Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №140/1790/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1790/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №00/30079/03-20-24-06-10 від 10.10.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 18.12.2015 по 19.12.2017 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

14.02.2024 ГУ ДПС у Волинській області прийнято вимогу про стягнення з позивача боргу (недоїмки) №Ф-1884-0320-У у розмірі 7 538,52 грн.

Сума боргу погашена про що свідчить постанова старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Недумовою Анною Олегівною про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2024 на підставі повного погашення боргу.

10.10.2025 відповідачем винесно рішення про застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

ОСОБА_1 із винесеним рішення ГУ ДПС у Волинській області №00/30079/03-20-24-06-10 від 10.10.2025 не погоджується, тому звернувся через свого представника з даною позовною заявою до суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

24.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначив, що платником належним чином не виконувались вимоги статті 9 Закону №2464, а саме єдиний внесок за: 2013-2024 роки сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку, в зв`язку з чим було винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за не сплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 27.01.2025.

На підставі частини 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску та загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-УІ від 08.07.2010 (із змінами та доповненнями), строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Платнику сформовано та направлено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №00/30079/03-20-24-06-10 вiд 10.10.2025 на суму штраф у розмірі 1 507,7 грн, пеня у розмірі 19 616,68 грн за період з 20.04.2017 до 04.11.2024.

Жодна звітність ФОП до податкових органів не подавалась. Крім того, позивачем не було надано до податкових органів та до суду жодних доказів щодо сплати ЄСВ за будь який період як ним самим так і роботодавцем.

Позивач, котрий не провадив підприємницької діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мають фізичні особи-підприємці, виключно за умови, що вони отримували пенсію за віком або були особами з інвалідністю та отримували відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.

Разом з тим, позивач не підпадає під жодну з категорій осіб, які відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» звільнені від сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, ГУ ДПС у Волинській області вважає, що діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

24.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника Державної податкової служби України надійшов відзив на позовну заяву з аналогічними викладеними обставинами, що у відзиві від 20.02.2026. Однак, суд зауважує Державна податкова служба не є стороною у даній справі, тому суд не бере до уваги даний відзив.

У відповіді на відзив представник позивача заперечує проти тверджень представника відповідача викладених у відзиві з підстав зазначених в адміністративному позові. Просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Позивач з 18.12.2015 по 19.12.2017 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

14.02.2024 ГУ ДПС у Волинській області прийнято вимогу про стягнення з позивача боргу (недоїмки) №Ф-1884-0320-У у розмірі 7 538,52 грн.

Вказана вимога не була оскаржена, а сума боргу погашена про що свідчить постанова старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Недумовою Анною Олегівною про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2024 на підставі повного погашення боргу.

Після чого ГУ ДПС у Волинській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.12.2025 №Ф-308628-0320 у розмірі 21 124,30 коп. з яких: 1 507,62 грн. – штраф та 19 616,68 грн. – пеня.

Із вимогою ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) позивач та його представник не погоджуються, тому позивачем було подано до Волинського окружного адміністративного суду позовну заяву до ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-308628-0320 від 22.12.2025.

Під час розгляду зазначеної адміністративної справи позивач дізнався про наявність рішення №00/30079/03-20-24-06-10 від 10.10.2025 про застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №00/30079/03-20-24-06-10 вiд 10.10.2025 отримав лише після того, як представником позивача було подано відповідний запит до ГУ ДПС у Волинській області.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, - задоволено. Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в справі №140/1790/26.

Із вказаним рішенням №00/30079/03-20-24-06-10 позивач та його представник не погоджуються, вважають протиправним та таким, що винесене не в порядку, не у спосіб та поза межами повноважень відповідача. Просить задовольнити позовну вимогу у повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Закон №2464).

Відносини у сфері державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) регулюються виключно Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями (далі - Закон №2464). Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених, зокрема у п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) - абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464.

Фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів), сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464). Тобто граничний термін сплати єдиного внеску для таких платників - 19 число місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з п.6 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 із змінами та доповненнями (далі - Інструкція №449) у разі якщо останній день строків сплати єдиного внеску припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем таких строків сплати єдиного внеску вважається перший робочий день, що настає за вихідним, святковим або неробочим днем (п.6 розд. розд.VI Інструкції №449).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464).

Підпунктом 2 п.2 розд. VII Інструкції №449 визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників податків, які допустили зазначене порушення у період: до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10% своєчасно не сплачених сум; починаючи з 01 січня 2015 року та надалі, накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум.

Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум (п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464).

Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464 суми єдиного внеску, своєчасно не нараховані та/або не с плачені у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч.10, 13 ст.25 Закону №2464). Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №2464, суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом (ч.15 ст.25 Закону №2464).

