Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №209/6014/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3152/26 Справа № 209/6014/25 Суддя у 1-й інстанції - Корнєєва І. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,

суддів: Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 18 листопада 2025року, головуючий у суді першої інстанції Корнєєва І.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У серпні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі – ТОВ «Юніт Капітал», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № 633792013 від 02 грудня 2021року в розмірі 27 239,90грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00грн.

Існування таких вимог Товариство пов`язувало із тим, що 02 грудня 2021року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 633792013 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 8500,00грн, на умовах строковості, зворотності, платності, які вона зобов`язалася повернути, сплативши проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

28 листопада 2018року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі – ТОВ «Таліон Плюс») було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019року. В подальшому сторони погодили продовжити строк дії договору рядом додаткових угод до 31 грудня 2024року.

01 лютого 2022року відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 171 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1

23 лютого 2024року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі – ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») було укладено договір факторингу № 23/0224-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги за кредитним договором № 633792013 від 02 грудня 2021року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024року.

В подальшому, 04 червня 2025року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило, а ТОВ «Юніт Капітал» набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 633792013 від 02 грудня 2021року.

Згідно розрахунку заборгованості до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на суму 27 239,90грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 8500,00 грн; заборгованості про процентам за користування кредитом – 18 739,90грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 18 листопада 2025року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 633792013 від 02 грудня 2021року в розмірі 27 239,90грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 8 500,00 грн; заборгованості про процентам за користування кредитом – 18 739,90грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40грн та витрат на професійну правничу допомогу відмовлено в розмірі 4 000,00грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивач та відповідачка уклали в електронній формі договір, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, які відповідачкою не повернуті, а тому наявні підстави для захисту прав кредитора зі стягненням основної суми боргу та відсотків за користування кредитом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

18 грудня 2025року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд»апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 18 листопада 2025року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що договір факторингу укладений між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2018року, тобто до моменту виникнення у первісного кредитора права вимоги до відповідачки за кредитним договором, укладеним 02 грудня 2021року відповідно, тому на момент відступлення права вимоги шляхом укладення договору факторингу вимога до боржника ОСОБА_1 не була дійсною і не належала первісному кредитору на момент її відступлення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2025року витребувано з Дніпровського районного суду міста Кам`янського цивільну справу; та 02 січня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2026року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 18 листопада 2025року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2026року справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

02 грудня 2021року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 633792013 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 8 500,00грн, на умовах строковості, зворотності, платності, які вона зобов`язалася повернути, сплативши проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

28 листопада 2018року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019року. В подальшому сторони погодили продовжити строк дії договору рядом додаткових угод до 31 грудня 2024року.

01 лютого 2022року відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 171 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1

23 лютого 2024року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 23/0224-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги за кредитним договором № 633792013 від 02 грудня 2021року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024року.

В подальшому, 04 червня 2025року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило, а ТОВ «Юніт Капітал» набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 633792013 від 02 грудня 2021року.

Згідно розрахунку заборгованості до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на суму 27 239,90грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 8 500,00 грн; заборгованості про процентам за користування кредитом – 18 739,90грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивач набув право належного кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором № 633792013 від 02 грудня 2021року, а відповідачка ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, заборгованість за договором не погашає.

Як правову підставу для задоволення позову суд першої інстанції виснував, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір /пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах /частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа /стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»/.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору /пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором /частина перша статті 519 ЦК України/.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 633792013 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 02 грудня 2021року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018року.

На час укладення договору відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_1 як боржника надана у витягу з реєстру прав вимоги № 171 від 01 лютого 2022року ТОВ «Таліон Плюс», тобто більш ніж через три роки після укладення договору відступлення права вимоги.

Отже, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28 листопада 2018року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.

Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу не передало таке право позивачу ТОВ «Юніт Капітал» за договором факторингу.

Отже, ТОВ «Юніт Капітал» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 02 грудня 2021року між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Суд першої інстанції не врахував, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року боргові зобов`язання за кредитним договором від 02 грудня 2021року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року та дійшов помилкового висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором на першому етапі – від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора – ТОВ «Юніт Капітал».

Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Тож, встановивши, що кредитним договором № 633792013, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 02 грудня 2021року не порушуються права і законні інтереси ТОВ «Юніт Капітал», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором.

Зважаючи на викладене, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що наявні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що суду не надано доказів переходу до ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги до відповідачки за кредитним договором.

Твердження суду про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором від 02 грудня 2021року, апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Твердження позивача про неврахування судом першої інстанції передання прав вимоги відповідно до реєстрів боржників та укладення додаткових угод, якими неодноразово продовжувався строк дії договорів факторингу, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки реєстри боржників та додаткові угоди самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 , а є додатками до договору та його невід`ємними частинами.

Відхиляючи довід позивача про те, що предметом відступлення за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року є вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору апеляційний суд виходить з конструкції згаданих правових норм та відповідно до означення в них факторингу як відступлення грошової вимоги, яка існує або виникне з визначеного правовідношення.

На думку апеляційного суду статті 1077 та 1078 ЦК України вважаються застосованими правильно, якщо на момент факторингу існували правовідношення, які були визначеними та мала місце грошова вимога.

Оскільки Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року укладено за три роки до укладення 02 грудня 2021року кредитного договору № 633792013 між позичальником ОСОБА_1 та фактором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», то слід наголосити, що на момент факторингу не існувало жодного зобов`язання позичальника, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена.

На думку апеляційного суду наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов`язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов`язального правовідношення.

Тому оскільки фактор сам не був кредитором на момент факторингу не існувало жодного правового зв`язку між учасниками спірних правовідносин – боржник ще не існував як сторона зобов`язання.

Та за наведених обставин, позивачем фактично створені умови за яких позичальник ОСОБА_1 буде обмежена в захисті своїх прав за формальної наявності низки договорів факторингу.

При цьому суд враховує, що в самому кредитному договорі не було жодної згадки про Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року чи будь-якого посилання на цей договір, та за таких умов договір факторингу не створює переходу прав за майбутнім кредитним договором.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, позивач всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не надав суду достатніх доказів набуття права вимоги до відповідачки за укладеним 02 грудня 2021року кредитним договором, а тому слід дійти висновку про недоведення позовних вимог в повному обсязі.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 18 листопада 2025року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, з позивача ТОВ «Юніт Капітал» на користь відповідачки ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останньою за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 633,60грн.

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 18 листопада 2025року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 633,60грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 березня 2026року.

Судді: