Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №600/5372/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5372/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.02.2025 року №139 про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити із списків особового складу військової частини;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача судові витрати, що складаються із сплати судового збору.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що є громадянином держави агресора російської федерації та не перебуває на військовому обліку в України, як військовозобов`язана особа.

При цьому позивач наголошував на тому, що 22.02.2025 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 останнього призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_1 .

Звертав увагу суду на те, що жодного контракту як громадянин іншої держави (іноземець) із ЗС України, позивач не укладав. Згоду на обробку персональних даних він не давав, медичного огляду військово-лікарською комісією в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки він не проходив, відтак вважає, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 підробили результати такого огляду.

На думку позивача, оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що діючим законодавством України передбачена процедура та порядок який визначає механізм проходження служби іноземцями, проте позивач вказаної процедури не проходив, контракту із ЗС України не підписував, а був мобілізований як громадянин України, що суперечить законодавству.

2. Відповідач (Військова частина НОМЕР_1 ) подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити із списків особового складу військової частини зазначив, що в позовних вимогам фактично відсутнє обґрунтування будь яких вимог до військової частини, обґрунтування неправомірних дій посадових осіб частини, які врешті решт стали підставою для порушення прав позивача. Чим саме командування військової частини порушило права позивача, із позовної заяви не встановлено, та не може бути встановлено, у зв`язку з тим, що такі порушення відсутні, а тому на думку відповідача в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

3. Відповідач ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову зазначив, що на момент здійснення мобілізаційних заходів у розпорядженні відповідача були виключно офіційні відомості з державних реєстрів та документи, видані уповноваженими органами України, а саме реєстраційний номер облікової картки платника податків та водійське посвідчення України. Жодної інформації про наявність у позивача громадянства іншої держави, у тому числі російської федерації, відповідач не отримував, а сам позивач таких відомостей не повідомляв.

Окрім того, звертав увагу суду на те, що у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації. Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду за клопотанням представника позивача поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

2. Усною ухвалою суду витребувано додаткові докази в справі.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав наведених в адміністративному позові.

До суду подана заява, про розгляд справи в порядку письмового провадження.

2. Представник відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві.

3. Представник відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в судове засідання не з`явився, про причини не неявки не повідомив.

3. Враховуючи приписи статті 194, 205 КАС України, та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 проживав в АДРЕСА_1 .

2. В матеріалах справи наявна копія паспорта громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , термін дії якого закінчився 27.10.2022 року.

Крім того, в матеріалах справи наявна та досліджена довідка про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , яка видача 01.06.1999 року в ДПІ м.Чернівці.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 20.05.1978 року серії № НОМЕР_2 встановлено, що останній народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Борщів, Борщівського району Тернопільської області (Україна), про що зроблено актовий запис № 63. Батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за національністю українці.

3. Згідно листів УДМС у Чернівецькій області встановлено, що за обліками ЄІАС УМП ДМС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспортом громадянина України не документувався.

Крім того, з питань отримання або скасування дозволу на імміграцію, звернення та документування посвідкою на постійне чи тимчасове проживання не звертався.

4. 22.02.2025 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_1 .

5. Представник позивача неодноразово звертався із адвокатськими запитами та скаргами щодо надання пояснень з приводу мобілізації ОСОБА_1 .

6. У відповідь листом ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомлено представника позивача про те, що згідно інформації в АІТС "ОБЕРІГ" встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуває у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань відповідно до частини 9 статті 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу", тому в межах військового обов`язку відносився до категорії військовозобов`язаних.

Щодо тверджень представника позивача про те, що громадянин ОСОБА_1 є громадянином держави агресора російської федерації повідомлено, що даний факт не відповідає дійсності. Оскільки паспорт російської федерації від 23.11.1999 N50N0108879 анульований - 22.11.2004. Відповідно довідки N4380/2 про присвоєння ідентифікаційного номера громадянин ОСОБА_1 є громадянином України.

