Рішення від 05 березня 2026 р. у справі №279/5270/25 — Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

провадження №2/279/73/26

Справа № 279/5270/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Гонцовською Л.В., за участю представника позивача Фіцай Н.М., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Барановського І.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу №279/5270/25 за позовом Органу опіки та піклування Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 20.03.2023 року по 08.08.2023 року перебував на обліку в службі у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради, як такий, що зазнав психологічного насильства у зв`язку з тим, що батько дитини, гр. ОСОБА_1 , вчиняв домашнє насильство. Мати дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла, що підтверджується актовим записом про смерть №1724923778788 від 29.08.2024 року. Наразі малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває за кордоном зі своєю тіткою ОСОБА_4 . З інформації Коростенського міського центру соціальних служб з`ясовано, що родина у 2023 році перебувала на обліку та під соціальним супроводом у зв`язку з підтвердженням факту вчинення психологічного та фізичного насильства. Крім послуг соціального супроводу, сім`ї надавалися послуги консультування, соціальної профілактики та соціальної адаптації. Наразі зазначена родина за місцем реєстрації не проживає. Після спілкування зі знайомими та родичами відповідача встановлено, що батько не займається навчанням та вихованням сина, не приділяє достатньої уваги його розвитку та дозвіллю. Фахівець центру соціальних служб вважає за доцільне позбавити громадянина ОСОБА_1 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З довідки Коростенського районного управління поліції вбачається, що стосовно батька ОСОБА_1 у період з 2018 по 2023 рік було складено шість адміністративних протоколів за ст.173-2 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї) відносно дружини та її сина. Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико- санітарної допомоги» Коростенської міської ради інформує, що останнє звернення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приводу ГРВІ було 02.05.2023 року. З того моменту по теперішній час звернень до КНП «ЦПМСД» КМР не було. Батько дитини за медичною допомогою з дитиною до закладу не звертався жодного разу. З пояснення гр. ОСОБА_4 , сестри матері малолітнього, встановлено, що ОСОБА_5 перебуває на її утриманні та вихованні з серпня 2024 року. ОСОБА_1 не займався вихованням сина, матеріально сестрі не допомагав. Він постійно вчиняв відносно її сестри та дітей фізичне та психологічне насильство, порушував приписи, які забороняли йому наближатися до її померлої сестри та дітей. Малолітній ОСОБА_5 боїться спілкуватися з батьком. ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності. Вона вважає за доцільне гр. ОСОБА_1 позбавити батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини, ОСОБА_1 , не працює, немає упорядкованого місця проживання відповідно до потреб дитини; він не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, підготовку до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не дає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не створює умов для отримання сином освіти, не цікавиться його здоров`ям та нехтує його потребами, ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми обов`язками. Дане питання розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини від 01.08.2025 року. Члени комісії вважають за доцільне ОСОБА_1 позбавити батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі ст.164 Сімейного кодексу України, враховуючи інтереси дитини, орган опіки та піклування Коростенської міської ради надав висновок „Про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 та його відповідності інтересам малолітнього ОСОБА_2 ”, який був затверджений 06.08.2025 року, №398 рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради, яким стверджуються вищенаведені обставини. Просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути аліменти на користь виконавчого комітету Коростенської міської ради на утримання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків мінімуму для дитини відповідного віку. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що з позовною заявою Органу опіки та піклування Коростенської міської ради, отриманою відповідачем 12.09.2025, не погоджується з наступних підстав. 07 квітня 2022 року ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України. З 15 квітня 2022 року по 30 грудня 2022 року ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях. Має статус учасника бойових дій. 30 грудня 2022 року у селищі Червонопопівка Кременецького району Луганської області (вдалині від дому) відповідач був тяжко поранений. Внаслідок захисту батьківщини ОСОБА_1 переніс 5-ть хірургічних операцій (трепанацій черепа) в містах Дніпро, Київ і Житомир, починаючи з 02 січня 2023 року по 10 травня 2024 року. Має контузію та інші травми. По даний час проходить реабілітацію. Крім того, з 22 травня 2023 року дитина відповідача - син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виїхав за кордон - Королівство Іспанія разом з матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті матері дитини без згоди батька ОСОБА_1 її забрала чужа людина - тітка дитини ОСОБА_4 , з якою дитина на даний час проживає в Державі Ізраїль. Відповідач кілька разів звертався у поліцію з метою відкриття кримінального провадження та повернення дитини. Шляхом подачі скарги до суду оскаржував бездіяльність поліції, за ухвалою суду зобов`язав поліцію внести відомості в ЄРДР та розпочати до судове розслідування. У подальшому кримінальне провадження було закрите, а оскарження постанови поліції про закриття кримінального провадження у першій та апеляційній судових інстанціях не принесло бажаного результату. І це при тому, що у абз.7 Роз`яснення Міністерства юстиції України «Досвід виконання Міністерством юстиції України Конвенції про цивільно- правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та практика розгляду таких справ судами України» від 29.08.2011 наголошено: «Слід зазначити, що стаття 5 Конвенції визначає як незаконне таке переміщення або утримування дитини, коли при цьому порушують права піклування, які належать заявнику, що включають в себе, зокрема, і право визначати місце проживання дитини.». Отже, фактично батько ОСОБА_1 з часу мобілізації, з 07 квітня 2022 року, і до теперішнього часу під час воєнного стану, маючи тяжкі травми, і при тому, що дитина незаконно перебуває за кордоном, а поліція України щодо повернення дитини бездіє, не міг належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, реалізувати свої батьківські права та нести відповідальність за дитину. Відповідач ОСОБА_1 за місцем служби характеризується позитивно. 