Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №520/12589/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 березня 2026 року № 520/12589/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Дер.1 під.,к.16, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р IBAN: UA658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 69303,65 грн. (шістдесят дев`ять тисяч триста три грн.65 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконано нормативи з працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим йому були нараховані адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою суду від 26.05.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до суду надійшов відзив в якому відповідач проти задоволення позовних вимог - заперечував, оскільки у нього у період з 27.03.2024 до 12.06.2024 працювала особа з інвалідністю. У подальшому відповідачем були подані щомісячні звіти до центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно з Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 проведено 13.02.2024.

Наказом ФОП ОСОБА_1 № 1 від 25.03.2024 затверджено штатний розклад робітників та спеціалістів та зазначено про його введення в дію з 27.03.2024.

Згідно зі штатним розкладом визначено кількість штатних одиниць - 36 осіб: водій автотранспортних засобів - 9 одиниць; тракторист - машиніст сільськогосподарського виробництва - 26 одиниць; майстер - налагоджувальник з технічного обслуговування машинно-тракторного парку - 1 одиниця.

Наказом № 09-К в д 27.03.2024 ФОП ОСОБА_1 було прийнятона роботу ОСОБА_2 з 28 березня 2024 на посаду тракториста - машиніста сільськогосподарського виробництва (код професії 8331) з окладом згідно зі штатним розписом.

Згідно з Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 710449 від 13.03.2024 ОСОБА_2 з 12.03.2024 встановлено ІІІ групуінвалідності за загальним захворюванням на строк до 01.04.2025.

На посаді тракториста - машиніста особа з інвалідністю ОСОБА_2 працював до 12.06.2024 - наказом № 19-К від 12.06.2024 його було звільнено за угодою сторін, пункт 1 ст.36 КЗпП України.

На виконання вимог законодавства відповідачем було створене нове робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та у 2024 році відповідач надавав до базового центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць, на яких може використовуватись праця осіб з інвалідністю, а саме: Інформацію про попит на робочу силу (форми № З-ПН) від 10.06.2024р., від 02.07.2024р., від 01.08.2024р., від 01.09.2024р., від 03.10.2024р., від 01.11.2024, від 03.12.2024р., де в п.1.14 Відомостей про вакансію зазначено категорію громадян - особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вакантною професією (посадою) вказано «Майстер — налагоджувальний з технічного обслуговування машинно-тракторного парку», кількість вакансій - 1, із зазначенням розміру заробітної плати, а також інших відомостей про опис роботи у Відомостях про вакансію.

Наказом ФОП ОСОБА_1 № 2 від 07.06.2024 внесено зміни до штатного розкладу робітників та спеціалістів і зазначено про введення в дію нового штатного розкладу з 07.06.2024р..

Згідно з цим штатним розкладом визначено кількість штатних одиниць - 37 осіб: водій автотранспортні їх засобів - 9 одиниць; тракторист - машиніст сільськогосподарського виробництва - 26 одиниць; майстер - налагоджувальник з технічного обслуговування машинно-тракторного парку - 2 одиниці.

Як вбачається з листа Ізюмської філії Харківського обласного центру зайнятості від 13.05.2025, в якому зазначалось, що працевлаштування осіб з інвалідністю до відповідача не проводилось у зв`язку з неможливістю укомплектування такої вакансії особами з числа безробітних.

26 лютого 2025 року територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі – розрахунок АГС) Відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 31 особу, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність – 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) – 1 особа.

Відповідно норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2024 року Відповідачем, на думку позивача не виконано.

Позивач звернувся до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, щодо виявленого ним порушення. Територіальне управління Державної служби з питань праці 12.03.2025 позивачу надало відповідь, в якій зазначено, що заходи державного контролю за дотриманням законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2024-2025 років управлінням не проводились.

Харківським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю здійснено розрахунок адміністративно-господарських санкцій та пені, відповідно до якого сума санкцій склала - 68753,57 грн; пені - 550,08 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Суд розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог виходив з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (тут і далі Закон № 875-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно із ст. 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до Державного центру зайнятості для проведення роботи з їх працевлаштування.