Також згідно з ч.16 с т.25 Закону №2464, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У зв`язку із внесеними до Закону №2464-VI змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону №2464 днем сплати єдиного внеску вважається:

у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів;

у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа та переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно ч. 6 ст. 25 Закону №2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону №2464).

Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону №2464).

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція №449.

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції №449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Водночас, пунктом 9-11.1 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI встановлено, що тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COV1D-19): несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Також, відповідно до пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI протягом періоду з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.

Пунктом 1 Постанови КМ України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» вирішено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто, протягом періоду з 01.03.2020 по 30.06.2023, останній календарний день місяця (включно), в якому завершилась дія карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам єдиного внеску не нараховують пеню, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.

Отже, пеня у період з 01.03.2020 і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину не нараховується (вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 480/5678/21).

У постанові від 16.03.2023 у справі №480/5678/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що правове значення у контексті застосування пункту 9-11.2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строків сплати єдиного внеску (несвоєчасна сплата). При цьому, податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати є триваючим порушенням, початком якого є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінчується таке правопорушення в день фактичної сплати (перерахування) єдиного внеску. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу. Колегія суддів зазначила, що обставини щодо періоду вчинення правопорушення мають значення для визначення розміру нарахування пені, а не у цілях встановлення застосовності пункту 9-11.2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI до спірних правовідносин у правовій кваліфікації такого правопорушення, як триваючого. Пункт 9-11.2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.

Окрім того, п. 9-21 та п. 9-22 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464- VI передбачено, що тимчасово за порушення, вчинені у період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, до 01.08.2023, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються. Тимчасово, на період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, до 01.08.2023, платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.

Отже, штрафні санкції та пеня згідно з ч.10 та ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI за порушення, вчинені у період з 01.03.2020 та до 01.08.2023, не застосовуються.

Відповідно до рішення №00/30079/03-20-24-06-10 від 10.10.2025 та його розрахунку випливає, що відповідач застосував до позивача штраф у розмірі 1 507,7 грн, пеня у розмірі 19 616,68 грн за період з 20.04.2017 до 04.11.2024, хоча період з 01.03.2020 по 01.08.2023 не мав включатись до розрахунку застосування штрафних санкцій та пені.

Суд зазначає, що наданий відповідачем розрахунок штрафної санкції не дає можливості виокремити суму застосованого до позивача штрафу та нарахованої пені за період з 20.04.2017 по 28.02.2020 та з 01.08.2023 по 04.11.2024. Тобто, суд позбавлений можливості встановити точні суми штрафу та пені, застосування/нарахування яких є правомірним та протиправним відповідно.

Верховний Суд у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19 вказав, що встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Водночас рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов`язання. Суд виключно досліджує прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.

Зважаючи на вказані обставини та те, що суд не вправі підміняти собою контролюючий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми санкцій, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення №00/30079/03-20-24-06-10 від 10.10.2025 в цілому з наведених підстав належить задовольнити.

Враховуючи вищевикладене в сукупності суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №00/30079/03-20-24-06-10 від 10.10.2025 прийняте відповідачем без дотримання вимог закону, а тому є наявними правові підстави для його скасування.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений платіжною інструкцією від 05.02.2026 судовий збір за подання позовної заяви в електронній формі в сумі 1 064,96 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 4 000,00грн суд враховує такі положення КАС України та правові висновки Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме: договір про співпрацю (партнерство) №01/26, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, договір №10/26 від 13.01.2026, додаткова угода №10/26 від 13.01.2026, квитанція про оплату на суму 4 000,00 грн, акт про надані послуги №2 від 05.02.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ №1476, ордеру серія АС №1170524.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справи, дана справа є спором немайнового характеру незначної складності, жодних відвідань суду для з`ясування обставин та стану справи, ознайомлень з матеріалами справи адвокатом не здійснювалося, як і не було подано клопотань та інших процесуальних документів, окрім позовної заяви, відтак послуги у вигляді правової допомоги клієнту в суді фактично не надані.

Окрім того, суд зауважує, що вивчення нормативної бази при підготовці адміністративного позову, збирання відомостей про факти, які були використані як докази по справі є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а визначення суми гонорару за кожну з зазначених дій не є виправданим, а тому підлягає зменшенню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 у справі №520/8489/19, від 07.05.2020 у справі №320/3271/19, від 10.03.2020 у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду у цій категорії справ) та значення справи для сторін, ціну позову, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати в загальному розмірі 3 064,96 грн (з них: судовий збір в сумі 1 064,96 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн).

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення №00/30079/03-20-24-06-10 від 10 жовтня 2025 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в сумі 3 064 (три тисячі шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43027, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Суддя В.В. Дмитрук