28 серпня 2025 року відповідач звернувся із позовною заявою до суду про відібрання малолітньої дитини, повернення її за попереднім місцем проживання та визначення місця проживання дитини. Відповідач здійснив відповідні звернення до закладів освіти про визначення місця навчання дитини, Міністерства юстиції України для повернення дитини із-за кодону, Державної прикордонної служби щодо заборони перетину дитиною державного кордону України без згоди батька, ОСОБА_1 нотаріально посвідченою заявою відкликав раніше наданий дозвіл на виїзд дитини за кордон. Також ОСОБА_1 ще в червні 2025 року звернувся із заявою до міського голови міста Коростеня про забезпечення права спілкування, відвідування неповнолітньої дитини. На дану заяву ОСОБА_1 відповіді не отримав, проте, позивач звернувшись у суд, щоб позбавити відповідача батьківських прав. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", заява №31111/04, § 57, § 58). Згідно ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч.6 ст.19 СК України). Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Згідно абз.2 п.16 Постанови ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У абз.3 п.17 Постанови сказано, що не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії*) або з інших не залежних від неї причин. Згідно абз.4 п.16 Постанови хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Позивач не дослідив стан здоров`я відповідача та не затребував відповідні медичні довідки з медичних установ. Зокрема, не перевірив, чи перебуває відповідач на обліку у нарколога, психіатра та на інших медичних обліках. Згідно з ч.3 ст.9 Конвенції про права дитини, дитина яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р., у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по- перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява №39948/06). Обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, доводяться долученими до неї документами. Просив відмовити Органу опіки та піклування Коростенської міської ради у задоволенні його позовної заяви. Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому вказав, що Орган опіки та піклування Коростенської міської ради, розглянувши відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву про позбавлення його батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не погоджується з викладеними у відзиві твердженнями, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, та наполягає на задоволенні позову з таких підстав: 1. Щодо участі відповідача у вихованні дитини. Відповідач у відзиві зазначає, що був мобілізований та проходив службу у Збройних Силах України, у зв`язку з чим не мав можливості виховувати дитину. Разом із тим встановлено, що після проведення хірургічних операцій у період з січня 2023 року по травень 2024 року та під час проходження нині реабілітації відповідач не відновив стосунків із сином, не виявив ініціативи у спілкуванні, не забезпечував його матеріально, не брав участі у навчанні та розвитку дитини. 2. Щодо фактів насильства в сім`ї. Із матеріалів поліції та соціальних служб вбачається, що в період з 2018 по 2023 рік стосовно відповідача складено шість адміністративних протоколів за ст.173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства відносно дружини та дітей. Ці обставини свідчать про систематичне порушення ним обов`язків батька та створення для дитини травматичного середовища. 3. Щодо теперішнього місця проживання дитини. Малолітній ОСОБА_6 перебуває на утриманні та вихованні у тітки ОСОБА_4 , яка забезпечує належні умови проживання, виховання та розвитку дитини. Зі слів родичів і спеціалістів центру соціальних служб, дитина боїться контактувати з батьком, що підтверджує психологічну травматизацію та небажання спілкування з ним. 4. Щодо доводів про незаконне вивезення дитини за кордон. Дитина виїхала за кордон разом із матір`ю на законних підставах. Після смерті матері ініціатива про повернення дитини від відповідача не надходила. Лише після отримання позову до суду відповідач почав заявляти про бажання повернути дитину, що може розцінюватися як спроба уникнення відповідальності, а не як прояв батьківської турботи. Заява батька про надання дозволу на виїзд сина за кордон залишається чинною, оскільки не підлягає відкликанню. 5. Щодо висновків органу опіки та піклування. Висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав від 06.08.2025 року №398 прийнято на підставі всебічного аналізу обставин, у тому числі довідок поліції, медичних установ, показань родичів та дитини. 6. Щодо прав дитини. Відповідно до статей 3, 9 Конвенції про права дитини, основним критерієм при вирішенні справ щодо батьківських прав є якнайкраще забезпечення інтересів дитини. На даний час проживання дитини з батьком, який не забезпечує належного виховання та має історію домашнього насильства, суперечить її інтересам і може завдати шкоди її психоемоційному стану. Висновок. Орган опіки та піклування вважає, що наведені у відзиві доводи не спростовують обставини, викладені у позовній заяві, і не є підставою для відмови у задоволенні позову. Просять суд відхилити доводи, викладені у відзиві відповідача, позовну заяву органу опіки та піклування виконавчого комітету Коростенської міської ради про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі. Представник позивача подав заперечення, в якому вказав, що з відповіддю на відзив Органу опіки та піклування Коростенської міської ради, отриманою ним 02.11.2025, не погоджується з наступних підстав. Відповідь на відзив від 31.10.2025 №02-17/3225 є набором наведення певних обставин (тверджень), які не підкріплені жодними доказами. 1. Щодо участі відповідача у вихованні дитини навів обставини, викладені у відзиві щодо мобілізації відповідача, його поранення, лікування та реабілітації, підстав непроживання дитини з батьком, вжитих заходів щодо повернення дитини.

