Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №520/24556/24 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 р. № 520/24556/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ширант А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7А, м.Кропивницький, Кіровоградська обл., 25009, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання бездіяльності протиправною та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- скасувати рішення №203040020349 від 22.05.2024р ГУ ПФУ в Кіровоградській області про відмову в призначенні пенсії як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка народила та виховала її до шестирічного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Кіровоградській області, які полягають у відмові призначити пенсію із зниженням пенсійного віку, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка народила та виховала її до шестирічного віку з 15.05.2024р., відповідно до заяви від 15.05.2024р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 15 травня 2024 року пенсію із зниженням пенсійного віку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка народила та виховала її до шестирічного віку.

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду із заявою за призначенням пенсії за віком як матері, осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до 6-річного віку, після досягнення 50 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. згідно із пунктом 3 частини 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду даної заяви та доданих до неї документів за принципом екстериторіальності було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №203040020349 від 22.05.2024р., оскільки позивачем не надано документи про визнання дитини особою з інвалідністю, медичні висновки про визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Позивач зазначає, що надати довідку ЛКК про визнання її дитини дитиною з інвалідністю з дитинства до 6-річного віку Позивач не має можливості. оскільки медична установа та відомості залишились на непідконтрольній території України.

При цьому відповідачем не було прийнято до уваги та не прийнято до заяви копію медичної довідки про визнання дитини особою з інвалідністю, медичні висновки про визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, яка видана адміністрацією міста Макіївка ДНР (довідка ВКК №29/140 від 09.09.2020р.).

Вважаючи рішення Відповідача від 22.05.2024 року незаконним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Заперечення відповідача

Відповідач із поданим позовом не погодився та надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Зазначає, що 15.05.2024 позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах до ГУ ПФ України в Харківській області (за місцем проживання).

22.05.2024 за принципом екстериторіальності відповідачем розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення № 203040020349 про відмову у призначенні пенсії.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком мають матері, осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до 6-річного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 визначено, що матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку мають право на зниження пенсійного віку.

Пунктом 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 визначено, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку, надається висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Під час подачі заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачем не було надано документів про визнання дитини особою з інвалідністю, медичні висновки про визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивачка не має права на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку.

Обставини, встановлені судом та зміст правовідносин

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 змінила ім`я на ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 21.01.2009, (Т.1, а.с. 21).

Позивач є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 30.01.2009 (видане повторно), (Т.1, а.с. 20).

Відповідно до довідки ЛКК №29/140 від 09.09.2020, виданої Центром первинної медико-санітарної допомоги №4 міста Макіївки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є інвалідом з дитинства до 6 років, діагноз: нейросенсорна туговухість 3 ступеня. Інвалідність встановлена в 5 років, (Т.1, а.с. 25).

Відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №382977 від 18.11.2010р ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 має ІІІ групу інвалідності з дитинства з паталогією органів слуху – безстроково, (Т.1, а.с. 28).

Відповідачем, за наслідками розгляду заяви позивача від 15.05.2024, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 203040020349 від 22.05.2024, відповідно до якого, Вік заявниці 54 роки. Не працює. Страховий стаж особи становить 17 років 5 місяців 11 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди. Документи про визнання дитини особою з інвалідністю, медичні висновки про визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку заявницею не надано. Враховуючи вищевикладене, право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку заявниця не має, (Т.1, а.с. 17).

Позивач, не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, звернувся до суду з цією позовною заявою.

Норми права, які застосовує суд: Конституція України, процесуальні та процедурні положення

У Кодексі адміністративного судочинства України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, зокрема вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ст. 2 КАС України).

Закон України "Про адміністративну процедуру" № 2073-IX від 17.02. 2022 (далі Закон № 2073-IX) регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час: 1) розгляду звернень осіб, що містять пропозиції, рекомендації щодо формування державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також щодо врегулювання суспільних відносин; 2)конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції, 3)державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби; 4) реалізації конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 5) оскарження процедур публічних закупівель; 6) нагородження державними нагородами та відзнаками; 7) здійснення помилування; 8) здійснення оцінки впливу на довкілля (ст. 1 Закону № 2073-IX ).

Принципи адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4)безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9)ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12)гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту (ст. 4 Закону № 2073-IX).

Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства (ст. 10 Закону № 2073-IX).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України ( п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абз. 7 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2001 №10-рп/2001).

За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту.

