Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №636/2486/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/2486/26 Провадження 3/636/1403/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2026 місто Чугуїв

Суддя Чугуївського міського суду Харківської області Золотоверха О.О., розглянувши матеріал, який надійшов з військової частини НОМЕР_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172?10 КУпАП

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Казачі Лагері, Херсонської області зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , старшого солдата, старшого водія військової частини НОМЕР_1 ,

ВСТАНОВИЛА:

До Чугуївського міського суду Харківської області 17.03.2026 надійшов вищевказаний матеріал про адміністративне правопорушення..

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

З протоколу А1736 №0017 про військове адміністративне правопорушення від 07.03.2026 вбачається, що 07.03.2026 о 13:00 год. відбулося шикування військовослужбовців підрозділу 1 артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 , які прийняті в оперативне підпорядкування командира 2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , та доведено розпорядження командира НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026про проведення занять з основних видів підготовки з особовим складом, прийнятим в оперативне підпорядкування, та їх підготовкою до виконання подальших завдань, втім старший солдат ОСОБА_1 відмовився від виконання наказу командира НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 . Під час відмови мотивував відмову погіршенням стану здоров`я, при цьому до медичних працівників частини за медичною допомогою не звертався. Таким чином ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст. 172-10 КУпАП.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 172-10 КУпАП, розглядаються протягом доби.

Факт допущеного порушення підтверджується протоколом А1736 №0017 про військове адміністративне правопорушення від 07.03.2026, копією рапорта т.в.о. командира самохідного артилерійського дивізіону в/ч НОМЕР_1 від 07.03.2026, поясненням ОСОБА_1 , копією витягу з бойового розпорядження від 05.03.2026, заявою порушника, в якій він визнає провину та просить провести розгляд в порядку письмового провадження.

Ч.2 ст. 172-10 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за Відмова від виконання законних вимог командира (начальника), вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань. Військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами ЗСУ та іншим законодавством України. Вона ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі чи організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів та начальників підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Тож, відповідальність за підтримання належного стану останньої у військових підрозділах закон покладає на командирів (начальників) цих підрозділів. Згідно з Дисциплінарним статутом ЗСУ військова дисципліна досягається шляхом умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу. З іншого боку, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів ЗСУ, накази командирів, що, у свою чергу, є умовою та запорукою підтримання необхідного рівня боєздатності військових підрозділів, належного виконання ними завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України (ст. 28 Статуту). Однією з визначальних засад будівництва і керівництва ЗСУ є принцип єдиноначальності, який полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; – забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів ЗСУ. У Статуті внутрішньої служби ЗСУ (статті 29–31, 34) зазначено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є без посереднім начальником. У разі спільного виконання службових обов`язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником на час виконання таких обов`язків є старший із них за посадою, а за рівних посад – старший за військовим званням. Начальник (командир) має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (у чому, зокрема, й втілюється принцип субординації). Субординація (лат. subordinatio походить від поєднання sub – під, ordino – призначаю, керую) 1) важливий метод управління, за допомогою якого в системі виконавчої влади встановлюються відносини підпорядкованості, що виражають ієрархічну залежність між об`єктами та суб`єктами управління6 ; 2) вид службових відносин, що передбачає підпорядкування для нижчої за рангом (посадою, званням) службової особи виконання рішень (наказів) і вимог вищестоячої особи, а також дотримання у цих відносинах правил службової дисципліни, етики і відповідальності. Статут внутрішньої служби ЗСУ (статті 35–38) також визначає порядок віддання й виконання наказів. Накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. Відповідальність за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству закон покладає на командирів (начальників). Останні також мають відповідати за невжиття заходів щодо виконання відданих підлеглим наказів, а також за допущені при цьому зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Тож, можна визначити, що безпосереднім об`єктом цього виду військового адміністративного правопорушення є установлений порядок підлеглості та дотримання субординації з боку військовослужбовців. Додатковим об`єктом таких вчинків (деліктів) є підтримання позитивного авторитету військовослужбовця і в цілому ЗСУ.

