Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №187/183/26 — Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/183/26

2/0187/307/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2026 р.

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Соловйова І.М.,

за участі секретаря судового засідання Столяренко Н.П.,

розглянувши в селищі Петриківка в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

04.02.2026 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором заборгованість за кредитним договором № 628687426 від 26.08.2020 у розмірі 59 669,64 грн, яка складається 15 499 грн - заборгованість по тілу кредиту; 44 170,64 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Також просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Позовна заява подана директором Поляковим О.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем укладено Договір про споживчий кредит №628687426, відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 6000,00 грн. Договір укладено в електронній формі. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту до 15000,00 грн. 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. 05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №628687426 від 26.08.2020. Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед позивачем становить – 59 669,64 грн. Однак відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання по договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яку установа і просить стягнути.

Ухвалою суду від 09.02.2026 відкрито провадження у справі, та витребувано докази, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

24.02.2026 до суду надійшли витребувані документи з АТ КБ «Приват Банк».

На офіційну адресу відповідача було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі, яка повернулась до суду 25.02.2026 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також, відповідач отримала ухвалу про відкриття провадження в підсистемі «Електронний суд», яка відповідно до довідки про доставку електронного документа отримана відповідачем 13.02.2026.

Згідно п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Враховуючи, що судом вчинено всі необхідні та достатні дії для повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, наявні підстави вважати, що відповідач вважається таким, що повідомлений про судовий розгляд належним чином.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

26.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (ІТС) укладено Кредитний договір № 628687426 (далі Кредитний договір).

Договір укладено в електронній формі, що підтверджується Заявкою відповідача від 26.08.2020 та довідкою про дії позичальника в ІТС, згідно з якою відповідач підписала договір шляхом введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду 6JS86MA9).

Відповідно до умов договору (пункти 1.1–1.3) відповідачу надано кредит у розмірі 6 000,00 грн строком на 10 днів із застосуванням дисконтної процентної ставки 1,50 % на день (549 % річних) або базової ставки 1,70 % на день у разі прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з умовами договору проценти за користування кредитом нараховуються за кожен день користування кредитом від фактичного залишку заборгованості. У разі збільшення суми кредиту проценти нараховуються на нову суму заборгованості.

Пунктом 4.3 кредитного договору передбачено, що проценти, нараховані після закінчення строку кредитування, сторони визнають процентами у розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

У процесі виконання договору сторони неодноразово укладали додаткові угоди в електронній формі, зокрема:

03.09.2020 суму кредиту збільшено на 6 000,00 грн (загальна сума – 12 000,00 грн);

11.12.2020 суму кредиту збільшено на 3 500,00 грн (загальна сума – 15 500,00 грн).

Крім того, у період з вересня 2020 року по березень 2021 року строк кредитування неодноразово продовжувався (шляхом пролонгації) на підставі додаткових угод строком на 29–30 днів кожна. При цьому для кожного періоду встановлювалася окрема процентна ставка: з 05.09.2020 – 1,50 % на день; з 04.10.2020 – 1,20 % на день; з 03.11.2020 і до весни 2021 року – 0,75 % на день, що підтверджується даними ІТС.

Відповідно до пункту 2.1.1.5 договору товариство має право, за наявності волевиявлення позичальника, змінювати строк кредитування та за згодою позичальника змінювати дисконтну процентну ставку.

На підставі кредитного договору та додаткових угод до нього сторонами погоджено графіки розрахунків, що відображають зміну суми кредиту та нарахованих процентів, а саме:

1. Графік за Основним договором (від 26.08.2020), погоджений під час первинного отримання кредиту: тіло кредиту: 6 000,00 грн; проценти (нараховані за 10 днів): 900,00 грн. Загальна заборгованість (до сплати разом): 6 900,00 грн. Термін платежу: 05.09.2020.

2. Графік за Додатковою угодою від 03.09.2020, погоджений у зв`язку зі збільшенням суми кредиту на 6 000,00 грн: тіло кредиту (загальна сума) 12 000,00 грн; проценти: 1 080,00 грн. Загальна заборгованість (до сплати разом): 13 080,00 грн. Термін платежу: 05.09.2020.