Враховуючи вищенаведене та через відсутність будь-яких інших підстав не проходити військову службу у Збройних Силах України даний громадянин призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

7. Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_8 № 7412 від 18.10.2025 року вбачається про те, що представниками Національної поліції України з метою перевірки документів зупинено громадянина ОСОБА_1 . Після чого, для вивчення військово-облікових даних останнього доставлено до ООЦМ м. Чернівці.

ОСОБА_1 взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_9 21.02.2025 року. Для визначення ступеня придатності до військової служби його скеровано на проходження військово-лікарської комісії. За результатами обстеження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_9 від 21.02.2025 року ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

ОСОБА_4 роз`яснено порядок оскарження рішення, прийнятого за результатами медичного огляду, незгоду за результатами ВЛК останній не висловлював.

Також повідомлено про те, що через відсутність будь-яких інших підстав не проходити військову службу у Збройних Силах України громадянин ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі Закон № 2232).

Частинами 1, 2 ст.1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

2. Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі Порядок № 1487).

В п.п. 2, 3 Порядку № 1487 визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: -фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; - здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; -подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п.17 Порядку № 1487 військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.

На загальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.

Військовозобов`язані, які згідно із Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022р.

На час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду даної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

4. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. (далі - Закон № 3543).

Статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч.2 ст. 4 Закону “України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Указом Президента України від 24.02.2022р. № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Станом на час розгляду справи, оскільки воєнний стан продовжений, то загальна мобілізація також продовжена.

Статтею 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Зокрема, ч.3 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Тобто, у разі отримання повістки або мобілізаційного розпорядження, військовозобов`язані та резервісти зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, що зазначені в таких документах.

Частиною 5 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

5. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022р. №154 затверджене Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення № 154).

Із змісту п.1, п.2, п.8 Положення № 154 вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

6. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що громадянин ОСОБА_1 взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_9 21.02.2025 року. Для визначення ступеня придатності до військової служби останнього скеровано на проходження військово-лікарської комісії. За результатами обстеження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_9 від 21.02.2025 року ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби. Після цього, позивач згідно спірного наказу, призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Водночас, звертаючись до суду, аргументи позивача фактично зводились до того, що він є громадянином держави агресора російської федерації та не перебуває на військовому обліку в Україні, та не є військовозобов`язаним.

При цьому, позивач також наголошував на тому, що жодного контракту як громадянин іншої держави (іноземець) із ЗС України, не укладав. Згоду на обробку персональних даних не давав, медичного огляду військово-лікарською комісією в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки не проходив.

На думку позивача, оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що діючим законодавством України передбачена процедура та порядок який визначає механізм проходження служби іноземцями, проте позивач вказаної процедури не проходив, контракту із ЗС України не підписував, а був мобілізований як громадянин України, що суперечить законодавству.

7. Суд відхиляє аргументи позивача про протиправність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.02.2025 №139, в частині його призову на військову службу під час мобілізації, як громадянина російської федерації, як безпідставні, з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову під час мобілізації підлягають військовозобов`язані громадяни України, які перебувають на військовому обліку та придатні до проходження військової служби.

При цьому, суд наголошує, що саме по собі твердження позивача про те, що він є громадянином держави-агресора – російської федерації за відсутності належних доказів про це, не свідчить про протиправність дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 та оскаржуваного наказу.

Суд звертає увагу і на те, що матеріали справи не містять доказів, що на момент видання спірного наказу останній в установленому законом порядку втратив громадянство України або був офіційно визнаний іноземцем чи особою без громадянства. А також, не підтверджено належними і допустимими доказами та такі не встановлені судом, що на момент здійснення мобілізаційних заходів у розпорядженні відповідача були інші відомості ніж ті, які наявні з державних реєстрів та документи, видані уповноваженими органами України, а саме реєстраційний номер облікової картки платника податків та водійське посвідчення України.

