Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №240/855/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/855/26

категорія 113050000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради про зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить зобов`язати КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради розглянути скаргу ОСОБА_1 від 29.10.2025 про скасування висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 136 від 07.10.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.10.2025 відносно ОСОБА_1 було проведено медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння. На підставі результатів цього огляду 08.10.2025 поліцейським Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 476653 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Акт медичного огляду від 07.10.2025 не містить часу первинного обстеження на вміст алкоголю у видихуваному повітрі, а також часу повторного обстеження через 20 хвилин. Крім того, в Акті зазначено проведення замірів пульсу та артеріального тиску, а також тесту на точні рухи шляхом підняття монети з підлоги, проте відеофіксація медичного огляду таких дій не підтверджує. Висновок щодо результатів медичного огляду № 136 від 07.10.2025 видано на підставі зазначеного Акту. 29.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради зі скаргою про скасування Висновку № 136 від 07.10.2025. Листом від 30.10.2025 КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради відмовило у розгляді скарги ОСОБА_1 .

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Відзив від відповідача на адресу суду в строки, передбачені статтею 162 КАС України, не надходив, що кваліфікується судом як визнання позову відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

07.10.2025 відносно ОСОБА_1 проведено медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння в КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради.

За результатами огляду складено Акт медичного огляду та видано Висновок щодо результатів медичного огляду № 136 від 07.10.2025, яким встановлено стан алкогольного сп`яніння.

08.10.2025 на підставі зазначеного Висновку поліцейським Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 476653 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 29.10.2025 оскаржив Висновок № 136 від 07.10.2025 шляхом подання скарги до КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради.

30.10.2025 КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради надіслало ОСОБА_1 лист про відмову в розгляді скарги.

Вважаючи бездіяльність КНП "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради протиправною, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на судовий захист є конституційною гарантією, закріпленою у статті 55 Конституції України, яка передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Публічно-правовий спір згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суд наголошує, що поняття публічно-владної управлінської функції включає в себе повноваження суб`єктів здійснювати владні управлінські дії, приймати рішення та надавати послуги, спираючись на законодавство для забезпечення публічних інтересів, що охоплює контроль, регулювання та реалізацію державної політики.

Спеціальним законодавством, що регулює відносини у сфері проведення медичних оглядів водіїв транспортних засобів на стан сп`яніння, є Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008.

Пункт 14 вказаного Порядку прямо передбачає, що висновок за результатами медичного огляду може бути оскаржено в установленому законодавством порядку.

Детальна процедура проведення такого огляду визначена в Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженій спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015.

Згідно з пунктом 15 розділу III цієї Інструкції висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння видається на підставі акта медичного огляду. Акт медичного огляду є первинним документом, де фіксуються всі клінічні ознаки та результати лабораторних досліджень (якщо такі проводяться). Пункт 18 Інструкції встановлює, що акт медичного огляду особи складається в одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров`я.

Пунктом 21 Інструкції № 1452/735 передбачено, що висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Суд зазначає, що недійсність висновку може бути наслідком порушення будь-якого етапу процедури, передбаченої Інструкцією, включаючи неправильне оформлення акта медичного огляду. Акт медичного огляду, форма якого є додатком до Інструкції, містить обов`язкові для заповнення графи. Зокрема, пункт 18 акта вимагає зазначати час обстеження, назву спеціального технічного засобу, його номер, дату останньої повірки та результат обстеження.

Суд встановив, що 07.10.2025 о 07.10.2025 у місті Бердичів по вулиці Максима Залізняка, 15 ОСОБА_1 керував автомобілем. У зв`язку з підозрою на перебування в стані алкогольного сп`яніння поліцейським Бердичівського РВП щодо позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП серії ЕПР1 № 476653. Підставою для складання протоколу став Висновок щодо результатів медичного огляду № 136 від 07.10.2025, виданий КНП "Бердичівська міська лікарня".

Позивач, не погоджуючись із результатами огляду, через свого представника адвоката Гуменюка Олександра Володимировича витребував копію акта медичного огляду.

Реалізуючи своє право, передбачене пунктом 14 Порядку № 1103, ОСОБА_1 29.10.2025 звернувся до комунального некомерційного підприємства "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради зі скаргою на висновок № 136, просячи його скасувати.

Проте відповідач листом від 30.10.2025 відмовив у розгляді скарги.