2. Щодо фактів насильства в сім`ї Наведення того факту, що відносно ОСОБА_1 в період з 2018 року по 2023 рік складено шість адміністративних протоколів за ст.173-2 КУпАП не має жодного значення в контексті ст.82 ЦПК України. Крім того, події стосувалися давно минулого періоду, що ніяким не характеризує відповідача ОСОБА_1 з 2023 року по даний час. Також перебільшенням є те, що будь-які звернення колишньої дружини відповідача стосувалися насильства щодо дітей. 3. Щодо теперішнього місця проживання дитини Позивач Орган опіки та піклування Коростенської міської ради у цьому пункті не розкриває, де ж саме проживає дитина, чомуне проживає з батьком.

4. Щодо доводів про незаконне вивезення дитини за кордон Батько дитини ОСОБА_1 ніколи не заперечував, що у свій час дитина виїхала за кордон на законних підставах, що дитина на даний час перебуває за кордоном незаконно, без його згоди. 5. Щодо висновків органу опіки та піклування та 6. Щодо прав дитини вказав на обставини, викладені у відзиві. Обставини, викладені у цьому запереченні, доводяться долученими до відзиву на позовну заяву документами. Просив відмовити Органу опіки та піклування Коростенської міської ради у задоволенні його позовної заяви. В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги та пояснив, що відповідач з 20.03.2023 року вчиняв насильство відносно матері і дітей, яка зверталась з цього приводу з заявами. Питання про позбавлення батьківських прав ініційовано службою у справах дітей. Мати виїхала до Іспанії, де померла. Дитина передана сестрі та перебуває з нею. Проживають в Ізраїлі, дитина була передана сестрі у зв`язку зі станом здоров`я матері. У червні 2024 року відповідач надавав дозвіл на виїзд дитини. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, пояснив, що з квітня 2022 року батько служить в ЗСУ, з дитиною спілкувався. 22.05.2023 року дитина з мамою виїхала. Він надавав дозвіл на виїзд дитини в в супроводі сестри матері тітки ОСОБА_4 . Батько фізично відсторонений від участі в житті дитини. Після смерті матері дитина проживає в Ізраїлі. Він звернувся з позовом щодо повернення дитини. Вважає позов необгрунтованим. Відповідач позовні вимоги не визнав, пояснив, що змоги спілкуватися з дитиною не має, бо тітка ОСОБА_7 позбавила його такої можливості. З 2016 року по липень 2021 року проживав разом з сином, його матір`ю, її старшим сином. Співмешкали, винаймаючи житло. Припинили спільне проживання, бо мати дитини змінила місце проживання. Погодився, щоб син жив з мамою. З початком війни пішов на службу, з 07.04.2022 року. 30.12.2022 року отримав поранення, потім лікувався. У травні 2023 року мати з дитиною виїхали, спілкування не було. Син з ним не спілкувався, бо не любить розмовляти по телефону, є замкненою дитиною, соромиться. В серпні 2024 року мати дитини померла, служби забрали дитину у табір для біженців. Коли він про це дізнався, зв`язався з тіткою дитини - ОСОБА_8 , бо була домовленість, що у разі чого, ОСОБА_8 забере його до себе в Ізраїль та за вимогою поверне до України. ОСОБА_8 забрала дитину 07.08.2024 року, обіцяла привезти на 01.09, бо син вчився дистанційно. 