Тобто, слід дійти висновку про те, що жодної інформації про наявність у позивача громадянства іншої держави, у тому числі російської федерації, відповідач на час прийняття оскаржуваного наказу не мав, а сам позивач таких відомостей не повідомляв. Більше того, як встановлено судом, згідно копії паспорта громадянина рф, термін дії такого закінчився 27.10.2022 року.

Водночас суд зазначає, що згідно вимог статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Відповідно до вимог статті 6 зазначеного вище Закону громадянство України набувається (окрім іншого): за народження та за територіальним походженням.

Стаття 7 Закону визначає набуття громадянства України за народженням, зокрема особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Як встановлено судом, згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 20.05.1978 року серії № НОМЕР_3 , останній народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Борщів, Борщівського району Тернопільської області, про що зроблено актовий запис № 63. Батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є українці.

Крім того, в матеріалах справи наявна та досліджена довідка про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , яка видача ІНФОРМАЦІЯ_10 в ДПІ м.Чернівці (Україна).

Суд зазначає, що набуття громадянства України за народженням не потребує прийняття будь-якого додаткового рішення державних органів і виникає безпосередньо з моменту народження особи. Як встановлено судом, позивач народився на території України, його батьками є українці, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами. Таким чином, за відсутності доказів протилежного позивач вважається таким, що набув громадянство України за народженням, а відтак на нього поширюються всі права та обов`язки громадянина України, передбачені Конституцією та законами України.

При цьому варто зауважити, що припинення громадянства України відбувається виключно на підставі відповідного указу Президента України (ст. 22 ЗУ "Про громадянство України").

Отже, до моменту прийняття такого рішення особа вважається громадянином України та користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України, у тому числі обов`язок щодо захисту Вітчизни.

Відтак, факт народження позивача на території України, свідчить про наявність у нього сталого правового зв`язку з Україною, а доказів належного оформлення припинення громадянства України або офіційного підтвердження набуття виключно громадянства іншої держави суду не надано.

8. Суд критичного оцінює доводи позивача щодо наявності у нього громадянства російської федерації як підстави для визнання протиправним його призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на таке.

Як встановлено під час розгляду справи, на момент призову позивача паспорт громадянина російської федерації, на який він посилається як на підтвердження свого іноземного громадянства, втратив чинність. Отже, такий документ не може розглядатися як належний та допустимий доказ наявності у позивача громадянства іншої держави на час видання оскаржуваного наказу. Сам по собі факт наявності у минулому документа, що посвідчує громадянство іншої держави, без підтвердження його чинності на момент виникнення спірних правовідносин, не свідчить про наявність у особи правового статусу іноземця.

Окрім іншого, наявність у особи громадянства іншої держави не припиняє автоматично громадянство України та не звільняє особу від виконання обов`язків громадянина України.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивач не надав доказів того, що йому у встановленому законом порядку припинено громадянство України або останній був визнаний в Україні іноземцем чи особою без громадянства.

Таким чином, посилання позивача на громадянство російської федерації є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами, а тому не можуть свідчити про протиправність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.02.2025 №139 у частині призову позивача на військову службу під час мобілізації.

9. Суд також враховує, що відповідно до законодавства України громадянство України зберігається за особою доти, доки воно не припинене у встановленому законом порядку. Припинення громадянства України можливе виключно у передбачених законом випадках та оформлюється відповідним рішенням компетентного органу державної влади, яке набирає чинності після видання відповідного указу Президента України.

Крім того, слід врахувати, що відповідно до конституційного принципу єдиного громадянства, закріпленого у Конституції України, у правовідносинах з Україною особа, яка має також громадянство іншої держави, визнається лише громадянином України. Таким чином, навіть за наявності у позивача громадянства іншої держави не змінює його правового статусу у відносинах з державою Україна та не звільняє від виконання обов`язків громадянина України.

10. Окрім іншого, посилання позивача на те, що він не перебував на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, саме по собі не може бути підставою для визнання спірного наказу протиправним, оскільки обов`язок перебування на військовому обліку покладається безпосередньо на військовозобов`язаних осіб. Невиконання особою такого обов`язку не звільняє її від виконання вимог законодавства про військовий обов`язок та мобілізацію і не може створювати для неї правових переваг.

