Вирок від 12 березня 2026 р. у справі №650/76/23 — Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/76/23

провадження № 1-кп/650/11/26

ВИРОК

іменем України

13 березня 2026 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

із секретарем – ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка в спеціальному судовому провадженні кримінальне провадження № 22022230000000252 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Тягинка Бериславського району Херсонської області, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України,

встановив:

Згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (далі – РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Усупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент рф ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, діючи в порушення вимог п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів зс рф на територію України.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі – ООН).

До складу ООН входять Україна, рф та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, – установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави:

напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі – Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.

31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та рф уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98- ВР та Федеральним Законом РФ від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2, 3 зазначеного Договору рф зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований рф 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статі 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.

22 лютого 2022 року президент рф направив до Ради Федерації звернення про використання збройних сил (далі – зс) рф за межами рф, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року приблизно о 5 годині ранку президент рф публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.

24 лютого 2022 року указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану, строк дії якого в подальшому продовжено.

Так, 24.02.2022 військовослужбовці зс рф шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин указаної території.

З 24.02.2022 більшу частину території Херсонської області захоплено військовослужбовцями зс рф та на цей час вона частково знаходиться під окупацією держави-агресора, с.Тягинка Бериславського району Херсонської області знаходилась під окупацією до 11.11.2022 року.

Відповідно до п. 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована рф територія України (далі – тимчасово окупована територія) – це частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 Тягинську сільську територіальну громаду Бериславського району Херсонської області включено до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) з 27.02.2022 року та станом на 11.11.2022 року.

Під час досудового розслідування встановлено наступне.

Достовірно знаючи про вищевказані обставини, які є загальновідомим фактом, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій збройними силами російської федерації території Херсонської області, а саме: у с. Тягинка Бериславського району Херсонської області, не пізніше липня 2022 року, більш точний час досудовим розслідуванням встановити за об`єктивних причин не виявилось можливим, яка до 24.02.2022 року працювала продавчинею в ФОП « ОСОБА_7 », діючи умисно та свідомо, маючи злочинний умисел, направлений на колабораційну діяльність з державою-агресором російської федерації та на сприяння окупаційній владі держави-агресора, добровільно, з метою завдання шкоди Україні, вступила в злочинну змову з представниками окупаційної влади, отримавши від них пропозицію та згідно наказу від 18.06.2022 №7-О «О назначении на должность главы Тягинского сельского совета» зайняла посаду керівника, а саме, так званого «Главы Тягинского сельского совета военно-гражданской администрации Бериславского района Херсонской области», тобто у закладі, який відноситься до окупаційної адміністрації держави-агресора та яка пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

За даними досудового розслідування, ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій території с.Тягинка Бериславського району Херсонської області та займаючи, з липня 2022 року по листопад 2022 року (більш точні дати встановити не вдалось можливим), так звану посаду «Главы Тягинского сельского совета военно-гражданской администрации Бериславского района Херсонской области», в вищевказаний період співпрацювала та на постійній основі контактувала з представниками окупаційної влади – ОСОБА_8 за позивним « ОСОБА_9 » та ОСОБА_10 , при здійсненні своїх повноважень організовувала формування апарату окупаційного органу влади, видавала організаційні розпорядження, забезпечувала обіг російського рубля, формувала систему пенсійного забезпечення місцевого населення в російській валюті, контролювала функціонування житлово-комунальної сфери населеного пункту, активно здійснювала роботу з налагодження освітнього процесу за російською програмою та сприяла утворенню педагогічного складу, вела перепис населення, сприяла отриманню місцевими мешканцями громадянства та паспортів рф, видавала гуманітарну допомогу.

На судовому засіданні прокурор підтримав обвинувачення, вказав про доведеність вини обвинуваченої зібраними в ході досудового розслідування доказами, які були досліджені судом у відкритому судовому засіданні, а також показаннями свідків, та просив суд призначити обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі строком на десять років з позбавленням права обіймати будь-які посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, органах державного управління, місцевого самоврядування або органах, що надають публічні послуги, строком на п`ятнадцять років та з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна. Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою залишити без змін. Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту фактичного затримання.

Захисник на судовому засіданні просив ухвалити справедливий вирок на підставі наданих суду доказів.

