Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №523/758/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/889/26

Справа № 523/758/24

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Невмержицький Олександр Миколайович, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Нерубайська сільська рада Одеського району Одеської області, Пересипська районна адміністрація Одеської міської Ради в особі органу опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей разом з батьком та встановлення факту самостійного виховання батьком дітей, -

В С Т А Н О В И В:

12 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Нерубайська сільська рада Одеського району Одеської області, Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей разом з батьком та встановлення факту самостійного виховання батьком дітей.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 27 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №148, про що було видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від даного шлюбу вони мають два сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції складено актовий запис №480 та видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 17.01.2015, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено актовий запис №3701 та видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 13.12.2018, які зареєстровані за наступною адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними довідками.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року в справі № 523/13635/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 27 жовтня 2007 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №148 був розірваний.

Позивач стверджує, що з березня 2022 року та по теперішній час діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають разом із батьком ОСОБА_1 у дідуся ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та бабусі ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_2 . що підтверджується також актом від 05.10.2023. Діти, мешкають у будинку, який облаштований всім необхідним для їх проживання та розвитку, діти мають свою кімнату, яка облаштована необхідними меблями, житлові умови відповідають нормам.

Вихованням дітей та їх навчанням займається лише їх батько ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними характеристиками наданими з місць навчання дітей, мати ОСОБА_2 , участі у вихованні дітей не приймає, разом із сім`єю не проживає, на батьківські збори не з`являється.

Позивач ОСОБА_1 повністю займається матеріальним забезпеченням дітей, він є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відповідними довідками.

Наразі між батьком та матір`ю існує спір щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

На підставі викладеного, позивач просить суд:

- визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із батьком ОСОБА_1 .

- витребувати висновок у Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області про доцільність визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із батьком ОСОБА_1 .

- встановити факт самостійного виховання ОСОБА_1 , дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та пояснив, що після розірвання шлюбу з відповідачкою діти залишились проживати спільно з ним, він їх самостійно матеріально забезпечує, але мати не надає достатньої допомоги на їх утримання. Окрім того, між ним та відповідачкою виник спір щодо визначення місця проживання дітей, оскільки відповідачка постійно змінює свою позицію з цього приводу.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, але подала до суду заяву, згідно якої позовні вимоги просила залишити без задоволення, а також справу просила розглянути у її відсутність. У поданій заяві вона пояснила, що дозволила проживання дітей разом з батьком тимчасово.

Представники органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, згідно поданого клопотання від 17.05.2024 просили справу розглянути у їх відсутність з урахуванням інтересів дітей.

Представники Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, згідно поданого клопотання від 13.06.2024 просили справу розглянути у їх відсутність. Окрім того, надіслали до суду висновок про визначення місця проживання дітей, який був затверджений рішенням виконавчого комітету Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області від 10.06.2024, відповідно до якого прийшли до висновку про відсутність необхідності визначення місця проживання дітей, оскільки батьки самостійно вирішили дане питання, тобто спір про визначення місця проживання дітей відсутній.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Невмержицький О.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання до апеляційного суду учасники справи не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчить довідки про доставку судових повісток-повідомлень до електронного кабінету Електронного суду та рекомендовані повідомлення про отримання судових повісток-повідомлень (а.с. 203-208).

10 лютого 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Невмержицького О.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою позивача.

Однак, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи та відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення, з огляду на наступне.

Згідно статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Явка до суду апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалася.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Верховний Суд в постанові від 01.102020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Позиція ОСОБА_1 щодо суті спору та законності рішення суду першої інстанції чітко викладена в апеляційній скарзі.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що судом не встановлено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності позивача, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У частині 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно частини 1 статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України та частиною 3 статті 11, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Статтею 153 СК України визначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно частини 1 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Частиною 2 статті 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Судом першої інстанції встановлено, 27 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №148, про що було видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від даного шлюбу вони мають два сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції складено актовий запис №480 та видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 17.01.2015, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено актовий запис-№3701 та видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 13.12.2018.

Діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними довідками.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року у справі №523/13635/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

В судовому засіданні судом також було встановлено, що діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають разом із батьком ОСОБА_1 у дідуся ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та бабусі ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актом від 05.10.2023.

Окрім того, дана інформація підтверджується у висновку який був затверджений рішенням виконавчого комітету Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області від 10.06.2024 за №210.