Норми права, які застосовує суд та висновки суду

Оскільки у період з 18.09.2024 по 20.09.2024, 25.09.2024 по 28.09.2024, з 14.11.2024 по 15.11.2024 суддя перебувала у відрядженні, з 23.09.2024 по 24.09.2024, 13.11.2024, 31.12.2024, з 24.02.2024 по 09.03.2025, з 11.03.2025 по 16.03.2025, з 31.03.2025 по 02.04.2025, з 07.04.2025 по 18.04.2025, з 02.06.2025 по 10.06.2025, з 21.07.2025 по 25.07.2025 суддя перебувала у щорічній відпустці, з 07.10.2024 по 11.10.2024, 27.01.2025, з 10.02.2025 по 14.02.2025, 28.02.2025 суддя перебувала на навчанні, у період з 02.12.2024 по 06.12.2024, з 02.12.2024 по 06.12.2024, з 25.02.2025 по 28.02.2025 та з 01.03.2025 по 10.03.2025, 17.03.2025 по 19.03.2025, з 07.04.2025 по 25.04.2025 суддя перебувала на лікуванні, у відпустці з 02.06.2025-10.06.2025, 03.07.2025-04.07.2025, 21.07.2025-25.07.2025, 06.08.2025-08.08.2025, 25.08.2025-27.08.2025, 15.09.2025-17.09.2025, 13.10.2025-17.10.2025, 30.10.2025-31.10.2025, 03.12.2025-05.12.2025 - розгляд справи здійснюється з урахуванням днів відрядження, відпустки, навчання та лікування.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з вимогами ст.229 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).

Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону №1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За змістом пп. 6 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність.

Відповідно до п. 2.17 Порядку №22-1 при призначенні пенсій матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Згідно з п. 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 (справа №330/2181/16-а) підтримано позицію Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014 (справа №21-133а14) та сформульовано наступний правовий висновок, який відповідно до положень ст.242 КАС України, є обов`язковим для врахування судом.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття "особа з інвалідністю" на момент виникнення спірних відносин установлювався у ст.2 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ), а також ст.1 Закону України від 06.10.2005 №2961-ІV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила й на тому, що визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю". При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2099 № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п.14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, відповідний висновок МСЕК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV. Такий висновок передбачений п.2.18 Порядку № 22-1.

При цьому визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття "інваліда з дитинства", а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 у справі № 336/2781/17-а (2а/336/294/17), від 18.01.2022 у справі № 448/1650/17, від 19.01.2022 у справі № 636/2618/17, від 18.07.2022 у справі № 448/1650/17.

За таких обставин, позивач для призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства повинна була надати відповідачу висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

З цього приводу позивач зазначає, що надати довідку ЛКК про визнання її дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитиною з інвалідністю з дитинства до 6-річного віку Позивач не має можливості – медична установа та відомості залишились на непідконтрольній території України.

Натомість позивач надано довідку ЛКК №29/140 від 09.09.2020, видану Центром первинної медико-санітарної допомоги №4 міста Макіївки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є інвалідом з дитинства до 6 років, діагноз: нейросенсорна туговухість 3 ступеня. Інвалідність встановлена в 5 років, (Т.1, а.с. 25).

Щодо можливості врахування даної довідки відповідачем суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 і ч. 3 ст. 9 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон1207-VII) передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Водночас Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 02 жовтня 2018 року (справа № 569/14531/16-а) проаналізував положення статті 19 Конституції України, статей 3, 4, 9, 17, 18 Закону № 1207-VІІ, у розрізі міжнародних принципів закладених у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об`єднаних Націй (далі - ООН) зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів», у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) згідно з якими: «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

Верховний Суд зазначив, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Ураховуючи наведене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами (організаціями), що знаходяться на тимчасово не контрольованій владою території України, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення в належному розмірі.

При цьому, суд в сукупності враховує, що довідка видана в місті Макіївка, в тому ж місті де народилась донька позивача.

Окрім цього, відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №382977 від 18.11.2010р ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 має ІІІ групу інвалідності з дитинства з паталогією органів слуху – безстроково, (Т.1, а.с. 28).

Таким чином, висновки відповідача про відсутність документів які підтверджують факт визнання дитиною з інвалідністю не відповідають фактичним обставинам.

Щодо зобов`язальної вимоги суд зазначає, що, обираючи спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Частиною 2 статті 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській повторно розглянути заяву позивача від 15.05.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір, який сплачено позивачем у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з тим, суд зазначає, що за подання даного позову, позивачу необхідно було сплатити 968,96 грн. судового збору, оскільки позов поданий через електронний суд.

Отже, позивачем переплачено 242,24 грн. (1211,20 грн. - 968,96 грн.).

Суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивач може подати клопотання про повернення судового збору, в переплаченій частині.

Керуючись ст.ст. 6-9,14,73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7А, м. Кропивницький, Кіровоградська обл., 25009, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання бездіяльності протиправною та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Скасувати рішення №203040020349 від 22.05.2024р Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка народила та виховала її до шестирічного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, які полягають у відмові ОСОБА_1 призначити пенсію із зниженням пенсійного віку, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка народила та виховала її до шестирічного віку з 15.05.2024р., відповідно до заяви від 15.05.2024р.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

5. Решту позовних вимог – залишити без задоволення.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних 6асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судові витрати у вигляді судового збору, а саме 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення) та набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Cуддя А.А. Ширант