Обвинувачена на судове засідання не з`явилася, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, відповідно до ухвали слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2023 року у справі № 490/4747/23 проведено у спеціальному порядку, а судовий розгляд справи здійснений у спеціальному судовому провадженні, за її відсутності, відповідно до ухвали Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 03 січня 2024 року, у зв`язку з чим суд констатує, що як стороною обвинувачення в ході здійснення спеціального досудового розслідування, так і судом в ході здійснення спеціального судового провадження (in absentia), були здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя.

Так, участь захисника у даному кримінальному провадженні, залученого для здійснення захисту за призначенням, була забезпечена із самого початку кримінального переслідування обвинуваченої та здійснювалася до ухвалення вироку у справі. Захисник брав участь у кожній слідчій (розшуковій) дії, яка передбачала його обов`язкову участь, отримував усі процесуальні документи, що підлягали врученню обвинуваченій, брав участь у кожному судовому засіданні, в якому здійснювався розгляд справи по суті. Жодних зауважень, клопотань чи заперечень з цього приводу від захисника протягом здійснення кримінального провадження не надходило.

Впродовж усього судового розгляду справи інформація про відповідні процесуальні документи та повістки про виклик обвинуваченої до суду завчасно публікувалися у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України (газета «Урядовий кур`єр») та на офіційному веб-сайті суду, в порядку передбаченому абз. 6 частини третьої статті 323 КПК України, а також на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, у зв`язку з чим обвинувачена вважається належним чином ознайомленою з їх змістом.

Після постановлення ухвали про спеціальне судове провадження та до ухвалення вироку у справі обвинувачена до суду не з`являлася та не була до нього доставлена, що свідчило про відсутність підстав для переходу суду до судового розгляду згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.

З матеріалів справи суд також встановив, що обвинувачена мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника самостійно; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного їй захисника безплатно для неї. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченої, яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» пункту 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (частина третя статті 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинувачених була застосована належна правова процедура в контексті приписів статті 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Отже, зважаючи на виконання судом усіх передбачених наведеними положеннями кримінального процесуального законодавства вимог щодо проведення спеціального судового провадження, кримінальне провадження здійснено за відсутності обвинуваченої, а обставини причетності останньої до інкримінованого їй кримінального правопорушення, перевірені у відкритому судовому засіданні, із дотриманням засад кримінального провадження та за активної участі захисника.

Вина обвинуваченої у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується такими наданими стороною обвинувачення та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 22022230000000252 від 14 липня 2022 року досудове розслідування розпочато за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України.

Зазначеним витягом зафіксовано, що підставою для початку досудового розслідування стали матеріали правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, відомості за якими внесено до ЄРДР 14 липня 2022 року.

Із короткого викладу обставин, що могли свідчити про вчинення кримінального правопорушення, вбачається, що громадянка України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 липня 2022 року прийняла пропозицію та добровільно зайняла посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному окупаційною військовою адміністрацією рф на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме так званої старости села Тягинка Бериславського району.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 25 квітня 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_12 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, яка відома їй як громадянка, що займалась видачею російської гуманітарної допомоги, формувала списки мешканців та оформлювала документи на отримання російської пенсії у селі Тягинка Бериславського району Херсонської області від окупаційної влади.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 25 квітня 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_13 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, яка в період окупації села Тягинка Бериславського району погодилась на співпрацю з окупаційною владою та добровільно зайняла посаду так званої старости села Тягинка від окупаційної влади.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 25 квітня 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_14 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, відому свідку як голову Тягинської сільської ради Бериславського району Херсонської області від окупаційної влади.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 25 квітня 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_15 під час проведення вказаної слідчої дії впізнав ОСОБА_5 як особу, яка була сільським головою села Тягинка Бериславського району Херсонської області від окупаційної влади.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 17 лютого 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_16 під час проведення вказаної слідчої дії впізнав ОСОБА_5 як мешканку села Тягинка Бериславського району Херсонської області, яка в період окупації була призначена головою в Тягинській сільській раді рф від окупаційної влади регіону.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 17 лютого 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_17 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, яка перебувала на посаді старости села Тягинка від окупаційної влади Бериславського району та пропонувала посаду в незаконному органі місцевого самоврядування.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 17 лютого 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_18 під час проведення вказаної слідчої дії впізнав ОСОБА_5 як особу, яка була так званою головою сільської ради села Тягинка Бериславського району Херсонської області від окупаційної влади.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 17 лютого 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_19 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, яка була керівником села Тягинка Бериславського району Херсонської області від окупаційної влади.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 17 лютого 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_20 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, яка була головою так званої сільської ради села Тягинка Бериславського району від окупаційної влади.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 17 лютого 2023 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, свідок ОСОБА_21 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як мешканку села Тягинка Бериславського району Херсонської області, яка була головою окупаційної сільської ради села Тягинка Бериславського району Херсонської області.