Порядок визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, форма та порядок надсилання інформації про таких осіб визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Стаття 20 Закону № 875-XII визначає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Суми адміністративно-господарських санкцій і пені, що надійшли до державного бюджету, використовуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю для: фінансування цим Фондом заходів, які здійснюються центральними органами виконавчої влади та підпорядкованими їм установами, у тому числі спеціалізованими, і підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, та забезпечення функціонування установ, закладів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів України) та професійної реабілітації осіб з інвалідністю; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, цільової позики (на поворотній основі з терміном повернення до трьох років) на створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у межах коштів, передбачених на зазначені потреби у відповідному році. Цільові позики підприємствам та організаціям громадських об`єднань осіб з інвалідністю надаються лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі фізичним особам, які використовують найману працю, що забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних за направленням державної служби зайнятості, компенсацій, визначених Законом України "Про зайнятість населення"; надання особам з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних компенсацій, визначених Законом України "Про зайнятість населення"; фінансування витрат на професійне навчання осіб з інвалідністю, у тому числі за направленням державної служби зайнятості, на професійне навчання осіб з інвалідністю із числа випускників спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх санаторних шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх навчальних закладів на спеціалізованих робочих місцях підприємств, організацій осіб з інвалідністю; надання фінансової допомоги на здійснення заходів соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів України) та професійної реабілітації осіб з інвалідністю (відновлення працездатності шляхом забезпечення особи з інвалідністю допоміжними засобами реабілітації, створення умов для заняття фізичною культурою і спортом, оплата навчання та перекваліфікації, створення на робочому місці особи з інвалідністю належних санітарно-гігієнічних, виробничих і технічних умов згідно з індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю, випуск для осіб з інвалідністю спеціальної літератури та аудіозаписів для їх професійної підготовки), працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць, у тому числі спеціальних робочих місць, а також надання фінансової допомоги на технічне оснащення діючих робочих місць для працевлаштування на них осіб з інвалідністю та на технічне переоснащення виробництва підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою створення додаткових робочих місць і працевлаштування на них осіб з інвалідністю. Фінансова допомога надається лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні або такі, що шукають роботу. Дотації надаються лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; фінансування реабілітаційної допомоги відповідно до законодавства у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі нецільового використання фінансової допомоги, позики або їх частин підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, або створення ними робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у меншій кількості, ніж передбачалося умовами надання позики чи поворотної фінансової допомоги, відповідна сума цих коштів, проіндексована з урахуванням рівня інфляції, підлягає поверненню до державного бюджету на підставі відповідного рішення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських об`єднань осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Суд підкреслює, що ці положення застосовуються до правовідносин за 2024 рік, коли виник обов`язок відповідача дотримуватися нормативу, та до періоду до 15.04.2025 (строк сплати санкцій).

Подальші законодавчі зміни, зокрема виключення статті 20 Закону № 875-XII на підставі Закону № 4219-IX від 15.01.2025 року, не впливають на правову оцінку дій сторін у цей період.

Стаття 217 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003 (тут і далі ГКУ у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 218 ГКУ, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статті 238, 239 ГКУ передбачають, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов`язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання; ліквідація суб`єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

З огляду на викладене вище, суд вказує на те, що адміністративно-господарські санкції, передбачені Законом № 875-XII, за своєю правовою природою є мірою господарсько-правової відповідальності, застосування якої можливе лише за наявності складу правопорушення, зокрема, вини та причинного зв`язку між поведінкою суб`єкта та наслідками (невиконання нормативу).

Так, наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання (чинний у спірний період).

Положеннями цього Порядку передбачено, що: роботодавець зобов`язаний подавати форму № 3-ПН з дня виникнення потреби у підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати її відкриття; законодавством не встановлено періодичності подання форми № 3-ПН; йдеться про одноразове подання інформації про кожну вакансію.

Верховний Суд у низці своїх постанов сформував сталу правову позицію щодо застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Зокрема, така позиція викладена у постановах: від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17; від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19; від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22; від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а; від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.

Суть цієї правової позиції зводиться до такого.

Формальне невиконання нормативу (менша кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю, ніж встановлено законом) саме по собі не є достатньою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суд має з`ясувати, чи вжив роботодавець усіх залежних від нього заходів для дотримання нормативу, зокрема: створив (виділив) робочі місця для осіб з інвалідністю; забезпечив належні умови праці; належним чином поінформував державну службу зайнятості шляхом подання форми № 3-ПН; не відмовляв безпідставно особам з інвалідністю у працевлаштуванні.

Якщо роботодавець одноразово й своєчасно подав форму № 3-ПН щодо вакансії, і при цьому відсутні докази його відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, вважається, що він виконав усі залежні від нього обов`язки, а причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежать від нього. У такому випадку відсутній склад правопорушення, і адміністративно-господарські санкції не підлягають застосуванню.

Щодо того, чи довів позивач наявність складу правопорушення у діяннях відповідача, то суд зазначає про таке.

Із матеріалів справи вбачається, що: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у відповідача 2024 році становила 31 особа; кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю 0 осіб; норматив робочих місць для роботодавця з 31 працівником - 1 робоче місце; отже, у формально-числовому виразі норматив відповідачем не виконано.

