Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №400/964/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 р. № 400/964/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , ,

до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльність відповідача у формі ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова № 153);

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) у відповідності до пункту 4 Постанови № 153.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.06.2022 він уклав контракт на проходження військової служби у Національній гвардії України у віці до 25 років. За період проходження військової служби він брав безпосередню участь у бойових діях у періоди з 31.08.2022 по 19.09.2022, з 09.10.2022 по 31.10.2022 та з 27.10.2024 по 31.10.2024. 16.10.2025 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про виплату позивачу винагороди, яка передбачена Постановою № 153. Однак, листом від 12.11.2025 відповідач відмовив йому у нарахуванні та виплаті винагороди у зв`язку з тим, що він не брав безпосередньої участі у бойових діях в районах введення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153. На думку позивача, така відмова є протиправною, оскільки він відповідає усім умовам для виплати одноразової грошової винагороди на підставі пункту 4 Постанови № 153.

У відзиві на позовну заяву від 09.02.2026 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що позивач не брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, а тому відсутні правові підстави для виплати йому відповідної одноразової грошової винагороди.

Позивач у встановлений судом строк правом на подання відповіді на відзив не скористався.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

30.01.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі та про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за матеріалами в електронній формі, а також витребувано докази у відповідача докази.

09.02.2026 відповідач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду витребуванні докази.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Позивач у 22-річному віці уклав 23.06.2022 із відповідачем Контракт про проходження громадянином України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб солдатського складу строком до закінчення військового стану.

Згідно з даними військового квитка позивача, витягу з його послужного списку від 04.02.2026 № 257 і довідки відповідача від 09.02.2026 № 299 він проходить військову службу у відповідача з 30.10.2020, зокрема з 23.06.2022 за контрактом.

Відповідно до довідок відповідача від 22.09.2022 № 1619/157/3456, від 03.11.2022 № 16/9/157/4109, від 19.11.2024 № 3/29/4-18961, від 08.08.2025 № 959 позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримувані збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх введення (здійснення), у періоди з 31.08.2022 по 19.09.2022, з 09.10.2022 по 31.10.2022 та з 27.10.2024 по 31.10.2024.

16.10.2025 представник позивача надіслав відповідачу заяву про виплату позивачу одноразової грошової винагороди, установленої Постановою № 153.

Листом від 12.11.2025 № 3/39/12-М-35 відповідач відмовив у виплаті вищевказаної винагороди, оскільки позивач не брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пункту 2 статті 12 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацами першим і другим пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Абзацами другим і третім пункту 4 Постанови № 153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі – винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Таким чином, при буквальному тлумаченні пункту 4 Постанови № 153 право на отримання одноразової грошової винагороди має право військовослужбовець за сукупності, зокрема, таких фактів:

він є військовослужбовцем рядового, сержантського і старшинського складу, який у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу під час дії воєнного стану, тобто після 24.02.2022;

він проходив і брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) діях у віці до 25 років до 13.02.2025 (дата набрання чинності Постановою № 153).

Водночас статтею 24 Конституції України передбачено захист рівності прав кожного громадянина України, тобто, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» розкрито зміст поняття «дискримінація», під якою розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Водночас положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено зміст принципу недискримінації у законодавстві України, що передбачає незалежно від певних ознак: (1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; (2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; (3) повагу до гідності кожної людини; (4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

У мотивувальній частині рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004 Конституційний Суд України виснував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.

Таким чином, виплата винагороди, встановленої Постановою № 153, лише особам, які уклали контракт на проходження військової служби у віці до 25 років після введення воєнного стану (24.02.2022), матиме дискримінаційний характер стосовно осіб, які уклали контракт на проходження військової служби до введення воєнного стану, і яким станом на 24.02.2022 не виповнилось 25 років, а отже суперечитиме статті 24 Конституції України та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, встановленої Постановою № 153, має право також військовослужбовець, який у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу за сукупності, зокрема, таких фактів:

він є військовослужбовцем рядового, сержантського і старшинського складу, який був прийнятий або призваний на військову службу, і станом на день введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) йому не виповнилось 25 років;

він проходив і брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій до 13.02.2025 у віці до 25 років.

Суд встановив, що у 22-річному віці уклав 23.06.2022 із відповідачем Контракт про проходження громадянином України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб солдатського складу строком до закінчення військового стану.

Згідно з даними військового квитка позивача, витягу з його послужного списку від 04.02.2026 № 257 і довідки відповідача від 09.02.2026 № 299 він проходить військову службу у відповідача з 30.10.2020, зокрема з 23.06.2022 за контрактом.

Отже, позивач був прийнятий на військову службу солдатського складу за контрактом у віці до 25 років.

У листі від 11.08.2025 № 3/39/12-М-41-Аз відповідач повідомив, що весь час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України позивач до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності не притягався, а також не отримував поранення, контузії, травми і каліцтва.

У відзиві на позовну заяву від 09.02.2026 відповідач зазначив, що з початку оголошення воєнного стану (24.02.2022) позивач приймав безпосередню участь у бойових діях.

Згідно з довідками відповідача від 22.09.2022 № 1619/157/3456, від 03.11.2022 № 16/9/157/4109 і від 08.08.2025 № 959 позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримувані збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх введення (здійснення), у періоди з 31.08.2022 по 19.09.2022 та з 09.10.2022 по 31.10.2022, всього 43 дні.

Період участі позивача з 27.10.2024 по 31.10.2024 не підлягає врахуванню при визначенні розміру одноразової грошової винагороди, встановленої Постановою № 153, оскільки в цей період йому веж виповнилось 25 років.

Таким чином, згідно з матеріалами справи позивач, який проходив у відповідача військову службу за контрактом, у віці до 25 років у період з 24.02.2022 по 13.02.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій 43 дні.

З огляду на зазначене, відповідно до абзацу третього пункту 4 Постанови № 153 відповідач зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу винагороду пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а саме: 166666,67 грн (1/6 від 1 млн гривень, тобто за 1 повних 30 календарних днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.

Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», а саме: в розмірі 166666 (Сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 копійок.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

7. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

8. Повний текст рішення суду складений 17.03.2026.

Суддя В.Г.Ярощук