Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №620/2885/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/2885/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 ''Порядку проведення індексації грошових доходів населення'', затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 01.07.2023;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 01.07.2023 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 ''Порядку проведення індексації грошових доходів населення'', затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” в спірний період не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні в повному обсязі та зазначає про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період.

Ухвалою суду від 24.04.2025 провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду у справі № 620/2029/25.

09.03.2026 провадження у даній справі поновлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 у спірний період проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2025 № 151/287 позивачу з березня 2018 року по листопад 2018 року, за жовтень 2019 року, з лютого 2023 року по серпень 2023 року індексація грошового забезпечення не виплачувалась, з грудня 2018 року по вересень 2019 року, з листопада 2019 року по січень 2023 року виплачувалась поточна індексація грошового забезпечення (а.с.36).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно статті 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу статті 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частинами першою та п`ятою статті 2 Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу частини першої статті 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами частини другої статті 5 Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно частини шостої статті 5 Закону проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок №1078.

З 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи “поточної” та “індексації-різниці”. Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).

З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, для правильного вирішення справи з урахуванням заявлених позивачем вимог, необхідно з`ясувати, чи має позивач право на отримання щомісячної індексації-різниці за спірний період.

Так, для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 необхідно встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 06.07.2023 у справі № 560/6684/22, від 19.10.2023 у справі № 380/9726/20 за подібних правовідносин.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлював правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат. ЄСПЛ не заперечує право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат. Така практика свідчить про достатньо широке “поле” для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.

ЄСПЛ визнає можливість, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, ЄСПЛ у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи й з`ясовує, чи було законним таке втручання, чи мало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується (справа “Valkov and Others v. Bulgaria” (заява N 2033/04); справа “Khoniakina v. Georgia” (заява N 17767/08)).

Судом також враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні “Великода проти України” від 03 червня 2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09 жовтня 1979 року у справі “Ейрі проти Ірландії” та від 12 жовтня 2004 року у справі “Кйартан Асмундсон проти Ісландії”, в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 ''Порядку проведення індексації грошових доходів населення'', затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 ''Порядку проведення індексації грошових доходів населення'', затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Щодо позовних вимог в частині проведення індексації з 01.01.2023 по 01.07.2023, то суд зазначає наступне.

В силу вимог абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” № 2710-IX від 03.11.2022, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.

Таким чином, суд зазначає, що у 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі, і військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-IX.

Вказана норма Закону є чинною та неконституційною не визнавалася, а тому, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає що, з 01.01.2023 по 01.07.2023 у відповідача відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати індексацію заробітної плати позивачу. Як наслідок, відповідач діяв в межах законодавства України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині, що стосується індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 по 01.07.2023.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо строків звернення до суду, суд зазначає наступне.

Положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, про поширення дії частини 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діє з 19.07.2022) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, суд враховує, що станом на момент виникнення спірних правовідносин діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому приходить до висновку, що процесуальний строк на звернення з даним позовом до суду позивачем не пропущений.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи, що дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) припинена 30.06.2023, позивачем строк звернення до суду не пропущено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Враховуючи вищевикладене, клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 ''Порядку проведення індексації грошових доходів населення'', затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 ''Порядку проведення індексації грошових доходів населення'', затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 16.03.2026.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО