Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №380/502/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 рокусправа № 380/502/26

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі його рапорту;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» із врахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилається на те, що у грудні 2025 року позивачем на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , було скеровано рапорт про звільнення його з військової частини за сімейними обставинами, а саме відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що у свою чергу знаходить своє підтвердження у: витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №134/25/2254/В від 13.08.2025 року, рекомендаціях, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №134/25/2254/І, висновку ЛКК №154, висновку №154 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Вказує, що інших осіб, окрім позивача, які мали б змогу здійснювати догляд - немає. Звертає увагу суду, що до поданого рапорту, ОСОБА_2 було долучено ряд документів, які підтверджують неможливість здійснювати ОСОБА_3 догляд за батьком, зокрема було долучено власноруч підписану заяву та довідку від Державної прикордонної служби, у якій зазначено, про крайній виїзд закордон у червні 2025 року, що у свою чергу транслює формальну присутність особи першого ступеня споріднення, проте, яка фактично не в змозі забезпечити належний догляд особі з інвалідністю. Попри це, відповідачем було проігноровано цей факт, що сестра позивача, ОСОБА_3 тривалий час перебуває за межами України, повернення не планує, а відтак не може фізично здійснювати догляду за батьком. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 15 січня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що у батька позивача наявна донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є родичем першого ступеня споріднення. Таким чином, встановлено наявність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком позивача, оскільки не надано підтверджуючих документів, що ОСОБА_3 сама потребує постійного стороннього догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Враховуючи вищевикладене, позивачем підтверджено потребу у постійному стронньому догляді за його батьком - ОСОБА_2 , у зв`язку з наявністю у останнього ІІ групи інвалідності, однак не підтверджено необхідність саме позивачем здійснювати такий догляд, оскільки за результатами розгляду рапорту, встановлено наявність сестри позивача - ОСОБА_3 , яка є родичем першого ступеня споріднення. Вказує, що до зазначених законодавчих норм, з врахуванням встановлених обставин, позивачу до рапорту необхідно було долучити підтверджуючі документи щодо потреби постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, сестри позивача. Таким чином, у Військової частини НОМЕР_1 були відсутні правові підстави для задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби за зазначеною у рапорті підставою, оскільки позивачем не дотримано однієї з умов для його задоволення, а саме не доведено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю. Просить суд відмовити в позові.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що ОСОБА_3 постійно проживає за межами України з початку повномасштабного вторгнення, мети повертатись назад в Україну у неї немає, що у свою чергу унеможливлює здійснення постійного утримання та догляду за батьком. У якості доказів на підтвердження зазначених фактів, позивачем долучено: довідку Державної прикордонної служби України №19/Ш-20089/21927 від 27.08.2025 року. У відповіді міститься інформація, що ОСОБА_3 крайній раз здійснювала перетин кордону 16.06.2025 року, що у свою чергу підтверджує перебування тривалий час закордоном та неможливість здійснювати догляд батька на постійній основі. Ідентична інформація про перебування з червня 2025 року ОСОБА_3 закордоном міститься у акті обстеження №3136 від 17.10.2025 року, складеному Хотинською міською радою. Інших осіб першого ступеня споріднення у ОСОБА_2 немає, оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шлюб розірвано, що у свою чергу підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 26.08.2025 року. Проте, відповідачем такі документи проігноровані та не надано оцінки таким, що у свою чергу призвело до хибного висновку, що у батька позивача є ще одна особа, яка має фактичну можливість та здійснює догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив де зазначає, що відмовляючи позивачу в звільненні з військової служби, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України. Натомість зазначені позивачем в позовній заяві та відповіді на відзив аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права.

У додаткових поясненнях позивач зазначає, що на його переконання, неперебування (непроживання) особи на території України, є прямим свідченням того, що така особа фізично не зможе здійснювати постійний догляд за своїм батьком, оскільки не знаходиться на території України, що фактично виключає таку із переліку членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

У грудні 2025 року позивачем на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 скеровано рапорт про звільнення його з військової частини за сімейними обставинами, а саме відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що у свою чергу знаходить своє підтвердження у наступних документах: витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №134/25/2254/В від 13.08.2025 року, рекомендаціях, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №134/25/2254/І, висновку ЛКК №154, висновку №154 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Донька ОСОБА_2 – ОСОБА_3 перебуває закордоном, проживає на території Великої Британії та станом на сьогодні повернення в Україну не планує, що засвідчено у заяві із власним підписом ОСОБА_3 , також підтверджується довідкою Державної прикордонної служби України №19/Ш-20089/21927 від 27.08.2025.