11. Доводи позивача про протиправність його призову з підстав не укладення контракту як іноземцем, відсутності згоди на обробку персональних даних та не проходження військово-лікарської комісії спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, як встановлено судом, позивач на момент виникнення спірних правовідносин вважався громадянином України, оскільки відсутні докази припинення його громадянства України у встановленому законом порядку. Відтак, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми законодавства, які регулюють порядок проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства на контрактній основі.

Отже, суд відхиляє посилання позивача на те, що він не укладав контракт як іноземець, оскільки його призов відбувся не за контрактом, а в порядку мобілізації як громадянина України, що прямо передбачено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суд враховує, що позивач фактично ототожнює різні правові поняття проходження військової служби: службу за контрактом іноземців та військову службу під час мобілізації громадян України. Однак, ці правові інститути є різними за своєю правовою природою та порядком реалізації, а тому відсутність контракту не свідчить про незаконність мобілізації.

12. Щодо доводів про відсутність згоди на обробку персональних даних, слід зазначити, що обробка персональних даних у сфері виконання військового обов`язку здійснюється на підставі закону і не потребує окремої згоди особи. Відповідні дії територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки спрямовані на виконання покладених на них державних функцій, а тому здійснюються у межах повноважень та відповідно до вимог законодавства про захист персональних даних.

13. Стосовно тверджень позивача про не проходження військово-лікарської комісії, суд зазначає, що навіть у разі наявності порушень процедурного характеру під час організації медичного огляду, такі обставини самі по собі не є безумовною підставою для визнання протиправним наказу про призов, якщо відсутні докази того, що позивач був непридатним до військової служби або що такі порушення істотно вплинули на прийняття рішення про його призов.

Крім того, позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували його непридатність до військової служби за станом здоров`я або факт звернення з метою проходження медичного огляду у встановленому порядку та отримання відмови.

14. Отже, доводи позивача про необхідність укладення контракту, надання згоди на обробку персональних даних та обов`язковість проходження саме такої процедури, яка передбачена для іноземців, ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права та не спростовують правомірності оскаржуваного наказу.

15. Оцінюючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу, в частині призову позивача та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, суд зазначає наступне.

У контексті наведеного варто наголосити і на тому, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «... за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9- рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач направлений для подальшого проходження військової служби.

Відтак, наказ про призов під час мобілізації на військову службу, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, термін дії якого вичерпано, тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, так як скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права та не призведе до задоволення очікуваних сподівань позивача щодо неможливості його повторної мобілізації та продовження служби у збройних силах України, отже підстави для скасування оскаржуваного наказу відповідача відсутні.

16. Суд також звертає увагу і на те, що у випадку мобілізації та зарахування особи до військової частини, для його звільнення потрібні імперативно визначені підстави, передбачені Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу", доказів, які б свідчили про підстави звільнення з військової служби матеріали справи не містять.

Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а позивач не позбавлений права звернутися до командира Військової частини з відповідним рапортом щодо звільнення з військової служби, якщо вважає, що у його випадку таке має місце.

Суд також враховує, що позивач не надав доказів звернення до командування військової частини із рапортом про звільнення з військової служби на підставах, визначених законом, та отримання відповідного рішення за результатами розгляду такого рапорту.

Отже, з огляду на відсутність встановлених законом підстав для звільнення позивача з військової служби, а також враховуючи правомірність його призову під час мобілізації, суд приходить до висновку про безпідставність позовної вимоги щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

17. Відповідно до частини 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

18. Згідно частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

19. Оцінивши належність, допустимість та достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Тому, позов задоволенню не підлягає.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. З огляду на те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено, судом не вирішується питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 - відмовити повністю.

2. Розподіл судових витрат не здійснюється.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП: НОМЕР_4 );

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ).

Суддя О.В. Боднарюк