Відповідно до протоколу огляду від 13 січня 2023 року, проведеного слідчим відділом УСБУ в Херсонській області, здійснено огляд приміщення службового кабінету відділу «Земельний відділ», розташованого за адресою: Херсонська область, с. Тягинка, вул. Вишнева, 1Д, у ході якого виявлено та вилучено документи, а саме: телефонний довідник на одному аркуші; довідку щодо населення с. Тягинка на одному аркуші; акт приймання-передачі грошових коштів від 04 серпня 2022 року між головою ВГА ОСОБА_22 та головою Тягинської сільської ради ОСОБА_5 на одному аркуші; заяву ОСОБА_5 на одному аркуші; свідоцтво АОО №233597 на одному аркуші; зошит з рукописними записами на 16 аркушах; бланки довідок щодо місця проживання з підписом ОСОБА_5 на двох аркушах; довідку ОСОБА_23 на одному аркуші; бланк клопотання на ім`я ОСОБА_22 на одному аркуші; заяву на матеріальні цінності для с. Тягинка на трьох аркушах; бланк довідки щодо села Тягинка на одному аркуші; бланк довідки щодо населеного пункту с. Тягинка на одному аркуші; бланк акту прийому-передачі грошових коштів (рукописний) у двох примірниках на двох аркушах; бланк протоколу зібрання педагогічного колективу від імені ОСОБА_5 на двох аркушах; бланки «расходный кассовый ордер» УФ КО щодо отримання 10 000 рублів допомоги на 12 аркушах; бланк «расходный кассовый ордер» із заповненими графами як зразок на одному аркуші; бланк довідки щодо місця проживання від глави сільського совета ОСОБА_5 на чотирьох аркушах.

Вказані документи визнані речовими доказами відповідно до постанови про визнання документів речовими доказами, долучення їх до матеріалів кримінального провадження та визначення місця їх зберігання від 14 січня 2023 року.

Під час дослідження вказаних доказів жодна із сторін не заявила про недотримання норм чинного кримінального процесуального законодавства при їх отриманні на стадії досудового розслідування, про їх недопустимість чи неналежність.

Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки, зі змісту показів яких вбачається причетність обвинуваченої до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснив, що проживає у селі Тягинка Бериславського району Херсонської області та під час тимчасової окупації населеного пункту військовими рф перебував у селі. Окупація села тривала з кінця лютого 2022 року до жовтня 2022 року. У цей період на території населеного пункту перебували військові рф, пересувалися військовою технікою з розпізнавальними знаками «Z», знімали українські прапори та розміщували російські. У селі діяла військова комендатура.

Наприкінці травня - на початку червня 2022 року на території села почали створювати органи місцевого самоврядування, підконтрольні окупаційній владі. Під час зборів місцевих мешканців декілька осіб погодилися співпрацювати з окупаційною владою, серед яких була ОСОБА_24 .. Після цього ОСОБА_25 почала виконувати функції так званої голови села Тягинка. ОСОБА_25 організовувала перепис населення, займалася питаннями життєдіяльності села, привозила гуманітарну допомогу, вирішувала господарські питання. На територію села також привозили одноразові грошові виплати та пенсії від окупаційної влади. ОСОБА_25 пропонувала місцевим жителям оформлювати паспорти рф, у тому числі пропонувала отримати такий паспорт свідку. Також пропонувала працювати у комунальному господарстві та залучала мешканців до роботи у створених окупаційною владою установах.

