Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №214/11354/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/11354/25

2/214/2017/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 березня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого – судді Попова В.В.,

при секретарі – Кікіни А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором №3035251 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.07.2022 року станом на 28 червня 2023 року у розмірі 57 560 грн. 29 коп., яка складається з: 7 999 грн. 99 коп. – заборгованість за кредитом; 49 560 грн. 30 коп. – заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4. Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 05 липня 2022 року по 28 червня 2023 року (включно); а також судові витрати у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05 липня 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3035251, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн. 00 коп., строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування.

28 червня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» було укладено Договір відступлення права вимоги №28/06/23 від 28.06.2023 року, відповідно до умов якого право вимоги за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3035251 від 05.07.2022 року перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс».

Відповідач умови Кредитного договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим заборгованість останнього станом на 28 червня 2023 року становить 57 560 грн. 29 коп., яка складається з: 7 999 грн. 99 коп. – заборгованість за кредитом; 49 560 грн. 30 коп. – заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4. Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 05 липня 2022 року по 28 червня 2023 року (включно).

Ухвалою суду від 11.12.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та надано відповідачу 15-денний строк з дня отримання даної ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву. Разом з тим, витребувано від АТ КБ «Приватбанк» інформацію щодо банківської картки № НОМЕР_1 .

Відповідач належним чином повідомлявся про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, скористався своїм правом та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили що електронний підпис належить саме відповідачу. Також, відсутні докази отримання відповідачем оригіналу кредитного договору, отримання кредитних коштів та немає Витягу з реєстру прав вимоги про перехід прав вимоги до позивача. Окрім того, відповідача не було повідомлено про заміну кредитора. Нараховані проценти за користування кредитом є несправедливими та завищеними відносно суми тіла кредиту. Просить застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності.

Відповідь на відзив та інші заяви по суті пред`явлених позовних вимог до суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Так, 05 липня 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3035251, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 8 000 грн. 00 коп., строком на 360 днів, тобто до 30 червня 2023 року, стандартна процентна ставка становить 1,99% на день, знижена (акційна) процентна ставка – 1,99% на день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк кредитування 29 653,85% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 65 312 грн. 00 коп.

Відповідно до п.2.1 Договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Згідно з п. 3.1 Договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором – А315.

Згідно до витребуваної інформації від АТ КБ «Приватбанк», на ім`я відповідача емітовано банківську картку № НОМЕР_1 та 05 липня 2022 року на вказаний рахунок останній отримав грошові кошти у розмірі 8 000 грн. 00 коп.

Відповідно до розрахунку, заборгованість відповідача за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3035251 від 05.07.2022 року станом на 28 червня 2025 року за період з 05 липня 2022 року по 27 червня 2023 року становить 57 560 грн. 29 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту – 7 999 грн. 99 коп., заборгованість по відсотках – 49 560 грн. 30 коп. Між тим, відповідач сплатив частково заборгованість по Кредитному договору у розмірі 4 886 грн. 01 коп.

Згідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Положеннями ст. 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем; суб`єкт електронної комерції суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

За змістом ч.ч. 3, 4, 6, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Так, судом установлено, що 05 липня 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3035251, в якому вказано персональні дані останнього, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, номер та серія паспорту, додаткові контактні дані – номери мобільних телефонів, Email, контактні дані третьої особи, номер банківської картки.

Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП, тощо) були використані первісним кредитором чи іншими особами для укладення Кредитного договору від його імені, відповідачем не надані.

Суд приймає до уваги виписку, надану АТ КБ «Приватбанк», по банківській картці № НОМЕР_1 , яка належить відповідачу та якою підтверджується факт надання останньому кредитних коштів у розмірі 8 000 грн. 00 коп. При цьому, дата операції (05 липня 2022 року) повністю збігається із датою укладення Кредитного договору №3035251 від 05.07.2022 року (05 липня 2022 року).

Натомість, відповідач у свою чергу не надав доказів того, що на його картковий рахунок не було перераховано грошових коштів у розмірі 8 000 грн. 00 коп.

Також стороною відповідача не було надано суду виписки по картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на його рахунок, враховуючи, що ТОВ «Лінеура Україна» не є банківською установою. Тобто відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Таким чином, суд вважає доведеним факт укладання Кредитного договору №3035251 від 05.07.2022 року та отримання відповідачем 05 липня 2022 року кредитних коштів у розмірі 8 000 грн. 00 коп. на умовах, що визначені укладеним Договором.