Об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 17210 КУпАП, утворює відмова від виконання законних вимог командира (начальника), частиною другою – те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану. На відміну від схожих військових кримінальних правопорушень, передбачених ст. 402 КК України («Непокора», тобто відкрита відмова виконати наказ начальника…) та ст. 403 КК України («Невиконання наказу»), ст. 172-10 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника). Чинне українське законодавство не містить визначення поняття «вимога командира (начальника)» та порядку висунення законних вимог. Проте з інших неофіційних джерел випливає, що вимога – це: 1) норми, правила, яким хтось чи щось має підкорюватися або відповідати; 2) сформульовані потреби чи очікування, загальнозрозумілі або обов`язкові. Установлена вимога – це вимога, сформульована в документі. Відповідно до ст. 4 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Подібно до цього Дисциплінарний статут ЗСУ у ст. 4 наголошує, що всі військовослужбовці ЗСУ незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами статутів ЗСУ. Як зазначалося вище, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції, законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів ЗСУ, накази командирів. Втім ігнорування, порушення чи інші прояви невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться у статутах, інших законодавчих актах або службових інструкціях, самі по собі не утворюють складу адміністративного проступку, передбаченого ст. 172-10 КУпАП. Об`єктивну сторону цього виду правопорушення утворює відмова від виконання конкретної вимоги командира (начальника), яка стосується повсякденного життя військовослужбовця (в частині відносин, урегульованих статутами ЗСУ) та службової діяльності. Такі вимоги, згідно зі статутами ЗСУ, з боку командира (начальника) можуть бути втілені у формі наказу, розпорядження, команди. Перелік військових начальників за посадою міститься у різних розділах Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Статуті гарнізонної та вартової служб ЗСУ, Дисциплінарному статуті ЗСУ (далі – Статутах ЗСУ). При цьому потрібно враховувати, що цими Статутами передбачено дві категорії військових начальників за посадою: військові начальники, які виконують свої обов`язки на постійній основі, а також тимчасово – під час несення спеціальних служб (внутрішньої, вартової, вахтової, прикордонної служб, бойового чергування тощо). Однак передбачити всі випадки можливого підпорядкування військовослужбовців один одному практично неможливо. В ситуаціях, які не врегульовані, слід керуватися ст. 34 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, згідно якою у разі спільного виконання службових обов`язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад – старший за військовим званням. Аналогічне визначення закріплено і у ст. 8 Дисциплінарного статуту ЗСУ17. Перелік посад із зазначенням прав та обов`язків окремих військових службових осіб серед іншого може бути наведено в спеціальних настановах, інструкціях тощо. Крім того, набуття особою статусу військового начальника може відбуватися як в обов`язковому порядку (безумовно), так і факультативно (за певних умов). Аналізуючи Статути ЗСУ, можна виокремити характерні ознаки, якими наділений військовий начальник: наявність підлеглих; право одноособово приймати рішення та віддавати підлеглим обов`язкові для виконання накази; право перевіряти виконання відданих наказів (розпоряджень); право вимагати від підлеглих надання оперативної та іншої інформації; право застосовувати до підлеглих заходи дисциплінарного заохочення та стягнення. Окрім того, у Статутах ЗСУ вживається поняття командир, яке за своєю правовою природою є вужчим, ніж поняття «військовий начальник». Водночас у випадках, коли начальник за посадою одночасно є командиром військової частини, зазначені поняття можуть збігатися. Слід наголосити, що Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено такі категорії, як військовозобов`язані (особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави) та резервісти (особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період). Статтею 29 цього Закону регламентовано особливості проходження зборів військовозобов`язаними та резервістами, зокрема, однією з особливостей є те, що на даних осіб під час зборів поширюється дія Статутів ЗСУ. Отже, під час зборів військовозобов`язані та резервісти за наявності характерних ознак (наприклад, тимчасового виконання обов`язків командира) можуть набувати права віддавати обов`язкові до виконання законні вимоги. Найпоширенішим способом реалізації розпорядчої влади з боку командирів та військових начальників стосовно підлеглих є віддання наказів. Наказ ? пряма обов`язкова вимога командира (начальника) про виконання або невиконання підлеглим певних службових дій. Право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк (ст. 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Слід визнати, що так само, як і наказ, вимога з боку командира чи начальника може бути доведена до одного чи декількох підлеглих військовослужбовців усно або письмово, зокрема з використанням технічних засобів зв`язку. Обов`язковими до виконання є лише законні вимоги командира (начальника). Законність вимоги означатиме, що вона: висунута тільки в межах компетенції відповідного командира (начальника); сформульована чітко і не може допускати подвійного тлумачення; доведена з дотриманням певного порядку (наприклад, вимога, яка міститься у наказі з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, має бути оформлена у письмовій формі); за своїм змістом не суперечить чинному законодавству, не пов`язана з порушенням конституційних прав і свобод військовослужбовця та інших громадян; питання, які становлять зміст вимоги, стосуються обов`язків військовослужбовця, якому така вимога адресована. Недотримання цих умов виключають протиправність діяння з боку військовослужбовців і не утворюють об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого будь-якою частиною ст. 172-10 КУпАП.