Крім того, ОСОБА_25 займалася підбором працівників для підконтрольних окупаційній владі установ, зокрема для школи, намагалася організувати роботу навчального закладу та інших установ на території села. ОСОБА_25 представлялася мешканцям як голова села Тягинка та здійснювала діяльність від імені окупаційної адміністрації у приміщенні сільської ради, де перебували представники окупаційної влади та військові рф.

Свідок ОСОБА_26 у судовому засіданні пояснила, що під час початку повномасштабного вторгнення рф та окупації перебувала у селі Тягинка Бериславського району Херсонської області. Окупація населеного пункту розпочалася 27 лютого 2022 року.

ОСОБА_25 відома їй як жителька села Тягинка, яка певний час працювала продавчинею у населеному пункті. Також свідок пояснила, що під час деокупації населеного пункту ОСОБА_25 виїхала на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим, де, за наявною у неї інформацією, перебуває і на теперішній час.

Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні пояснила, що під час початку повномасштабного вторгнення рф перебувала у селі Тягинка Бериславського району Херсонської області. На території села проводилися збори місцевих мешканців, під час яких було оголошено про створення органу влади, підконтрольного окупаційній адміністрації. За результатами таких зборів ОСОБА_25 була обрана так званою старостою або головою села Тягинка.

ОСОБА_25 приїжджала до свідка додому та пропонувала працювати секретарем у створеному окупаційному органі влади. Також займалася підбором працівників та намагалася сформувати штат працівників для діяльності такого органу.

На території села ОСОБА_25 організовувала роботу окупаційної адміністрації, розміщувала оголошення від її імені, намагалася вирішувати питання життєдіяльності населеного пункту та використовувала можливості окупаційного контингенту для вирішення окремих питань.

Крім того, ОСОБА_25 особисто пропонувала свідку працювати у створеному окупаційному органі влади та залучала інших осіб до співпраці з окупаційною адміністрацією.

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснила, що під час початку повномасштабного вторгнення рф перебувала у селі Тягинка Бериславського району Херсонської області. Окупація населеного пункту розпочалася у лютому 2022 року, коли на територію села зайшли військові рф.

Згодом на території села проводилися збори місцевих мешканців, після яких було створено так званий «поселковий совєт», до складу якого увійшли ОСОБА_25 та ОСОБА_27 . За враженням свідка, ОСОБА_25 виконувала роль голови села.

У подальшому ОСОБА_25 брала участь у проведенні зборів, під час яких обговорювалися питання діяльності школи та житлово-комунального господарства. На цих зборах пропонувалося відновити навчання у школі та оформлювати російські паспорти.

Також ОСОБА_25 організовувала доставку гуманітарної допомоги, а також пенсійних виплат, які здійснювалися у російських рублях. Крім того, здійснювався набір працівників до установ, створених окупаційною владою, та пропонувалося працевлаштування з оплатою у російських рублях.

Свідку відомо, що ОСОБА_25 брала участь у розселенні представників окупаційного контингенту на території села, зокрема організовувала заселення у будинки мешканців, які виїхали із населеного пункту.

Крім того, під час видачі пенсій проводилося фотографування місцевих мешканців, при цьому ОСОБА_27 вказувала, кого саме необхідно фотографувати, а ОСОБА_25 здійснювала зйомку на мобільний телефон. Свідку стало відомо, що таким чином здійснювався збір персональних даних місцевих мешканців.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснив, що під час початку повномасштабного вторгнення рф перебував у селі Тягинка Бериславського району Херсонської області. Окупація населеного пункту розпочалася у лютому 2022 року.

Після встановлення окупаційної влади військовий комендант рф організував збори місцевих мешканців біля школи, під час яких було оголошено про створення так званої селищної ради. До її складу увійшли ОСОБА_25 та ОСОБА_27 , які фактично виконували керівні функції в цьому органі.

У подальшому ОСОБА_25 брала участь у проведенні зборів мешканців села разом із військовим комендантом. Під час таких зборів повідомлялося про необхідність навчання дітей за новими програмами та пропонувалося оформлювати російські паспорти, для чого мешканцям пропонували звертатися до сільської ради.

Свідку відомо, що ОСОБА_25 брала участь у розселенні військовослужбовців рф у будинках мешканців, які виїхали з населеного пункту. Для цього збиралися ключі від покинутих будинків, після чого туди заселяли представників окупаційного контингенту.