Згідно із наданою інформацією довідкою Державної прикордонної служби України, ОСОБА_3 здійснювала перетин кордону 16.06.2025, що також підтверджується актом обстеження №3136 від 17.10.2025 складеного Хотинською міською радою.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шлюб розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 26.08.2025.

Військовою частиною НОМЕР_1 направлено запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 задля проведення обстеження сімейного стану, та у відповідь надійшов Акт обстеження сімейного стану, згідно якого встановлено відповідачем, що у батька позивача наявна донька - ОСОБА_3 , 10.05.2002 року, яка є родичем першого ступеня споріднення.

Згідно листа №690/36775 від 20.12.2025 Військова частина НОМЕР_1 відмовила у звільненні з військової служби ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю підстав.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому, указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992(далі - Закон №2232-XII).

Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до частини другої цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною третьою цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XIIвидами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 7 ст. 26 Закону №2232 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 12.1 розділу XII наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19.05.2009 за № 438/16454, "Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (далі - Інструкція №170) визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердження Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153).

Відповідно до підпункту 12.9 розділу XII Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими пунктами "б", "в", "д", "є" частини третьої, підпунктами "г", "е", "є" пункту 1, підпунктами "б", "г", "д", "е" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а"-"в", "ґ", "к", "р" пункту 1, підпунктами "а"-"в", "ґ", "й", "к", "п", "р" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" пункту 3 частини п`ятої, підпунктами "а"-"в", "ґ", "й" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г", "і", "й" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Згідно із пунктом 12.11 пункту 12 Інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Додаток 19 до Інструкції №170 (пункт 12.11 розділу XII) "Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби":

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

У постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 здійснений правовий висновок:

" 60. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

61. Таким чином "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX."

Позивачем наданий висновок ЛКК №154 від 22.08.2025, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №134/25/2254/В від 13.08.2025, що підтверджує наявність порушення функцій організму ОСОБА_2 , через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно сідоцтва про народження №033299 від 13.11.1996, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як встановлено судом із наданої інформації на запит від Державної прикордонної служби від 27.08.2025, ОСОБА_3 16.06.2025 року виїхала з України.

Згідно заяви ОСОБА_5 від 17.10.2025, остання проживає у Великій Британії та не може здійснювати догляд за батьком.

Суд встановив з долученого витягу міграційного статусу ОСОБА_3 , що така має право проживати у Великій Британії до 07.07.2026 року.

Також надано акт обстеження Хотинської міської ради №3136 від 17.10.2025, де вказано, що донька ОСОБА_2 не прописана за адресою проживання батька та з червня 2025 перебуває закордоном.

Крім того, наявний в матеріалах справи витяг з реєстру територіальної громади, згідно якого ОСОБА_3 зареєстрована за адресою проживання: АДРЕСА_1 .

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою проживання : АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвали шлюб 26.08.2025, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 26.08.2025.

Позивач вважає, що потреба в постійному догляді батька підтверджується, зазначеним вище висновком лікарсько-консультативної комісії, а інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у батька позивача відсутні.

Поважними обставинами та фактами неможливості здійснювати свій обов`язок дитиною щодо догляду за батьками є ті, які унеможливлюють, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що фактично унеможливлюють здійснення такого обов`язку та підтверджені належними і допустимими доказами.

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (сестра позивача), її неможливість здійснювати догляд за батьком через проживання закордоном є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Щодо матері позивача, то суд зазначає, що шлюб між батьками позивача розірваний, а матір позивача не є родичем першого ступеня споріднення для його батька.

З огляду на викладене, суд позбавлений можливості здійснити висновки щодо дотримання пп. 26 п. 5 Додатку 19 Інструкції №170, підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" під час оформлення акту про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд за батьком позивача першого ступеня споріднення.

З огляду на викладене, у цій частині відмова відповідача визнається судом протиправною.

Вирішення питання про звільнення військовослужбовців з військової служби надається командирам військової частини.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Разом з тим, позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації суд враховує, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо звільнення позивача з військової служби є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Водночас, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з метою повного та ефективного захисту прав позивачки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі його рапорту.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» із врахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 16.03.2026.

СуддяКоморний Олександр Ігорович