29-30 серпня запитував, чи везе, вона відповідала, що хворіє, не привезе. Потім повідомляла, що привезе на Новий рік. 1 раз на 2 тижні надсилала фото та відео дитини. На початку 2025 року він сам лікувався. Зв`язку з ОСОБА_9 та сином не було. На день народження дитини хотів побачитись по відео зі школи, бо син навчався дистанційно. У школі йому повідомили, що дитина у школі не навчається, бо ОСОБА_7 повідомила, що дитина буде навчатись в Ізраїлі. Він телефонував в Міністерство закордонних справ щодо повернення дитини (є електронні переписки). У березні 2025 року отримав документ про смерть матері дитини. Міністерство юстиції дали йому пакет документів, які не міг виконати через інші труднощі. В кінці червня - початок липня 2025 року звернувся до суду щодо сприяння з поверненням дитини до України. ОСОБА_10 оформити дитині пенсію, тому прописав його у своєму житлі. Офіційно про наміри позбавити його батьківських прав його повідомлення не було. У 2024 році надавав кошти матері дитини добровільно (на лікування). В Ізраїль не було можливості надавати допомогу, бо тітка на контакт не йшла. Коли син був в Україні, то в м.Коростень дитину не привозила, а залишала у Львові. З ОСОБА_8 не бачився, не контактував. Обмежувальний припис встановлювали у 2021 році, на обліку родина перебувала у 2023 році.

Свідок ОСОБА_4 , будучи допитаною дистанційно, в судовому засідання повідомила, що з відповідачем перебуває у неприязних відносинах у зв`язку з його діями. До 4 річного віку дитина проживала з батьками. У 2020 році сестра пішла від нього, після чого він переслідував її та дітей. Дитина зазнавала насильство. З початком війни сестра виїхала до Іспанії, де через 8 місяців померла. Дитина була з нею. Вона допомагала в утриманні дитини, ОСОБА_11 участі не приймав. У червні 2024 року сестра перебувала в лікарні у важкому стані. Дитина була з матір`ю, просила її забрати дитину до себе. ОСОБА_11 дав обіцянку надати дозвіл на вивіз, при цьому дитиною не цікавився та її утриманням не займався. У липні 2024 року декілька разів писав про нього. У вересні 2024 року дитина заблокувала контакти батька. З вересня по грудень 2024 року ОСОБА_11 жодного разу не зв`язався з дитиною, інтересу не проявляв. Після смерті сестри бажання спілкуватись з ним не мала. Жодної участі в житті дитини не приймав, спричиняв дитині психологічні травми. Дитину використовував лише у власних цілях, опікуватись дитиною намірів не має. Бажає лише отримати статус батька-одинака. Сестра вивезла дитину з України. У червні 2024 року він надав письмовий дозвіл, що вона має право пересуватись з дитиною по Іспанії, Україні, Ізраїлю. У письмовому дорученні зазначено права щодо дитини (лікування, навчання). Таке ж доручення дала і сестра. Сестра не забороняла спілкуванню дитини з батьком, у тому числі телефоном. Дитина заблокувала батька. Безпосередньо вона заблокувала ОСОБА_12 у грудні 2024 року, після смерті сестри. Дитина виїхала з мамою у 2023 році, вона забрала до себе у 2024 році, батько надав доручення. У липні 2024 року з Іспанії забрала дитину в Ізраїль. Сестра померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Фінансової допомоги відповідач не надавав. Сестра на аліменти не подавала. Заслухавши пояснення сторін, показання свідка, дослідивши письмові матеріали справи та проаналізувавши їх в сукупності, суд дійшов висновку про наступне:

Судом встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується актовим записом №1724923778788 від 29.08.2024 року. На даний час дитина проживає з сестрою матері дитини та знаходиться на її утриманні і вихованні з дозволу та за згодою як померлої матері, так і відповідача.