Щодо заперечення відповідача, що зазначений кредитний договір не містить його електронного підпису, суд не приймає до уваги, оскільки без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету та пароля особистого кабінету Кредитний договір між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем не був би укладений. До того ж вказані обставини не спростовуються відповідачем.

Між тим, відсутність на копії електронного договору підпису відповідача (одноразового ідентифікатора) не є безумовним свідченням про не укладення ним Договору.

Враховуючи вищевикладене, позивачем доведено, що між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено Кредитний договір №3035251 в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням персональних даних останнього, проте він не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернув.

Судом також установлено, що 28 червня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» було укладено Договір відступлення прав вимоги №28/06/23, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило, а ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» набуло права вимоги до боржників ТОВ «Лінеура Україна».

Згідно до Реєстру боржників від 28.06.2023 року до Договору відступлення права вимоги №28/06/23 від 28.06.2023 року, ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за Кредитним договором №3035251 від 05.07.2022 року у розмірі 57 560 грн. 29 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту – 7 999 грн. 99 коп., заборгованість по відсотках – 49 560 грн. 30 коп.

Таким чином, ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» наділено правом вимоги до відповідача за Кредитним договором №3035251 від 05.07.2022 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, стосовно заперечень відповідача, що він не був повідомленим про заміну стягувача, суд зазначає, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.08.2020 року по справі №570/2984/13-ц.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.610,612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

При цьому, відповідач умови Кредитного договору №3035251 від 05.07.2022 року належним чином не виконував у результаті чого утворилась заборгованість, яка становить 57 560 грн. 29 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту – 7 999 грн. 99 коп., заборгованість по відсотках – 49 560 грн. 30 коп.

Щодо посилання відповідача, що розрахунок позивача є недоведеним, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Між тим, відповідачем не надано суду власного обґрунтованого розрахунку заборгованості, підтвердженого належними доказами, а тому такі заперечення є безпідставними.

Таким чином, враховуючи, що позивачем доведено факт укладання з відповідачем Договору про споживчий кредит №3035251 від 05.07.2022 року, отримання останнім кредитних коштів у розмірі 8 000 грн. 00 коп. та користування ними, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Однак щодо розміру процентів, які погоджено сторонами та за якими заборгованість більша за фактично отримані позичальником кошти, слід зазначити наступне.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів, порядок їх нарахування та відповідно до розрахунку заборгованості він складає 49 560 грн. 30 коп.

Разом із тим, розмір нарахованих процентів перевищує більше ніж в 5 разів розмір основної заборгованості, що, як зазначив відповідач у відзиві на позов, є очевидно непропорційним до суми зобов`язання та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Відповідно до ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У Рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦК України).

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (постанова Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі №679/1103/23).

Так, зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що у даному випадку, визначений первісним кредитором у вказаному вище Кредитному договорі розмір процентів (1,99% в день, 29653,85% річних) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункти Кредитного договору, в яких передбачена сплата відсотків за користування кредитними коштами саме в такому розмірі є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що у понад 5 разів перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.

Отже, на думку суду, справедливим буде зменшення розміру відсотків за Кредитним договором до суми основного боргу, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 7 999 грн. 99 коп.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

За змістом ст.ст. 256-258 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Судом установлено, що Договір про споживчий кредит №3035251 від 05.07.2022 року укладений строком до 30 червня 2023 року та трирічний строк позовної давності у цій справі мав становити до 30 червня 2026 року.

Враховуючи вищевикладене, позивачем при зверненні до суду не пропущено строк позовної давності.

Відтак, зважаючи на вищевикладене, суд уважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо відшкодування понесених судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме судовий збір у розмірі 673 грн. 35 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2779 грн. 69 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 205, 207, 512, 516, 526, 610, 612, 626-628, 638, 639, 1077, 1078 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст.12, 13, 19, 23, 77, 78, 137, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (ЄДРПОУ 41915308, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 4) заборгованість за Договором №3035251 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.07.2022 року станом на 28 червня 2023 року у розмірі 15 999 грн. 98 коп., яка складається з: 7 999 грн. 99 коп. – заборгованість за кредитом; 7 999 грн. 99 коп. – заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (ЄДРПОУ 41915308, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 4) судовий збір у розмірі 673 грн. 35 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2779 грн. 69 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Попов.