Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №140/1737/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1737/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії в зв`язку з втратою годувальника, з дня смерті годувальника – ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2) зобов`язати призначити пенсію в зв`язку з втратою годувальника, з дня смерті годувальника – 23.02.2023, провести перерахунок та виплату пенсії, з врахуванням фактично проведених виплат, з дати її призначення – 23.02.2023.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 28.11.2025, позивач через ІНФОРМАЦІЯ_2 подала до ГУ ПФУ у Волинській області заяву про призначення та виплату пенсії по втраті годувальника відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», як непрацездатний член сім?ї військовослужбовця, який загинув у період проходження служби та приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією РФ проти України.

Відповідач листом від 22.01.2026 повідомив, що пенсія по втраті годувальника призначена з 18.12.2025, з цієї дати позивача переведено на пенсію по втраті годувальника з пенсії за віком.

ОСОБА_1 вважає, що всупереч вимог статті 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсію призначено не з дня смерті годувальника 23.02.2023, а з 18.12.2025, вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її конституційне право на соціальний захист та просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

02.03.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначив, що строки призначення пенсій визначені статтею 50 Закону №2262-ХII, зокрема частиною другою передбачено, що членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - 3 дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.

Також, відповідач зауважив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву позивача про призначення пенсії по втраті годувальника разом з іншими необхідними документами надіслано до відповідача 18.12.2025.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та фактичних обставин справи пенсія по втраті годувальника призначена позивачу з 18.12.2025, підстави для призначення пенсії з більш раннього строку відсутні. Таким чином, з огляду на викладене, відповідач у спірних правовідносинах, діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його дії не можна вважати протиправними.

10.03.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій звертає увагу на те, що частина 2 статті 50 Закону №2262-XII виокремлює два окремих види юридичних понять «день виникнення права на пенсію» та «день звернення за пенсією». Частина 2 статті 50 Закону №2262-XII, в даному спорі не підтверджує позицію відповідача, а спростовує її, оскільки пенсіонери з числа сімей військовослужбовців, до яких належить позивач, як непрацездатний член його сім?ї, пенсіонер за віком, чого відповідач не оспорює, які набули право на пенсію після смерті годувальника, має право на пенсію по втраті годувальника - з дня виникнення такого права на пенсію. Відтак, просить задовольнити позов.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 18.12.2025 є отримувачем пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 (померлого годувальника), що підтверджується матеріалами справи (свідоцтво про народження).

09.07.2025 Турійським районним судом Волинської області було прийнято рішення у цивільній справі №169/227/25, яке набрало законної сили 09.08.2025, згідно якого оголошено померлим ОСОБА_2 , громадянина України, пропав безвісти 23.02.2023 в населеному пункті Стельмахівка Сватівського району Луганської області у зв??язку з воєнними діями під час безпосередньої участі у бойових діях щодо відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Датою смерті ОСОБА_2 вважати ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем смерті населений пункт Стельмахівка Сватівського району Луганської області.

Дані факти підтверджуються сповіщенням сім`ї від 06.03.2023 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Протоколом про призначення пенсії в разі втрати годувальника за пенсійною справою 0301018279 (Міноборони) від 24.02.2026, позивачу призначено пенсію по втраті годувальника з дати надходження подання про призначення пенсії в разі втрати годувальника до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із з питань призначення пенсії з дати смерті годувальника.

За результатами розгляду вищевказаної заяви Головним управлінням було надано відповідь від 22.01.2026 в якій зазначено, що пенсія в разі втрати годувальника призначена Головним управлінням 18.12.2025 відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач вважає, що всупереч вимог статті 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсію призначено не з дня смерті годувальника, а з 18.12.2025. Такі дії відповідача вважає протиправними та такими, що порушують право на її соціальний захист.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до положень статті 12 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби):

а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом;

б) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту;

в) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України;

г) особи начальницького і рядового складу державної пожежної охорони, особи начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

д) громадяни інших держав із числа військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства цих держав, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, їх пенсійне забезпечення здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають;

е) особи, зазначені у статтях 3 і 4 цього Закону;

є) особи із числа військовослужбовців строкової служби та члени сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, у передбачених цим Законом випадках;

ж) державні службовці та працівники навчальних, медичних закладів та науководослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п`яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника (частина 3 статті 1 Закону №2262-ХІІ).

Відповідно до статті 29 Закону №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Відповідно до частин 1-3 статті 30 Закону № 2262-XII, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.

У пункті «а», «б» ч. 4 цієї ж статті передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або є особами з інвалідністю.

Статтею 50 Закону № 2262-XII врегульовано питання строків призначення пенсії в разі втрати годувальника.

Так, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 50 Закону №2262-XII, пенсії відповідно до цього Закону призначаються: особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів "а", "в" статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків.

Членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.

Пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Таким чином, з урахуванням приписів пункту «б» частини 1 статті 50 Закону № 2262-XII, позивач має право на призначення пенсії в разі втрати годувальника з дня смерті її годувальника (сина) ОСОБА_2 , а саме з 23.02.2023.

Таким чином, відповідач порушив право позивача на отримання пенсійного забезпечення в разі втрати годувальника з дати смерті її сина.

В свою чергу, відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника не з дати смерті годувальника, а з 18.12.2025 з посиланням на те, що заява позивача надіслана до відповідача 18.12.2025, свідчить про надмірний формалізм з боку суб`єкта владних повноважень і ухилення від належного виконання покладених на нього законодавством функцій.

Відтак, призначення органом Пенсійного фонду України пенсії в разі втрати годувальника з 18.12.2025 свідчить про довільне тлумачення норм законодавства та суперечить положенням пункту «б» частини 1 статті 50 Закону №2262-XII, яким чітко визначено, що пенсії відповідно до цього Закону призначаються членам сімей з числа військовослужбовців, визначених вказаною нормою, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються з дня смерті годувальника.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини: «…зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності» (параграф 52 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014). «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.» (параграф 53 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 зазначено: «Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним» (параграф 50 рішення).

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі № 204/362/17, єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою.

Враховуючи вищевказані обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку із втратою годувальника з дня смерті її годувальника ОСОБА_2 , а саме з 23.02.2023.

Щодо заявленої вимоги зобов`язального характеру суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зобов`язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між суб`єктами владних повноважень та фізичними особами. Також суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта ухвалити рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та спрямований на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника, що також узгоджується із статтею 50 Закону України №2262-XII.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 оголошено померлим, пропав безвісти 23.02.2023 в населеному пункті Стельмахівка Сватівського району Луганської області у зв?язку з воєнними діями під час безпосередньої участі у бойових діях щодо відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Датою смерті ОСОБА_2 вважати ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем смерті - населений пункт Стельмахівка Сватівського району Луганської області. Дані факти підтверджуються сповіщенням сім`ї від 06.03.2023 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Враховуючи факт того, що судом встановлено, що позивач, як член сім`ї загиблого військовослужбовця, має право на пенсію в разі втрати годувальника, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника з дня смерті її годувальника, а саме з 23.02.2023.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі.

Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1311,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 161, 245, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з дня смерті годувальника – з 23.02.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, провести перерахунок та виплату пенсії з 23.02.2023, з врахуванням проведених виплат.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).

Суддя В.В. Дмитрук