Суб`єктом адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, є: військовослужбовці, а також військовозобов`язані та резервісти (дві останні категорії суб`єктами цих проступків можуть стати під час проходження ними зборів). Стаття 172-10 КУпАП не містить конкретного згадування про суб`єкта(ів) даного проступку, втім це випливає із загального припису, який містить ч. 4 ст. 15 цього Кодексу. Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – це особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – це особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу в ЗСУ. Згідно зі ст. 29 цього ж Закону військовозобов`язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов`язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини. На військовозобов`язаних та резервістів (на час проходження ними зборів) поширюється дія статутів ЗСУ. За аналогією зі ст. 401 КК України (яка надає визначення поняттю військового кримінального правопорушення) можна стверджувати, що за відповідними статтями глави 13-Б (Військові адміністративні правопорушення) КУпАП несуть відповідальність військовослужбовці ЗСУ, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом. Законом України від 21.03.2023 р. № 3000-IX були внесені доповнення до ст. 15 та деяких інших норм КУпАП, відповідно до яких, за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених ст. 172-10 КУпАП, до адміністративної відповідальності притягаються поліцейські поліції особливого призначення Національної поліції України, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі в бойових діях. Адміністративна відповідальність настає за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність. При цьому до поліцейських, як суб`єктів адміністративної відповідальності за ст. 172-10 КУпАП, не може бути застосовано арешт з утриманням на гауптвахті.

Суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-10 КУпАП, – вина у формі прямого умислу, на що беззаперечно вказує формулювання фабули першої частини зазначеної статті, а саме: «відмова від виконання…». Констатація прямого умислу включає два такі елементи: а) підлеглий військовослужбовець розуміє зміст висунутої вимоги; б) свідомо не бажає її фактично виконувати. При цьому не має значення, чи було таке небажання (виконувати вимоги командира) висловлено чи позначено зовні якимось іншим чином. До уваги береться кінцевий результат невиконання законної вимоги командира (начальника), яка за відсутності поважних причин та об`єктивних обставин, які б перешкоджали її виконанню, не була фактично реалізована з боку військовослужбовця. Відсутність у військовослужбовця вини у формі прямого умислу на невиконання законної вимоги командира (начальника) виключає склад цього військового адміністративного правопорушення.

На підставі вищевикладеного суддя прийшла до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, суддя вважає за необхідне за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 172-10 КУпАП.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Згідно з п.12 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Керуючись ст. ст. 247, 251, 277, 280, 283-285, 287-289, 294 КУпАП

ПОСТАНОВИЛА:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП.

Накласти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 (вісім тисяч п`ятсот гривень) грн 00 коп. (р/р № UA468999980313070106000020557, отримувач: ГУК Харків обл/СТГ Малинівка/21081100, код отримувача: 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів державного бюджету: 21081100).

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу, тобто у грошовому виразі – 17000.00 грн. (сімнадцять тисяч гривень); витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі скарги на постанову до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 КУпАП, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її проголошення,

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя О.О. Золотоверха