Водночас, відповідно до наведеної вище практики Верховного Суду, суд має з`ясувати, чи виконав Відповідач обов`язки, покладені на нього статтями 18, 19 Закону № 875-XII, а саме: чи створив робоче (у тому числі спеціальне) місце для особи з інвалідністю; чи надав державній службі зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансію) шляхом подання форми № 3-ПН; чи є докази, що він відмовляв у працевлаштуванні особам з інвалідністю.

Так, у справі наявна форма № 3-ПН за 2024 рік, подана відповідачем до центру зайнятості, з відміткою про її прийняття, де зазначено: вакансія «майстер-налагоджувальник з технічного обслуговування машинно-транспортного парку»; заробітна плата 8000 грн; характер роботи постійна; місце виконання робіт с. Забавне; спосіб укомплектування за сприяння державної служби зайнятості.

Це свідчить, що відповідач: створив робоче місце, придатне для зайняття у тому числі, особою з інвалідністю; інформував службу зайнятості про наявну вакансію у спосіб, передбачений наказом № 827-22 (форма № 3-ПН).

При цьому, позивач не надав суду жодних доказів того, що: форма № 3-ПН була подана відповідачем несвоєчасно або з порушенням встановлених вимог; служба зайнятості направляла до відповідача осіб з інвалідністю, і відповідач їм відмовив; відповідач здійснював будь-які дії, спрямовані на перешкоджання працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Окрім того, позивачем долучено лист Ізюмської філії Харківського обласного центру зайнятості від 13.05.2025, в якому зазначалось, що працевлаштування осіб з інвалідністю до відповідача не проводилось у зв`язку з неможливістю укомплектування такої вакансії особами з числа безробітних.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач вжив передбачені законом заходи, які від нього вимагалися: створив робоче місце; подав форму № 3-ПН у межах покладеного обов`язку.

Причини, з яких на це робоче місце фактично не була працевлаштована особа з інвалідністю, позивач не довів як такі, що зумовлені поведінкою відповідача.

Отже, суд виходить із того, що в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, необхідний для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за змістом статей 1920 Закону № 875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення відповідного обов`язку) та статей 217, 218, 238, 239 Господарського кодексу України.

Цей висновок повністю узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, зокрема, у справах № 820/1889/17, № 440/2010/19, № 120/4975/22, № 120/2403/20-а, № 200/5659/21, згідно з якими, відсутність вини роботодавця та вжиття ним усіх залежних заходів (створення робочих місць, подання 3-ПН, відсутність безпідставної відмови) виключає можливість застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, навіть якщо в числовому виразі норматив не виконано.

Окрім того, відповідач посилається на те, що до нього не надходило окремого рішення Фонду про застосування санкцій.

Із цього приводу, суд зазначає: стаття 19 Закону № 875-XII встановлює автоматизований порядок визначення порушників нормативу та надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій; закон не вимагає прийняття Фондом додаткового індивідуального акта у формі «рішення»; розміщення розрахунку в електронному кабінеті роботодавця в межах інформаційної взаємодії з Пенсійним фондом України відповідає передбаченому законом механізму інформування.

Відтак сам по собі факт відсутності окремого «рішення» Фонду не є підставою для визнання розрахунку незаконним.

Також, позивач заявив вимогу про стягнення 550,08 грн пені, нарахованої за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

Суд зазначає, що пеня, за своєю природою, є додатковою (похідною) відповідальністю за прострочення виконання основного грошового зобов`язання.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення основної суми адміністративно-господарських санкцій, відсутні й підстави для стягнення пені, нарахованої на таку суму.

Підсумовуючи наведене вище, суд доходить таких висновків.

Позивач довів, що відповідач формально не виконав норматив робочих місць (0 осіб з інвалідністю при нормативі 1 особа), однак: не довів, що відповідач не створив робочих місць для осіб з інвалідністю; не довів, що відповідач не подав або подав неналежним чином/несвоєчасно інформацію за формою № 3-ПН; не довів фактів відмови відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Натомість відповідач документально підтвердив, що створив вакансію та подав форму № 3-ПН до центру зайнятості, чим виконав передбачені законом обов`язки щодо сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене вище, у такій ситуації відсутній склад правопорушення, необхідний для застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача, а отже і для нарахування пені.

Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій у сумі 68753,57 грн та пені у сумі 550,08 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Окрім того суд також зазначає, що у постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраця та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Після затвердження Постановою Кабінету Міністрів України №466 від 05.06.2019 "Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю" та внесення змін до статті 19 Закону України № 875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

У вказаній постанові Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21 колегія суддів зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

За правилами статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік.

Водночас суд звертає увагу, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх.

Отже, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач передчасно, за відсутності встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Такий висновок суду узгоджуються з правовою позицією викладеною у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 520/13534/25.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Дер.1 під.,к.16, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мельников Р.В.