Крім того, ОСОБА_25 здійснювала організацію робіт із благоустрою населеного пункту, зокрема організовувала прибирання території, косіння трави та роботи на кладовищі. До таких робіт залучалися місцеві мешканці.

Свідку також відомо, що ОСОБА_25 разом з іншими особами займалася організацією видачі пенсій місцевим мешканцям у російських рублях, при цьому збиралися персональні дані пенсіонерів.

Також ОСОБА_25 повідомляла мешканцям села про можливість оформлення російських паспортів та пропонувала звертатися до сільської ради для заповнення відповідних бланків.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що до початку окупації працювала у структурі Тягинської територіальної громади та виконувала свої службові обов`язки до 01 квітня 2022 року, після чого була змушена виїхати з населеного пункту через тиск з боку окупаційної влади.

Після її виїзду на території села Тягинка було проведено зібрання мешканців, на якому обговорювалося питання призначення нового керівництва сільської ради. За результатами цього зібрання ОСОБА_25 була призначена на посаду голови сільської ради. ОСОБА_25 сама прагнула зайняти цю посаду та добровільно погодилася співпрацювати з окупаційною владою.

Надалі ОСОБА_25 виконувала організаційно-розпорядчі функції в діяльності окупаційної адміністрації, зокрема підписувала списки для отримання гуманітарної допомоги, організовувала оформлення та видачу пенсій місцевим мешканцям, для чого збиралися необхідні документи.

Також ОСОБА_25 брала участь у формуванні роботи закладів освіти на окупованій території. Вона займалася питанням відкриття школи та призначення директора навчального закладу, при цьому жоден із місцевих учителів не погодився співпрацювати з окупаційною адміністрацією, тому було призначено іншу особу.

Крім того, ОСОБА_25 здійснювала кадрові призначення у сфері комунального господарства, підбирала працівників до відповідних установ та призначила своїх довірених осіб на посади, зокрема її заступником стала ОСОБА_27 .

Свідку також відомо, що ОСОБА_25 займалася розселенням представників окупаційного контингенту на території села, зокрема організовувала заселення їх до приміщень та будинків.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначений КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Таким чином, суд безсторонньо та неупереджено оцінивши надані стороною обвинувачення та стороною захисту докази, які є належними та допустимими, дійшов висновку, що підтверджені ними обставини виключають будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований обвинуваченій злочин було вчинено і остання є винною у його вчиненні. Стороною обвинувачення, на переконання суду, поза розумним сумнівом доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації вказаного діяння.

Наявність в діях обвинуваченої прямого умислу на вчинення інкримінованого злочину, а саме на добровільне зайняття посади у незаконному органі влади, створеному окупаційною адміністрацією російської федерації, встановлені судом на підставі сукупності досліджених судом доказів, зокрема, тих, що підтверджують обставини, які свідчать про очевидне розуміння обвинуваченою факту окупації вказаної території, яка мала відкритий характер, факту незаконності створення та роботи окупаційних адміністрацій та підпорядкованих їм органів влади, яка діяла на відповідній території, необхідності вчинення особою активних дій, спрямованих на забезпечення діяльності незаконного органу влади, виконання функцій представницької та виконавчої влади від імені окупаційної адміністрації, покладення на неї у зв`язку з цим відповідних обов`язків та наділення повноваженнями, що не охоплювалися діючим в Україні законодавством, що призвело до фактичного виконання завдань окупаційної адміністрації держави-агресора, не прихованою співпрацею із представниками окупаційної влади від російської федерації, яка офіційно визнана країною-агресором не лише на території України, а й більшістю країн світу та міжнародними організаціями.

Крім того, обвинувачена на момент окупації с. Тягинка Бериславського району Херсонської області та перед вчиненням злочину була місцевою мешканкою, тобто вона була обізнана щодо законної влади від України, яка діяла на відповідній території, а отже очевидно розуміла незаконність вчинених нею дій, які були спрямовані на створення ознак зовнішньої легітимності для громадян рф та забезпечення діяльності окупаційного органу влади, що в свою чергу передбачало чітке розуміння нею наслідків, які вони мали зумовити та правових процедур, які при цьому мали бути застосовані до таких осіб. Крім того, з боку офіційних представників України неодноразово через засоби масової інформації громадянам України, які залишились на тимчасово окупованій території, роз`яснювалось про те, що дії, спрямовані на співпрацю з окупаційною владою, тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Зазначене є беззаперечним свідченням невимушеної поведінки обвинуваченої, відсутності будь-якого примусу щодо неї, а відтак, і цілковитої добровільності його дій.