Суд вважає таку бездіяльність відповідача незаконною. Відповідач як заклад охорони здоров`я, що здійснює делеговані державою функції щодо проведення медичних оглядів водіїв, зобов`язаний забезпечити механізм внутрішнього перегляду своїх рішень у разі надходження вмотивованої скарги. Відмова у розгляді скарги позбавляє позивача права на захист та створює умови для притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі документа, складеного з порушеннями процедури.

Суд звертає увагу на судову практику, зокрема на постанову Вінницького апеляційного суду від 26.05.2025 у справі № 133/2936/24, де зазначено, що водій вправі оскаржити висновок медичного огляду.

Тому перешкоджання з боку медичного закладу у розгляді скарги безпосередньо впливає на правове становище особи у суді, де розглядається питання про її адміністративну відповідальність.

Суд звертає увагу на те, що предметом позову є не саме оспорюваний висновок як доказ у справі про адміністративне правопорушення, а бездіяльність (відмова) посадових осіб медичного закладу у належному розгляді скарги позивача, оскільки саме така поведінка органу порушує право позивача на адміністративний перегляд висновку і, як наслідок, право на захист своїх інтересів.

Суд наголошує, що предметом перевірки в адміністративному судочинстві при оскарженні бездіяльності відповідача щодо розгляду скарги є обґрунтованість та правомірність дій або бездіяльності посадових осіб, у тому числі відповідність відмови у задоволенні скарги вимогам закону та підзаконних актів, а також наявність у відповідача обґрунтованих та документально підтверджених підстав для відмови. Якщо відповідач, здійснюючи перевірку, обмежується формальною відмовою, не дослідивши суттєві обставини та не надавши аргументованих висновків, це може означати порушення прав особи та створювати підстави для задоволення позову про зобов`язання органу вчинити дії по розгляду скарги.

Вирішуючи питання про те, чому саме комунальне некомерційне підприємство "Бердичівська міська лікарня" є належним суб`єктом розгляду скарги на висновок про стан сп`яніння, суд виходить з аналізу правової природи діяльності закладів охорони здоров`я у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до положень Закону України "Про дорожній рух" контроль за станом водіїв є одним із пріоритетних завдань держави. Реалізація цього завдання покладена не лише на органи поліції, а й на спеціалізовані заклади охорони здоров`я, яким державою в особі Міністерства охорони здоров`я та Міністерства внутрішніх справ делеговано функцію щодо проведення медичного огляду та надання офіційного юридичного висновку про стан особи.

Суд наголошує, що під час проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння, комунальне некомерційне підприємство "Бердичівська міська лікарня" не просто надає медичну послугу, а виступає як суб`єкт, наділений публічно-владними повноваженнями.

Це підтверджується тим, що висновок за результатами такого огляду (форма якого затверджена спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735) є офіційним документом, який має обов`язковий характер для органів поліції та судів при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП.

Таким чином, заклад охорони здоров`я у цих правовідносинах набуває статусу суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки здійснює делеговані управлінські функції.

Відповідно до принципу належного врядування, кожен орган або установа, що приймає рішення, які впливають на права та обов`язки громадян, повинні забезпечити прозору та доступну процедуру перегляду таких рішень.

Пункт 14 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду встановлює загальну норму про те, що висновок може бути оскаржений.

Оскільки саме КНП "Бердичівська міська лікарня" є органом видання (автором) оскаржуваного висновку № 136, воно володіє всією повнотою первинної документації, зокрема актом медичного огляду, який, згідно з пунктом 18 Інструкції № 1452/735, зберігається виключно у закладі охорони здоров`я в 1 примірнику.

Логіко-юридичний аналіз чинного законодавства вказує на те, що право на оскарження, зафіксоване в постанові Кабінету Міністрів України, не може бути декларативним. Воно передбачає обов`язок установи, що допустила ймовірну помилку або порушення процедури, самостійно перевірити законність своїх дій на стадії досудового звернення. Відмова закладу розглянути скаргу з посиланням на відсутність спеціальної внутрішньої процедури є неприпустимою, оскільки відсутність деталізованого регламенту не звільняє суб`єкта від виконання вимог акта вищої юридичної сили - Постанови Кабінету Міністрів України № 1103.

