Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №748/1959/25 — Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/748/76/26

Єдиний унікальний № 748/1959/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 рокум. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого-судді Кухти В.О.,

секретаря Крошки І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

В С Т А Н О В И В :

13.06.2025 р. до Чернігівського районного суду Чернігівської області через електронний суд надійшла позовна від позивача до відповідача, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр»:

1) заборгованість за Кредитним договором № 31.10.2024-100000529 від 31.10.2024 р. у розмірі 7 150,00 грн.

2) суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Позовну заяву мотивує тим, що між сторонами 31.10.2024 р. укладено договір (оферта) № 31.10.2024-100000529 підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, та на картковий рахунок відповідача було перераховано суму кредиту у розмірі 4 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 12 дні з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту – 03.03.2025 р.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованість, що становить 7 150,00 грн, що складається з тіла кредиту – 4 000,00 грн, процентів – 1 240,00 грн, 1 550,00 грн – неустойки, 360,00 грн – комісії за надання кредиту.

Разом з тим, відповідач частково погасила заборгованість, зокрема внесла у рахунок погашення заборгованості: 1 600,00 грн від 30.11.2024 р., 1 600,00 грн від 27.12.2024 р.

Таким чином, підставою для позову є невиконання відповідачем зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16.06.2025 р. справу прийнято до провадження Чернігівського районного суду Чернігівської області та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачу було запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подав, у зв`язку з чим згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням того, що представник позивача виходячи з поданої заяви не заперечує щодо заочного розгляду справи, відповідач відзиву на позов не надав, суд вирішив можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

Дослідивши обставини справи, судом встановлено наступне.

31.10.2024 р. ОСОБА_1 надала ТОВ «Споживчий Центр» заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилася 31.10.2024 р. за посиланням https://sgroshi/com.ua/ua/informaciya-o-kompanii згідно з ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» (а.с.18,19).

31.10.2024 р. ОСОБА_1 підписала пропозицію ТОВ «Споживчий Центр» про укладення кредитного договору (оферта). Пропозицію підписано одноразовим ідентифікатором E299 (а.с.19-21).

Відповідно до умов кредитного договору № 31.10.2024-100000529 від 31.10.2024 р. ОСОБА_1 надано кредит у сумі 4 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 124 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту – 03.03.2025 р.

Згідно п. 6 Договору, процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процента ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

31.10.2024 р. ОСОБА_1 перераховано 4 000,00 грн, з призначенням платежу «видача за договором № 31.10.2024-100000529 (а.с.12).

Відповідно до довідки розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 31.10.2024-100000529 заборгованість відповідача становить 7 150,00 грн, що складається з тіла кредиту – 4 000,00 грн, процентів – 1 240,00 грн (за період з 31.10.2024 р. по 03.03.2025 р.), неустойки – 1 550,00 грн, комісія за надання кредиту – 360,00 грн (а.с.11).

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.)

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 р. в справі № 732/670/19, від 23.03.2020 р., в справі № 404/502/18, від 07.10.2020 р. в справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205,207 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграф 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на оформлений у встановленому порядку кредитний договір, позивач має право вимагати від позичальниці повернення кредиту та процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 р. у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; п. 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 р. у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронними підписами кредитора підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останнього, є доведеним факт укладення між сторонами кредитних договорів, а також, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 р. у справі № 757/40395/20-ц, від 12.01.2021 р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 23.03.2020 р. у справі № 404/502/18.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що його підписано позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором та електронним підписом, що відповідає вимогам ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

У вказаному кредитному договорі сторони погодили умови кредитування, зокрема орієнтовну загальну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування, в тому числі розмір кредиту, процентна ставка за користування кредитом, розмір відсотків, види та розміри комісій, а також відповідальність за порушення умов договору, тощо.

Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у позивача виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання кредитних коштів, та повернути кредит.

Положеннями вказаних документів визначено, що пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), та заявка на отримання споживчого кредиту складають кредитний договір. Відповідач підтвердив, що ознайомився з примірниками вказаних документів, що складають договір, та зобов`язався виконувати його умови.

31.10.2024 р. ОСОБА_1 перераховано 4 000,00 грн, з призначенням платежу «видача за договором № 31.10.2024-100000529».

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Також судом встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Споживчий центр» виконало своєчасно і повністю, надававши відповідачу кредиті кошти.

Із наданої позивачем інформації за укладеним договором вбачається, що відповідач користується кредитними коштами, прострочивши виконання зобов`язання на погашення заборгованості, та на момент подачі позову до суду має заборгованість за кредитним договором.

Судом встановлено, що відповідачем порушено умови укладеного кредитного договору щодо погашення кредиту, процентів за його користування та комісії відповідно до умов кредиту, оскільки кредит нею не повернуто, проценти не сплачені.

При цьому відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «Споживчий центр», не довела відсутність заборгованості.

Щодо стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 360,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, ЗУ «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

У заявці від 31.10.2024 р. відповідач своїм підписом погодила комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 9% від суми та дорівнює 360 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту на комісію у відсотковому значенні. Нараховується та облічується згідно з графіком платежів.

Таким чином, сторони погодили умови кредитування, в тому числі кількість та розмір платежів, комісію за надання кредиту, а тому вимога позивача щодо стягнення комісії за користування кредитом ґрунтується на вимогах закону.

Суд погоджується з розрахунком позивача щодо заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом, та комісії, а тому вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача неустойки, суд зазначає наступне.

Положення п. 18 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначають, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 р. в справі № 910/8349/22);

- на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постановa Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 р. в справі № 706/68/23).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зауважує, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 31.01.2024 р. у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено та такий триває і на даний час.

На підставі викладеного, у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача 1 550,00 грн неустойки, оскільки така нарахована позивачем у період дії в Україні воєнного стану, що є неправомірним.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 договором № 31.10.2024-100000529 становить 5 600,00 грн, що складається з тіла кредиту – 4 000,00 грн, процентів – 1 240,00 грн, комісії за надання кредиту – 360,00 грн.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн (а.с.1)

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 7 150,00 грн. Судом стягнуто 5 600,00 грн, тобто позовні вимоги задоволені на 78,33% ((5 600,00 грн х 100%) : 7 150,00 грн). За таких підстав з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 897,46 грн ((2 422,40 грн х 78,33%) : 100%).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 77-82, 141, 259, 263-265, 268, 280, 284 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (код ЄДРПОУ: 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 31.10.2024-100000529 від 31 жовтня 2024 року у розмірі 5 600 (п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, з яких: 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок – основний борг, 1 240 (одна тисяча двісті сорок) гривень 00 копійок – проценти, 360 (триста шістдесят) гривень 00 копійок – комісія за надання кредиту.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» сплачений судовий збір у розмірі 1 897 (одна тисяча вісімсот дев`яносто сім) гривень 46 копійок.

Письмову заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Чернігівського районного суду Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому рішення не було вручено в день його проголошення, має право протягом двадцяти днів з дня вручення заочного рішення подати заяву на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Кухта