Крім того, як встановлено із пояснень свідків, добровільний характер зайняття ОСОБА_5 посади у незаконному органі влади, створеному окупаційною адміністрацією рф, підтверджується сукупністю узгоджених між собою доказів, які взаємно доповнюють один одного і не містять істотних суперечностей.

Так, свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_16 та ОСОБА_14 послідовно підтвердили, що після окупації села Тягинка на території населеного пункту відбувалося формування підконтрольного окупаційній владі органу управління, до діяльності якого ОСОБА_5 не лише долучилася, а фактично почала виконувати у ньому керівні функції. Із цих показань вбачається, що ОСОБА_5 представлялася мешканцям як голова села або сільської ради, брала участь у зборах, оголошувала рішення, пропонувала мешканцям співпрацю з окупаційною адміністрацією, підбирала працівників, організовувала роботу підконтрольних окупаційній владі структур та здійснювала інші управлінські дії. Така поведінка за своїм змістом свідчить не про формальне перебування на посаді, а про реальне, системне та усвідомлене виконання організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій.

Окремі показання свідків прямо вказують саме на добровільність дій обвинуваченої. Зокрема, ОСОБА_14 пояснила, що ОСОБА_5 сама прагнула зайняти відповідну посаду та добровільно погодилася співпрацювати з окупаційною владою. Аналогічний зміст мають і показання інших свідків, з яких вбачається, що ОСОБА_5 не уникала покладених на неї функцій, не обмежувалась одноразовими діями, а навпаки активно включилася в роботу окупаційної адміністрації, тривалий час здійснювала її повноваження та виявляла ініціативу у вирішенні питань життєдіяльності населеного пункту вже за правилами та в інтересах окупаційної влади.

Суд бере до уваги і те, що описані свідками дії ОСОБА_5 мали не випадковий чи разовий, а тривалий, послідовний і різноплановий характер. За показаннями свідків, вона займалася організацією видачі гуманітарної допомоги та пенсій у російських рублях, пропонувала оформлення паспортів рф, підбирала працівників до установ, створених окупаційною владою, організовувала роботу школи за російською програмою, брала участь у проведенні зборів мешканців, сприяла розселенню представників окупаційного контингенту, організовувала комунальні роботи та інші заходи від імені окупаційної адміністрації. Виконання такого комплексу дій об`єктивно потребувало постійного контакту з представниками окупаційної влади, прийняття управлінських рішень, координації інших осіб та використання наданих їй владних повноважень. Це виключає висновок про випадковість її участі або про суто зовнішнє, вимушене перебування на посаді без реального здійснення владних функцій.

Добровільність зайняття посади підтверджується і результатами проведених слідчих дій щодо впізнання особи за фотознімками. Низка свідків, незалежно один від одного, впізнали ОСОБА_5 як особу, яка у період окупації виконувала функції голови села Тягинської сільської ради від окупаційної влади, займалася видачею гуманітарної допомоги, формувала списки населення, організовувала отримання пенсій та здійснювала інші управлінські дії. Такі результати впізнання узгоджуються як між собою, так і з показаннями свідків, наданими в судовому засіданні.

Суттєве значення для оцінки характеру дій обвинуваченої мають і письмові документи, виявлені та вилучені під час огляду приміщення відділу «Земельний відділ» у селі Тягинка. Серед них, зокрема, виявлено акт приймання-передачі грошових коштів від 04 серпня 2022 року між головою ВГА ОСОБА_22 та головою Тягинської сільської ради ОСОБА_5 , заяву ОСОБА_5 , бланки довідок щодо місця проживання з її підписом, бланк протоколу зібрання педагогічного колективу від її імені, документи щодо отримання 10 000 рублів допомоги, а також інші бланки та документи, які за своїм змістом стосуються організації діяльності незаконного органу влади та його взаємодії з населенням. Сам факт наявності таких документів, їх зміст, а також використання в них статусу ОСОБА_5 як голови сільської ради свідчать, що вона не лише була формально названа посадовою особою окупаційної адміністрації, а фактично діяла від її імені та в межах її функціонування.