Суд також зазначає, що в структурі будь-якого закладу охорони здоров`я існують органи внутрішнього контролю, такі як головний лікар, медична рада або комісія з контролю якості надання медичної допомоги. Саме ці внутрішні органи мають компетенцію перевіряти дотримання лікарем-наркологом або іншим уповноваженим медичним працівником вимог Інструкції № 1452/735 під час проведення огляду. Перевірка того, чи проводилися фактично заміри тиску, чи здійснювався тест на координацію рухів та чи дотримано 20-хвилинний інтервал між замірами повітря, належить до сфери професійного медичного контролю, який може здійснити лише фахова комісія самого підприємства-відповідача.

Суд також звертає увагу на те, що жоден інший орган чи установа не володіє повним обсягом первинної інформації щодо обставин проведення конкретного медичного огляду. Органи Національної поліції, які направляють особу на медичний огляд, не здійснюють його проведення та не оформлюють акт медичного огляду. Органи місцевого самоврядування як засновники комунальних закладів охорони здоров`я також не здійснюють безпосереднього контролю за проведенням кожного конкретного медичного огляду. Центральні органи виконавчої влади у сфері охорони здоров`я встановлюють лише загальні правила проведення таких оглядів, але не здійснюють перевірку кожного конкретного випадку.

Отже, первинна перевірка обґрунтованості скарги на результати медичного огляду повинна здійснюватися саме тим закладом охорони здоров`я, в якому проводився такий огляд.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що комунальне некомерційне підприємство "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради є належним суб`єктом, на який покладається обов`язок розглянути скаргу позивача щодо висновку за результатами медичного огляду, оскільки саме у цьому закладі проводився відповідний медичний огляд, саме у ньому були складені акт медичного огляду та висновок щодо результатів огляду, а також саме цей заклад володіє первинною медичною документацією та іншими матеріалами, необхідними для перевірки доводів скарги.

Суд також вважає за необхідне наголосити, що згідно з положеннями статті 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень органу чи установи, воно в термін не більше 5 днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину. Крім того, стаття 15 цього ж Закону покладає на органи та установи обов`язок роз`яснити порядок оскарження прийнятого рішення у разі відмови в задоволенні вимог, викладених у заяві чи скарзі.

Суд зазначає, що відповідач, отримавши скаргу ОСОБА_1 , замість виконання цих законодавчих вимог, обмежився листом-відмовою, чим фактично залишив позивача у стані правової невизначеності.

Якщо лікарня вважала, що повноваження щодо скасування висновку належать іншому органу - наприклад, Департаменту охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації або відповідній комісії при вищому медичному закладі - вона була зобов`язана або самостійно переслати скаргу такому органу, або чітко роз`яснити позивачу правильний, на думку підприємства, алгоритм дій та компетенцію відповідних інстанцій.

Проста відмова у розгляді скарги за наявності чіткого законодавчого права на оскарження висновку, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 1103, є проявом надмірного формалізму та ігноруванням принципів правової держави. Така поведінка суб`єкта владних повноважень створює штучні перешкоди для доступу особи до справедливого перегляду рішення, що має критичне значення для її подальшої юридичної відповідальності. Отже, невиконання відповідачем обов`язку щодо пересилання скарги за належністю або надання вичерпного роз`яснення про порядок її вирішення додатково свідчить про протиправний характер його бездіяльності у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими. Відповідач не надав жодних пояснень або відзиву, які б спростовували доводи позивача.

Водночас позивач у позовній заяві просить суд лише зобов`язати відповідача вчинити дії шляхом розгляду скарги.

Суд зазначає, що частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення (або навпаки); просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/1457/17, від 11.12.2018 у справі № 802/295/17-а, від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а тощо.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

За правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Тобто адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов`язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.

З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльності медичного закладу щодо відмови у розгляді скарги та зобов`язання розглянути скаргу позивача по суті.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо строку вирішення даного спору суд зазначає, що частиною шостою статті 120 КАС України передбачено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до комунального некомерційного підприємства "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради (вул. Здоров`я, 1, м. Бердичів, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13301, ЄДРПОУ 01992015) задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність комунального некомерційного підприємства "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради щодо відмови у розгляді скарги ОСОБА_1 від 29.10.2025 про скасування висновку щодо результатів медичного огляду № 136 від 07.10.2025.

Зобов`язати комунальне некомерційне підприємство "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради розглянути скаргу ОСОБА_1 від 29.10.2025 про скасування висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 136 від 07.10.2025, та прийняти рішення за наслідками її розгляду у відповідності до вимог чинного законодавства.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань комунального некомерційного підприємства "Бердичівська міська лікарня" Бердичівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 16 березня 2026 р.

16.03.26