3. Графік за Додатковою угодою від 11.12.2020, погоджений у зв`язку з черговим збільшенням суми кредиту на 3 500,00 грн: тіло кредиту (загальна сума): 15 500,00 грн; проценти (орієнтовні загальні витрати): 3 007,50 грн. Загальна заборгованість (орієнтовна вартість): 18 507,50 грн. Термін платежу: 02.01.2021.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується платіжними дорученнями від 26.08.2020, 03.09.2020 та 11.12.2020 про перерахування коштів на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , а також інформацією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як банку-емітента зазначеної картки щодо зарахування відповідних коштів.

Станом на 26.12.2025 року, згідно з випискою з особового рахунку та розрахунком позивача, загальна заборгованість становить 59 669,64 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту: 15 499,00 грн; заборгованість за процентами: 44 170,64 грн; заборгованість за штрафними санкціями: 0,00 грн.

При цьому, відповідно до розрахунку заборгованості первісного кредитора (ТОВ «МАНІВЕО ШФД») та матеріалів позовної заяви, загальна сума коштів, сплачених відповідачем за весь період дії кредитного договору № 628687426, становить 27 168,72 грн.

Вказані платежі були здійснені у період з вересня 2020 року по квітень 2021 року на користь первісного кредитора. Після відступлення права вимоги - спочатку до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (04.05.2021), надалі до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» (30.05.2023) та в подальшому до ТОВ «ФК «ЕЙС» (14.07.2025) - платежі від відповідача не надходили.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснила такі платежі:

04.09.2020 – 900,00 грн (у рахунок погашення процентів);

07.10.2020 – 5 940,00 грн (у рахунок погашення процентів);

06.11.2020 – 4 158,00 грн (у рахунок погашення процентів);

06.12.2020 – 2 700,00 грн (у рахунок погашення процентів);

04.01.2021 – 3 240,00 грн (у рахунок погашення процентів);

04.02.2021 – 3 604,00 грн, з яких: 3 603,75 грн – у рахунок погашення процентів, 0,25 грн – у рахунок погашення тіла кредиту;

05.03.2021 – 3 372,00 грн, з яких: 3 371,25 грн – у рахунок погашення процентів, 0,75 грн – у рахунок погашення тіла кредиту;

05.04.2021 – 3 254,72 грн (у рахунок погашення процентів).

Таким чином, із загальної суми сплачених коштів на погашення нарахованих процентів спрямовано 27 167,72 грн, а на погашення основної суми боргу (тіла кредиту) – 1,00 грн.

Позивач зазначає, що за період перебування права вимоги у нього, а також у попереднього кредитора (ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС»), додаткові нарахування процентів не здійснювалися.

Окрім цього, судом установлено, що право вимоги до відповідача перейшло до позивача внаслідок послідовного відступлення права вимоги за договорами факторингу.

Так, перехід права вимоги відбувався у кілька етапів.

Перший етап – від ТОВ «МАНІВЕО ШФД» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, предметом якого є фінансування клієнта під відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 132 від 04.05.2021 право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

Другий етап – від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, предметом якого є відступлення прав грошової вимоги до боржників за плату. Згідно з Реєстром прав вимоги № 9 від 30.05.2023 право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС».

Третій етап – від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЕЙС» на підставі договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025, відповідно до якого відбулося відступлення позивачу прав грошової вимоги до боржників. Перехід права вимоги підтверджується Реєстром боржників від 14.07.2025 та актом приймання-передачі реєстру боржників від цієї ж дати.

Щодо правомірності укладення кредитного договору в електронній формі суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (у тому числі електронній) формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України та статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» кредитний договір укладається у письмовій формі, при цьому допускається його укладення у вигляді електронного документа з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Верховний Суд у своїх правових позиціях, викладених, зокрема, у постановах від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 та від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, неодноразово зазначав, що будь-який вид договору, укладений на підставі Цивільного кодексу України, може бути оформлений в електронній формі. При цьому договір, укладений в електронній формі, є таким, що вважається укладеним у письмовій формі.

Судом установлено, що кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи через офіційний вебсайт кредитодавця.

Процедура укладення договору відповідає вимогам статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якої пропозиція укласти договір (оферта) може бути розміщена в мережі Інтернет, а її прийняття (акцепт) здійснюється шляхом надсилання електронного повідомлення або вчинення дій, зміст яких чітко роз`яснено в такій системі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який являє собою алфавітно-цифрову послідовність, що додається до електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Матеріалами справи (зокрема довідкою щодо дій в ІТС та текстом договору) підтверджено, що відповідач 26.08.2020 о 18:47:14 отримала одноразовий ідентифікатор 6JS86MA9 на свій фінансовий номер телефону та ввела його в систему о 18:48:21, чим підтвердила прийняття умов договору.

Згідно з частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» такий договір за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом установлено, що при укладенні договору сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, зокрема щодо предмета, суми кредиту, строку його надання та розміру процентної ставки, що відповідає вимогам статті 638 ЦК України. Крім того, позичальник підтвердила ознайомлення з правилами надання кредиту, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання кредитного договору чи додаткових угод до нього недійсними суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що кредитний договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства України, у тому числі Цивільного кодексу України та Законів України «Про електронну комерцію» і «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим він є чинним та обов`язковим до виконання сторонами відповідно до статті 629 ЦК України.

Щодо правомірності набуття позивачем права вимоги за кредитним договором суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги (цесії).

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

При цьому право вимоги за кредитним договором було прямо передбачено як об`єкт відступлення у п. 2.1.1.6 початкового договору з Відповідачем.

Судом установлено, що перехід права вимоги до відповідача відбувся у результаті послідовного укладення договорів факторингу, а саме: № 28/1118-01 від 28.11.2018, № 05/0820-01 від 05.08.2020 та № 11/07/25-Е від 11.07.2025.

Усі суб`єкти, які виступали факторами у вказаному ланцюгу (ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», ТОВ «ФК «ЕЙС»), є фінансовими установами, що мають право здійснювати факторингові операції відповідно до вимог частини третьої статті 1079 ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування».

Правомірність кожного етапу відступлення права вимоги підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема реєстрами прав вимоги, а також платіжними документами, що підтверджують факт фінансування за відповідними договорами (зокрема платіжними інструкціями №4097 від 30.05.2023, № 360 від 24.09.2025, №357 від 19.09.2025, №358 від 19.09.2025, №355 від 18.09.2025, №356 від 19.09.2025, №317 від 12.08.2025, №344 від 04.09.2025).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з Реєстром боржників від 14.07.2025 до позивача перейшло право вимоги до відповідача у повному обсязі.

Щодо повідомлення боржника, суд враховує положення ч. 1 ст. 516 ЦК України, згідно з якими заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення боргу взагалі, а лише несе ризик виконання зобов`язання неналежному кредитору (первісному).

В даному випадку відповідач не надав доказів погашення заборгованості будь-якому з попередніх кредиторів.

Доказів визнання недійсними зазначених договорів факторингу суду не надано.

Таким чином, враховуючи приписи статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, суд доходить висновку, що право вимоги до відповідача перейшло до позивача на законних підставах, а позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах.

Щодо вимог про стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язається надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язається повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо стягнення основної суми боргу (тіла кредиту).

Судом установлено, що відповідач отримала кредитні кошти у загальному розмірі 15 500,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями та випискою банку по картковому рахунку позичальника.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, за весь період дії договору відповідачем на погашення основної суми боргу (тіла кредиту) було спрямовано лише 1,00 грн. Решта сплачених коштів у сумі 27 167,72 грн була зарахована кредитором у рахунок погашення процентів за користування кредитом.

Таким чином, вимога позивача про стягнення залишку тіла кредиту в розмірі 15 499,00 грн є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню на підставі ст. 1049, 1054 ЦК України.

Щодо нарахування та стягнення процентів.

Як встановлено судом, сторони погодили умови щодо сплати процентів, які розподілено на проценти за користування кредитними коштами протягом строку дії договору (зокрема у разі пролонгації) та проценти за користування коштами поза межами визначеного строку. Згідно з п. 4.3 Кредитного договору, сторони визначили, що проценти, нараховані після закінчення строку кредитування, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Проценти за договором та додатковими угодами залежали від розміру тіла кредиту та погодженої щоденної ставки для конкретного періоду.

Судом установлено наступну хронологію нарахувань та оплат:

У період початкового кредитування (26.08.2020 – 05.09.2020) при тілі кредиту 6 000,00 грн та дисконтній ставці 1,5% на день нараховано 900,00 грн процентів, які були повністю сплачені відповідачем 04.09.2020.

Після збільшення суми кредиту до 12 000,00 грн (03.09.2020) та подальших пролонгацій у період з вересня 2020 року по березень 2021 року, відповідач здійснювала регулярні платежі, що зараховувалися переважно у рахунок погашення процентів (платежі від 07.10.2020, 06.11.2020, 06.12.2020, 04.01.2021).

Після чергового збільшення тіла кредиту до 15 500,00 грн (11.12.2020), за результатами пролонгацій, відповідачем було сплачено кошти, з яких лише 1,00 грн зараховано як погашення тіла кредиту, а решта – як проценти. Останній платіж здійснено 05.04.2021 у сумі 3 254,72 грн.

Загальна сума нарахованих та фактично сплачених відповідачем процентів за період дії договору та пролонгацій (до квітня 2021 року) склала 27 167,72 грн. У цій частині зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами відповідачем виконані повністю.

Щодо вимоги про стягнення процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 44 170,64 грн (нарахованих за п. 4.3 договору за Базовою ставкою 1,70% на день на залишок тіла кредиту за період з квітня 2021 року по 30.05.2023), суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що за договором про споживчий кредит споживач зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним на умовах, встановлених договором.

При визначенні розміру нарахувань, що підлягають стягненню, суд враховує спеціальні обмеження відповідальності споживача.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Оскільки сума одержаного кредиту становить 15 500,00 грн, граничний розмір платежів за порушення зобов`язань (санкцій) не може перевищувати 7 750,00 грн.

Суд зауважує, що визначені п. 4.3 договору проценти за ч. 2 ст. 625 ЦК України за своєю правовою природою у даному випадку є мірою цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, а отже, підпадають під категорію «інших платежів за порушення», обмежених ст. 21 вказаного Закону.

Крім того, згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Умова договору про застосування Базової ставки 1,70% на день замість Дисконтної у разі прострочення є фактично прихованою санкцією, що суперечить приписам ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» та погіршує становище позичальника.

Оскільки проценти за ст. 625 ЦК України (згідно з п. 4.3 договору) нараховані саме за прострочення у період дії зазначених законодавчих обмежень, вони підпадають під категорію платежів, від сплати яких відповідач звільнена законом.

Враховуючи, що відповідач уже сплатила 27 167,72 грн процентів за період дії договору, що свідчить про значний обсяг виконання зобов`язань щодо винагороди кредитора, а також з огляду на принципи розумності, справедливості та імперативні вимоги закону, суд вважає нарахування санкцій у сумі 44 170,64 грн неправомірним.

За таких обставин, вимога про стягнення процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб. Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 499,00 грн.

Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат, суд зазначає таке.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову до суду у сумі 2 662,40 грн, що підтверджено платіжною інструкцією №35154 від 28.01.2026.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім та належним чином документально підтверджені витрати на сплату судового збору у сумі пропорційно задоволеній частині вимог від ціни позову, тобто 692,22 грн (26%).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат у розмірі 7 000,00 грн позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, укладений між АБ «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ФК «ЕЙС»; додаткову угоду № 25770903981 від 01.09.2025; протокол погодження вартості послуг (додаток № 1 до договору); акт приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2025; ордер серії АІ № 2004315 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, адвокатське бюро зобов`язалося надавати правничу допомогу клієнту, а винагорода за надані послуги виплачується у формі гонорару, розмір якого визначається відповідно до погодженого сторонами протоколу.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2025, до складу виконаних робіт входили: вивчення матеріалів справи (2 год) - 1 000,00 грн; підготовка адвокатського запиту (1 год) - 500,00 грн; підготовка клопотання про витребування доказів (1 год) - 500,00 грн; складання позовної заяви (2 год) - 5 000,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу суд враховує критерії, визначені ч. 4 ст. 137 ЦПК України, щодо співмірності таких витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та ціною позову.

Водночас, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково (у розмірі 26 % від заявленої ціни позову), витрати на професійну правничу допомогу підлягають пропорційному розподілу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 1 820,00 грн. Решта витрат у сумі 5 180,00 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» загальну суму заборгованості за Кредитним договором №628687426 від 26.08.2020 у розмірі 15 499 (п`ятнадцять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) гривень.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 692 (шістсот дев`яносто дві) гривні 22 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 820 (тисяча вісімсот двадцять) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙС», місцезнаходження 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13; код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено та підписано 18.03.2026.

Суддя І.М. Соловйов