Батьки дитини в зареєстрованому шлюбі не перебували, після припинення спільного проживання, син залишився проживати з матір`ю, що відповідачем не заперечувалось. У травні 2023 року мати з дитиною виїхали закордон, де мати дитини ОСОБА_3 перебавала на лікуванні, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла, малолітний ОСОБА_2 залишився без нагляду, тому за згодою позивача виїхав на проживання до рідної тітки ОСОБА_4 у Державу Ізраїль, де знаходиться і на даний час.

Відповідач ОСОБА_1 07.04.2022 мобілізований на службу в ЗСУ, на даний час зі служби не звільнений, отримав тяжке поранення, тривалий час перебував на лікуванні та реалбілітації, що підтверджується наданими відповідачем медичними документами. Щодо збереження інтересу відповідача до виконання батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_2 свідчать його звернення до органів поліції щодо перешкод у його спілкуванні з дитиною, до суду зі скаргами на бездіяльність органу розслідування щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення за його заявою, звернення до позивача з заявою про визначення місця проживання сина з ним та визнання права на участь у вихованні сина, зверння до закладу освіти щодо отримання інформації про навчання сина, подання до сдуу позовної заяви про відібрання дитини, визначення місця її проживання. Усі вищевказані дії відповідачем вживались до звернення позивача до суду з даним позовом.

На обгрунтування позовних вимог позивачем додано лист в.о. директора Коростенськьго міського центру соціальних служб на лист позивача від 24.07.2025 №979, безпосередньо даний лист до позовної заяви не доданий, зі змісту якого слідує, що дана відповідь не містить викладення конкретних обставин щодо скоєння відповідачем психологічного та фізичного насильства відносно дитини, носить загальний характер, жодних конкретних даних на підтвердження зроблених висновків. Згідно відповіді Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області від 30.07.2025, підрозділ поліції повідомив щодо складення відносно ОСОБА_1 6 адміністративних протоколів за ст.173-2 КУпАП конкретних даних щодо застосування ОСОБА_1 психологічного чи фізичного насильства відносно малолітнього ОСОБА_2 вказана відповідь не містить. Відповідь КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" КМР щодо незвернення відповідача за медичною допомогою з дитиною, враховуючи, що з травня 2023 року дитина знаходилась за кордоном.

Орган опіки та піклування зробив висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджений рішенням від 06.08.2025 №398 виконавчого комітету Коростенської міської ради, та звернувся з заявою про позбавлення його батьківських прав, однак вказаних висновок не містить конкретних обставин щодо невиконання відподачем батьківських обов`язків, а прийняте рішення базується лише на поясненнях ОСОБА_4 , зазначена правова підстава порушення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав - невиконання ним обов`язків щодо виховання дитини.

Зі змісту додатково поданих під час судового розгляду копій судових постанов відносно ОСОБА_1 за ст.173-2 ч.1 КУпАП не встановлено, що неправомірні дії у виді фізичного чи психологічного характеру ним вчинялись відносно малолітнього ОСОБА_2 , а рішення суду про видачу обмежувальних приписів щодо відповідача (справа №279/6134/21, №279/1169/23) були пов`язані з вчиненням ним неправомірних дій щодо малолітнього сина ОСОБА_2 ..

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ст.165 СК з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до пунктів 2,3 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька (матері) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Як встановлено у даній справі, то відповідач не приймає активної участі у вихованні дитини з причин, що безпосередньо не пов`язані з тим, що безповажних на те причин не виконує свої батьківські обов`язки, а саме: після вивезення дитини у травні 2023 року за кордон не має фізичної можливості приймати участь у його вихованні та утриманні, у той же час інтересу до них не втрачає, оскільки вживає активні заходи для повернення дитини та визначення її місця проживання з ним.

Враховуючи те, що підстави для позбавлення батьківських прав відповідача не встановлені, його обмежена участь у вихованні та утриманні дитини пояснюється об`єктивними причинами, такими якслужба в ЗСУ, поранення та тривале лікування, перебування дитини за кордоном, позов є необґрунтованим, тому задоволенню не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, ст.ст.150, 164 СК України, ст.ст.1, 8, 12, Закону України "Про охорону дитинства",

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Органу опіки та піклування Коростенської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Сторони:

Позивач: Орган опіки та піклування Коростенської міської ради, місце знаходження: 11501, Житомирська область, м.Коростень, вул.Грушевського, 22.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 від 04.03.2024 року, РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне рішення виготовлено 16.03.2026 року.

Суддя Волкова Н.Я.