Особливо показовим є те, що вказані документи стосуються різних сфер діяльності окупаційного органу: фінансової, соціальної, кадрової, освітньої, довідкової. Це підтверджує, що участь ОСОБА_5 у функціонуванні окупаційної влади не обмежувалась окремим епізодом чи виконанням технічних доручень, а мала системний управлінський характер. Зміст вилучених документів прямо узгоджується з показаннями свідків про організацію видачі допомоги, оформлення довідок, підбір кадрів, проведення зборів та налагодження роботи підконтрольних окупаційній владі установ.

Суд також враховує, що жоден із досліджених доказів не містить об`єктивних даних про те, що ОСОБА_5 зайняла відповідну посаду внаслідок безпосереднього фізичного примусу, погроз застосування насильства саме до неї або інших непереборних обставин, які б позбавляли її можливості вільно обирати свою поведінку. Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про її активну участь у роботі окупаційної адміністрації, ініціативність у вирішенні організаційних питань та тривале виконання функцій керівника створеного окупаційною владою органу.

Отже, сукупність показань свідків, протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та письмових документів, вилучених у приміщенні окупаційного органу влади, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_25 добровільно зайняла посаду у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, та надалі системно і послідовно здійснювала повноваження від імені окупаційної адміністрації рф. Саме такий характер її поведінки підтверджує наявність у її діях ознаки добровільності як обов`язкового елемента складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження у межах, передбачених частиною першою статті 337 КПК України, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні наведені вище письмові докази у їх сукупності, надавши їм правову оцінку, відповідно до вимог статті 94 КПК України, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, взявши до уваги показання свідків, які були допитані безпосередньо під час судового засідання, які є послідовними, узгодженими між собою та іншими обставинами підтвердженими письмовими доказами, які, на думку суду, є належними та допустимими, не викликають сумнівів у їх достовірності, у зв`язку з чим їх слід покласти в основу обвинувального вироку, суд дійшов висновку, що на момент вчинення злочину територія с. Тягинка Бериславського району Херсонської області була тимчасово окупованою, на ній було сформовано окупаційний орган влади, підконтрольний державі-агресору російській федерації, а обвинувачена, будучи громадянкою України та безсумнівно обізнаною про вказані обставини, добровільно вчинила вказані дії, які суд кваліфікує за частиною п`ятою статті 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, а саме –

добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання суд дійшов таких висновків.

Положеннями частин першої, другої статті 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини другої статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Пунктом 3 частини першої статті 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 12 КК України та санкції частини п`ятої статті 111-1 КК України встановлено, що інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення є тяжким злочином проти основ національної безпеки України, яке передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Отже, при визначенні обвинуваченій виду та розміру покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотиви вчинення кримінального правопорушення, наслідки його вчинення, інші обставини, які впливають на покарання, а також дані про її особу, яка раніше не судима, на обліку у лікаря психіатра та у лікаря нарколога не перебуває, на момент окупації проживала в населеному пункті в якому і вчинила дії щодо сприяння функціонуванню окупаційного органу влади та виконання організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, характеризується за місцем проживання посередньо, не притягувалася до кримінальної відповідальності.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 відповідно до статті 66 КК України, суд не встановив.

До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 відповідно до статті 67 КК України, суд відносить вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Зважаючи на те, що обвинувачена, як громадянка України, вчинила тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в період встановленого в Україні воєнного стану, який у зв`язку з цим становить підвищену суспільну небезпеку, наслідки якого виявились, зокрема, у сприянні своїми діями державі-агресору в утвердженні незаконної окупаційної влади на території України, що порушило незалежність, суверенітет, територіальну цілісність та конституційний лад України, а також враховуючи вчинення обвинуваченою вказаного злочину із корисливих мотивів, про що свідчить відсутність обставин, які б підтверджували перебування її у тяжкому матеріальному стані, інші обставини, які б об`єктивно давали б підстави для відповідних висновків, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченої, її перевиховання та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень можливо досягти шляхом призначення їй основного покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк – десять років, та додаткового покарання, у виді конфіскації всього майна, яке є її власністю, а також враховуючи, положення частини першої статті 55 КК України, висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду висловлені в постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 344/16025/18, правові позиції наведені в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо застосування стаття 55 КК України, викладений у постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22, обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, органах державного управління, місцевого самоврядування або органах, що надають публічні послуги строком на п`ятнадцять років, що за характером і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинене кримінального правопорушення.

Призначення обвинуваченій мінімального покарання суд вважає необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з вимогами статей 50 та 65 КК України.

Інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення є тяжким злочином проти основ національної безпеки України, вчиненим на тимчасово окупованій території та з використанням умов воєнного стану. Характер діяння, його спрямованість на забезпечення функціонування незаконно створеного органу влади та фактичне сприяння державі-агресору зумовлюють підвищену суспільну небезпеку вчиненого.

Крім того, обвинувачена ухиляється від правосуддя, до суду не з`являється, участі у розгляді справи не бере, що свідчить про відсутність у неї наміру виконувати покладені законом обов`язки та про необхідність призначення покарання, достатнього для досягнення його мети, зокрема загальної та спеціальної превенції.

Обставин, які б пом`якшували покарання, судом не встановлено, натомість з урахуванням ступеня тяжкості злочину, форми вини, мотивів та обстановки його вчинення, суд дійшов висновку, що призначення мінімального покарання не відповідало б засадам справедливості та не забезпечило б досягнення мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2023 року у справі № 490/4747/23 стосовно обвинуваченої, за її відсутності, було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, без зазначення строку дії такої ухвали.

Зважаючи на обставини справи, призначене обвинуваченій покарання, яке пов`язане з позбавленням волі, а також відсутність останньої на проголошенні вироку, суд вважає за необхідне продовжити застосований запобіжний захід до набрання вироком законної сили, з метою забезпечення його виконання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений. Судові витрати відсутні.

Речові докази в порядку статті 100 КПК України залишити в матеріалах справи.

Арешт накладений відповідно до ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2023 року на майно обвинуваченої ОСОБА_5 , яке належить їй на праві приватної власності, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , – залишити для забезпечення її конфіскації.

На підставі викладеного, керуючись статтями 373, 374 КПК України, Великоолександрівський районний суд Херсонської області, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, органах державного управління, місцевого самоврядування або органах, що надають публічні послуги, строком на п`ятнадцять років та з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою обраний стосовно ОСОБА_5 , – залишити до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі обвинуваченій ОСОБА_5 обраховувати з моменту її затримання в порядку виконання вироку суду.

Строк відбування покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, органах державного управління, місцевого самоврядування або органах, що надають публічні послуги обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Речові докази, а саме: телефонний довідник на одному аркуші; довідку щодо населення с. Тягинка на одному аркуші; акт приймання-передачі грошових коштів від 04 серпня 2022 року між головою ВГА ОСОБА_22 та головою Тягинської сільської ради ОСОБА_5 на одному аркуші; заяву ОСОБА_5 на одному аркуші; свідоцтво АОО №233597 на одному аркуші; зошит з рукописними записами на 16 аркушах; бланки довідок щодо місця проживання з підписом ОСОБА_5 на двох аркушах; довідку ОСОБА_23 на одному аркуші; бланк клопотання на ім`я ОСОБА_22 на одному аркуші; заяву на матеріальні цінності для с. Тягинка на трьох аркушах; бланк довідки щодо села Тягинка на одному аркуші; бланк довідки щодо населеного пункту с. Тягинка на одному аркуші; бланк акту прийому-передачі грошових коштів (рукописний) у двох примірниках на двох аркушах; бланк протоколу зібрання педагогічного колективу від імені ОСОБА_5 на двох аркушах; бланки «расходный кассовый ордер» УФ КО щодо отримання 10 000 рублів допомоги на 12 аркушах; бланк «расходный кассовый ордер» із заповненими графами як зразок на одному аркуші; бланк довідки щодо місця проживання від глави сільського совета ОСОБА_5 на чотирьох аркушах, - залишити в матеріалах справи.

Арешт накладений відповідно до ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2023 року на майно обвинуваченої ОСОБА_5 , яке належить їй на праві приватної власності, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , – залишити.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику, а інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями частини третьої статті 323 і статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ________________ ОСОБА_1