Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №491/310/23 — Балтський районний суд Одеської області

Справа № 491/310/23

Провадження № 2/493/6/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року м. Балта Одеської області

Балтський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Мясківської І.М.

за участю секретаря Чабанюк І.С.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Юраш І.О.,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Платонова С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балта в режимі відеоконфереції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Ананьївської міської ради про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Ананьївської міської ради про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування позовних вимог представником позивача, адвокатом Юраш І.О., зазначено, що позивачка ОСОБА_1 (шлюбне прізвище ОСОБА_5 ) та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Коли дитині виповнилося рік батьки фактично розійшлися, але документальне оформлення розлучення відбулося в 2013 році. В цьому ж році було ухвалено рішення суду, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 мав сплачувати аліменти на утримання сина на користь позивачки ОСОБА_1 в сумі 700,00 грн., щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, але жодного разу аліменти з його боку не були сплачені. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, матеріальної допомоги на утримання сина не надавав і не надає, не піклується по фізичний і духовний розвиток дитини, не дбає про його нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Дитина від батька не отримала жодного разу подарунку, жодної іграшки та навіть привітання, відповідач не цікавиться життям дитини, не відвідував та не відвідує сина вдома, дитячому дошкільному закладі та школі.

В 2014 році відповідач навіть надав нотаріально завірену заяву про можливість усиновлення його сина ОСОБА_6 , з яким позивачка ОСОБА_1 на той час перебувала і по теперішній час перебуває в шлюбі та мають спільних двох неповнолітніх дітей.

ОСОБА_6 став для дитини батьком, який піклується про нього, радить у різних життєвих ситуаціях, чим готує його до дорослого життя, формує поступово особисті якості, які в майбутньому допоможуть йому стати доброю та порядною людиною.

Позивачка ОСОБА_1 підтримала позицію свого представника.

Представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Слободянюк І.В., позовні вимоги не визнав та просив їх відхилити з огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 має намір брати участь у вихованні сина, і в минулому мав такий намір, але позивачка цьому перешкоджала. Аліменти він не сплачував так як вважав, що його сина усиновив ОСОБА_6 з 2025 року він почав сплачувати аліменти на утримання сина.

Відповідач ОСОБА_3 до суду не з`явився, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, на думку його представника відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Представник органу опіки та піклування Ананьївської міської ради позовні вимоги підтримав вказавши, що при складанні висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спілкувався з відповідачам по справі, який заявив, що дає згоду на позбавлення його батьківських прав. Дитина свого біологічного батька не знає, ніколи його не бачив, батьком він визнає, називає та вважає чоловіка позивачки ОСОБА_6 , який його виховує та турбується про нього з 3-хрічного віку. В будинку де проживає сім`я створені усі умови для розвитку дитини, у нього є окрема кімната, робоче місце для виконання навчальних завдань. На його переконання, позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде доцільним та на користь дитині.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 (шлюбне прізвище ОСОБА_5 ) та відповідач ОСОБА_3 27.12.1986 року уклали шлюб, в якому народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шлюб було розірвано 25.06.2013 року, дана обставина встановлена відповідно до заочного рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 25.06.2013 року, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування (а.с. 11, 13 ).

Відповідно до рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 27.08.2013 року відповідач ОСОБА_3 мав сплачувати аліменти на утримання сина на користь позивачки ОСОБА_1 в сумі 700,00 грн., щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

За твердженнями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , шлюбні відносини між сторонами були припинені ще до офіційного розлучення, коли дитині ОСОБА_9 ще не виповнилося двох років. Після цього відповідач жодного разу не поцікавився долею дитини, не телефонував, не брав участі у його вихованні та матеріально не підтримував дитину, що також підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до розрахунку, з жовтня 2019 року по липень 2022 року відповідач жодного разу не сплатив аліменти позивачці на утримання сина. (а.с. 16-17).

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду розказали, що позивачка ОСОБА_1 у 2013 році утворила нову сім`ю з ОСОБА_6 , який став виховувати її сина, матеріально його забезпечувати та готувати до дорослого життя, наставляючи його та даючи поради в різних життєвих ситуаціях. Дитина іншого батька як ОСОБА_6 не знає, його сприймає як батька, називає його «батьком» і у них склалися відносини як між батьком та сином. Дану обставину підтвердив неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вказав, що свого біологічного батька не знає, у свідомому віці ніколи його не бачив, матеріальної підтримки від нього він не отримував.

В матеріалах справи на аркуші № 25 знаходиться нотаріально завірена заява ОСОБА_3 від 29.07.2014 року якою він дає згоду на усиновлення свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 .

Як вбачається з характеристики учня 6-Б класу Одеської загальноосвітньої школи № 41 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради за підписом директора школи і класного керівника, ОСОБА_10 в школі навчається з 2020 року. За час навчання зарекомендував себе як старанний, здібний, відповідальний учень. Має хороші здібності по засвоєнню навчального матеріалу. До уроків готується систематично і старанно, проявляє високий інтерес до навчання. Виконує творчі та додаткові завдання, самостійно оцінює різноманітні життєві явища. Висловлює оціночні судження, частину їх пояснює та ілюструє прикладами. Виконує обов`язки старости класу. Бере активну участь у шкільному житті та житті класу. Мати ОСОБА_1 постійно цікавиться навчанням сина та відповідально ставиться до його виховання, регулярно відвідує школу. Батько ОСОБА_3 контакт зі школою не підтримує, успішністю сина не цікавиться, батьківські збори не відвідує, жодного контакту з класним керівником, стосовно навчання та справ сина у школі, не мав. (а.с.20).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Ананьївської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 », затвердженого виконавчим комітетом Ананьївської міської ради від 25.05.2023 року № 137, позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини.

Вирішуючи спірне питання суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Таким чином, наведені норми права дають підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996 року, § 78).

У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із ч. 2 та 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327 цс 18).

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей є підставою для позбавлення судом їх батьківських прав, відповідно до вимог пункту 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідач свідомо, систематично ухиляється від виконання батьківських обов`язків, оскільки біологічний батько в житті дитини взагалі відсутній, по причині чого він не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, дає суду підстави для задоволення позовних вимог.

Даних про те, що відповідач в силу певних обставин не може виконувати свої батьківські обов`язки відносно сина, судом не встановлені.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивачкою сплачено судовий збір, а тому, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на її користь суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 150, 155, 164, 166 СК України, ст. ст. 12, 81, 89, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Ананьївської міської ради про позбавлення батьківських прав – задовольнити у повному обсязі.

ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 ) позбавити батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду складено 17.03.2026 року.

СУДДЯ