Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №488/4091/25 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/4091/25

Провадження № 2/488/820/26 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

17.03.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Селіщевої Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

Встановив:

Позивачка – ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Місяченко О.А., звернулася до суду із позовом, в якому просить:

- визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 65,90 кв.м., житловою площею 34,20 кв.м., об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

- стягнути з ОСОБА_2 суму витрат, понесених на правову (правничу) допомогу, в розмірі 10000,00 грн.

- стягнути з ОСОБА_2 суму судового збору 3699,54 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що з 12.02.1994 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу, а саме у період з 1994 по 1998 рік, ними побудовано будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Домоволодіння АДРЕСА_1 складається із житлового будинку (загальною площею 65,9 кв.м., а житловою - 34,20 кв.м.), погребу з шиєю, сараю, вбиральні, гаражу, огорожі і споруд. Відповідач зазначений єдиним власником будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 15.04.2009 року, виданого Адміністрацією Корабельного району Виконком Миколаївської міської ради.

Сторони разом здійснювали будівництво будинку та господарських будівель, облаштовували їх та створювали затишок для подальшого сімейного життя, але не можуть досягнути згоди щодо поділу сумісного майна подружжя, тому позивачка вимушена звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 24.09.2025 року відкрито провадження у даній справі і її розгляд був призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Копія даної ухвали разом із позовом та доданими до нього матеріалами була направлена відповідачу, та роз`яснено його право на подання відзиву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву та заперечень не скористався, натомість надав заяву, в якій позовні вимоги визнав, не заперечував проти задоволення позову, також при ухваленні рішення суду просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, а саме, повернути позивачці з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані письмові докази по справі, прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що сторони у справі, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, за спільні сумісні кошти, побудували та облаштували будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на спірний житловий будинок зареєтровано за відповідачем.

Ці обставини відповідачем визнаються, тому, в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України, вони не підлягають доказуванню.

Відповідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, з огляду на визнання відповідачем позову, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, при розподілі судового збору, який належить стягнути з відповідача, суд враховує положення ч. 1 ст. 142 ЦПК Україні, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", які визначають, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що до початку розгляду справи по суті від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивачки 50 відсотків судового збору, що становить 1849,77 грн., а інші 50 відсотків судового збору, що становить 1849,77 грн., повернути позивачці з державного бюджету.

Згідно з п. 1 ч. 1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України).

Так, позивачкою документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. Суду надано копію договору про надання правової допомоги, акту про прийняття-передачу наданих послуг, ордеру, квитанції до прибуткового касового ордеру.

З урахуванням наведеного вище, беручи до уваги ті обставини, що витрати позивачки на професійну правничу допомогу підтверджуються належними і допустимим доказами, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

Вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 65,90 кв.м., житловою площею 34,20 кв.м., об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків судового збору у розмірі 1849,77 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету сплачений нею за квитанцією ID: 5834-3886-9419-6138 від 17.09.2025 року судовий збір у розмірі 1849,77 грн.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя Л.І. Селіщева