Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №620/13893/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 року м.Чернігів Справа № 620/13893/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Клопота С.Л.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та просить наступне.

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 08.03.2025 за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 08.03.2025 за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою судді від 29.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідачем подано відзив на позов, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.

ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач), проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу взаємодії з громадами Чернігівського районного управління поліції ГУНП.

Відповідно до наказу ГУНП в Чернігівській області №135о/с від 06.03.2025 року Позивача було звільнено зі служби за пунктом 2 «за станом здоров`я (через хворобу)» - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 07.03.2025 року.

При звільненні з Позивачем Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області (далі по тексту - Відповідач), всупереч вимогам чинного законодавства, повного розрахунку проведено не було.

06.12.2025 року на картковий рахунок Позивача надійшла сума 21729,35 грн. від ГУНП в Чернігівській області з коментарем «Zarakhuvannia bezghotivkovykh koshtiv 1007020/$2800/$ компенсація за невикористану відпустку, згідно рішення суду по справі 620/3603/25 від 19.06.2025/$ ОСОБА_1 ».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року по справі №620/3603/25 зобов`язано Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік - 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року по справі №620/3603/25 апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 залишено без змін. Тому наявні підстави вважати, що перераховані кошти і є виплатою згідно вказаного рішення суду.

На адресу Відповідача було направлено адвокатський запит вих. №376 від 12.12.2025 року з проханням повідомити підставу нарахування Позивачу грошових коштів 06.12.2025 року у сумі 21729,35 грн, надати детальний розрахунок нарахування Позивачу вище вказаної суми з зазначенням підстав та посиланням на нормативно-правові акти, а також якщо вказані грошові кошти є виплатою компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій, нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Згідно відстеження поштового відправлення 1401300225592 за допомогою онлайн-сервісу поштового зв`язку «Укрпошта», запит вручений за довіреністю 16.12.2025 року. Проте станом на дату формування позову, відповіді на звернення адвоката від 12.12.2025 року надано Відповідачем не було, так як і жодної інформації з приводу продовження строків наданні відповіді.

Остаточний розрахунок при звільненні Відповідачем проведено 06.12.2025 року, що підтверджується інформацією по картковому рахунку.

Вважаючи, що остаточний розрахунок з Позивачем мав бути здійснений в останній робочий день 07.03.2025 року, а не 06.12.2025 року, останній звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Також відповідно до статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи порушення права на вчасну оплату праці, бездіяльність Відповідача, щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є протиправною, оскільки обов`язок роботодавця щодо компенсації невикористаних щорічних та додаткових відпусток у разі звільнення працівника передбачений нормами законодавства, а саме статтею 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.

Обов`язок роботодавця розрахуватися у день звільнення по всім сумам, що належать працівникові закріплений у статті 116 КЗпП. Відповідно до статті 117 КЗпП передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), який набрав чинності 07.11.2015.

Частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з частиною другою статті 94 Закону № 580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Порядок № 260).

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачена виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують численність працівників, військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ кошторисах.

Аналогічна норма закріплена у пункті 7 Розділу І Порядку № 260 відповідно до якого грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 13 Розділу І Порядку № 260 виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць.

Відповідно до статті 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580- VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та Верховного Суду, висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 806/2164/16.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Повністю остаточний розрахунок з Позивачем проведено не в день звільнення - 07.03.2025 року, а 06.12.2025 року, тобто через дев`ять місяців після звільнення Позивача, що вказує на грубе порушення строків виплати та суттєве порушення чинного трудового законодавства.

Строк остаточного розрахунку затягується саме з вини Відповідача. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4- рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі № 6- 144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Обов`язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож, якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом відповідача, то і обов`язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення, як і наслідки за неналежне виконання цього обов`язку, теж покладено на нього.

Судовою палатою Верховного Суду 06.12.2024 ухвалено постанову по справі №440/6856/22, у якій зазначено, що у зв`язку з набранням чинності з 19.07.2022 Законом №2352-IX стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV втратила чинність. Із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. Зважаючи на наведене, судова палата відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 по справі №120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

Таким чином, з урахуванням останньої позиції Верховного Суду, критерії зменшення розміру середнього заробітку щодо осіб, звільнених після 19.07.2022 року не мають застосовуватися взагалі, натомість, максимальним розміром середнього заробітку, на який може претендувати звільнений працівник у разі затримки остаточного розрахунку з вини роботодавця становить шість місяців.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (пр-т Перемоги, 74, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 08.03.2025 за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 08.03.2025 за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 17 березня 2026 року.

Суддя Сергій КЛОПОТ