Позивач стверджує, що вихованням дітей та їх навчанням займається суто він на підтвердження чого надав характеристики з місць навчання дітей, мати ОСОБА_2 , участі у вихованні дітей не приймає, разом із сім`єю не проживає, на батьківські збори не з`являється.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутні докази того, що мати взагалі не надає жодної допомоги на утримання дітей, а також не приймає участю у вихованні дітей. Окрім того, вищевказані обставини, а так само факт самостійного виховання батьком дітей, який просить встановити позивач, має значення для вирішення питання щодо позбавлення матері батьківських прав. Враховуючи, що позивач не заявляв позовних вимоги про позбавлення батьківських прав, встановлення факту самостійного виховання батьком дітей є неналежним способом захисту порушених прав.

Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей, суд першої інстанції вказав, що посилання позивача на існування спору щодо визначення місця проживання дитини не доведено жодним доказом. Сторони не заперечували того факту, що діти проживають з батьком, а відповідачка не заявляла зустрічного позову щодо визначення місця проживання дітей разом із нею. Тому беручи до уваги, що позивачем не надано суду доказів наявності спору між ним та матір`ю двтей щодо місця проживання дітей, підстави зазначені позивачем у позовній заяві не доведені належними доказами, а підстав для судового захисту прав дітей шляхом визначення їх місця проживання із батьком відсутні.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дітей.

Щодо даних тверджень апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно частин 2, 8-9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною 1 статті 9 СК України визначено що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що спір між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, які проживають окремо, та не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення питання про визначення місця проживання дітей (дитини) є обов`язковою участь органу опіки та піклування, а позивач до заяви про визначення місця проживання дітей повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дітей з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дітей (гуртків), медичні довідки (судом обов`язково враховується стан здоров`я як батьків, так і дітей), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.

В той же час, за відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Так, матеріалами справи дійсно підтверджується та не заперечується учасниками справи, що діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають разом із батьком ОСОБА_1 . Відповідачка ОСОБА_2 проживає окремо.

При цьому судом не встановлено, про існування спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей. Оскільки, відповідачка не заявляла зустрічного позову щодо визначення місця проживання дітей разом із нею.

Так, у з висновку про визначення місця проживання дітей, який був затверджений рішенням виконавчого комітету Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області від 10.06.2024 за №210, зазначено, що згідно ч. 1 ст. 161 СК України спір між батьками щодо того, з ким буде проживати дитина може бути вирішений органом опіки та піклування або судом в разі якщо батьком та мати, які проживають окремо не дійшли згоди щодо цього. В даному випадку батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли спільної згоди щодо визначення місця проживання дітей, спір про визначення місця проживання дітей відсутній (а.с. 131-133).

Апеляційний суд також звертає увагу, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року у справі №523/13635/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Судом також було встановлено, що спору щодо місця проживання спільних дітей між сторонами не має, діти тимчасово проживають з батьком (а.с. 10-11).

Отже, матеріалами справи встановлено, що сторони дійсно домовились про проживання спільних дітей з батьком, на теперішній час діти проживають з батьком, при цьому відповідачка не заявляла вимог щодо визначення місця проживання дітей разом із нею, та враховуючи, що в судовому порядку можуть бути вирішенні лише порушені, невизнані чи оспорювані права особи, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутній між сторонами спору щодо визначення проживання дітей.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що позивачем належними та достатніми доказами доведено, що діти проживають разом із ним та перебувають лише на його повному утриманні, мати регулярно ухиляється від виконання своїх батьківських прав, тому є підстави для встановлення факту самостійного виховання батьком дітей

Щодо даних тверджень апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ст. 150 СК України).

В силу статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей.

Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно частини 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин 3-4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, також відсутні докази, що матір дітей ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей.

Натомість навпаки, найвищим інтересам неповнолітньої дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей лише батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Надані позивачем докази підтверджується факт проживання дітей разом з ним, про що не заперечує відповідачка, при цьому переконливих обставин з посиланням на докази, які б свідчили про виключні обставини, що матір утриманням, доглядом та вихованням дітей не займається, матеріали справи не містять. Утримання та виховання дітей батьком є законним його обов`язком та не потребує встановлення факту судом.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та бажання встановити такий факт у судовому порядку, що належним способом захисту вважати не можна, оскільки у разі настання певних юридичних фактів (дій чи події) батьківські права та обов`язки припиняються та додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виховує та утримує дитину не потребується.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого та висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Невмержицький Олександр Миколайович залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 09 березня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда