Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №490/11123/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/11123/25

н\п 2/490/1650/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Шведюк Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення на її користь 28 795 грн 49 коп., з яких: 17 000 грн 00 коп. безпідставно набутих коштів; 479 грн 00 коп. 3% річних; 1316 грн 49 коп. втрат від інфляції; 10 000 грн 00 коп. моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 грудня 2025 року для розгляду справи визначено головуючого суддю Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.

Начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 21 жовтня 2024 року винесено постанову №328/2024, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Сума штрафу була сплачена позивачем на користь держави, що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк» від 23 жовтня 2024 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

Не погоджуючись із цією постановою, ОСОБА_1 оскаржила її в судовому порядку. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2024 року у справі № 488/4973/24 у задоволенні позову було відмовлено.

За результатами апеляційного провадження, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі №488/4973/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2024 року – скасовано, ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №328/2024 від 21 жовтня 2024 року визнано протиправною та скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закрито.

Надалі позивач ОСОБА_1 звернулася до Корабельного районного суду м. Миколаєва із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2025 року позов задоволено.

За результатами апеляційного провадження, постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області задоволено частково. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 жовтня 2025 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди закрито.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позов ОСОБА_1 подано до ІНФОРМАЦІЯ_3 , який не є юридичною особою.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стаття 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З наявних у справі доказів слідує, що позивач сплатила 17 000 грн 00 коп. штрафу на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21 жовтня 2024 року № 328/2024, яка була скасована. Відтак сума 17 000 грн 00 коп. отримана без належних правових підстав та підлягає поверненню позивачу.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає таке.

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір суми відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Спричинення моральної шкоди є оціночним поняттям, критерії якого побудовані на загально прийнятих уявленнях про негативні події, їх ступінь та наслідки, вплив на дисбаланс у звичний спосіб життя, необхідність докладання зусиль для його відновлення та супутні цьому переживання, а також з урахуванням вини заподіювача шкоди.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просить стягнути з державного бюджету на її користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн 00 коп., посилаючись на те, що у зв`язку із винесенням щодо неї постанови від 21 жовтня 2024 року № 328/2024 вона відчула психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок наявності цієї постанови.

Скасовуючи постанову ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21 жовтня 2024 року № 328/2024, П`ятий апеляційний адміністративний суд вказав на те, що відсутність електронних відомостей про взяття позивача на військовий облік у реєстрі «Оберіг» не може бути доказом того, що вона дійсно не перебуває на вказаному обліку.

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Обов`язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої посадовою чи службовою особою державного органу є визнання дій (бездіяльності) такої особи державного органу незаконними, тобто необхідна наявність процесуального документа (рішення суду, постанова вищестоящого органу тощо), який набрав законної сили та визначає такі дії саме незаконними.

При цьому необхідно розрізняти поняття «незаконність дій (бездіяльності) органу чи посадової особи» та «вина органу чи посадової особи», оскільки, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, при відшкодуванні шкоди завданої посадовою чи службовою особою органу державної влади обов`язковою умовою є встановлення факту незаконності дій (бездіяльності), та необов`язковою умовою є встановлення вини.

На момент розгляду цієї справи рішення щодо дій (бездіяльності) органу державної влади, яким позивачу на його думку завдано моральної та матеріальної шкоди, відсутні, та при цьому, позивач у позовній заяві не просить визнати такі дії (бездіяльність) протиправними, а тому - відсутні будь-які правові підстави для відшкодування шкоди.

Закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії/ бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Дана позиція підтверджена постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 року у справі №312/262/18, постановою Великої палати Верховного Суду від 22.01.2025 №335/6977/22 .

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Згідно частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Питання про розмір моральної шкоди повинне вирішуватись з врахуванням загальних обставин справи, і зокрема, з врахуванням таких аспектів як серйозності порушення, особисті обставини позивача та загальний контекст.

Так, у контексті серйозності порушення з матеріальної точки зору мова йде виключно про такі негативні наслідки для позивача, як сплата штрафу. Позивач не подав до суду жодного доказу, який би свідчив, що сплата штрафу матиме виключно негативні та непоправні наслідки для його майнового чи морального стану. У контексті особистих обставин позивача теж немає жодного доказу, який би підтверджував, що репутація позивача була непоправно зіпсована.

Як вбачається із позовної заяви, мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними належними доказами, які б підтверджували понесення таких втрат та вказували на причино наслідковий зв`язок між завданою шкодою та протиправними діями відносно позивача.

Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Що стосується загального контексту, то на сам перед мова йде про рівень економічного розвитку держави. Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини так чи інакше враховує тягар, який буде покладений на державу. Зокрема, у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16, рішення від 22.05.2018) Суд не присуджував відшкодування моральної шкоди, оскільки надзвичайно велика кількість осіб зазнає впливу мораторію на продаж сільськогосподарських земель, а присудження відшкодування призвело б до нестримного потоку нових скарг.

Зрештою, як зазначив Суд у цій справі (п. 155), ситуації, за яких заявник зазнав явної травми, фізичної або психологічної, болю та страждання, стресу, тривоги, розчарування, почуттів несправедливості або приниження, тривалої невизначеності, порушення життя або реальної втрати можливостей, можна відрізнити від тих ситуацій, коли публічне встановлення порушення, якого зазнав заявник, у рішенні, що є обов`язковим для Договірної Держави, само по собі є належною формою відшкодування. У деяких ситуаціях, коли закон, процедуру або практику було визнано такими, що не відповідають стандартам Конвенції, цього достатньо для виправлення ситуації (див., наприклад, згадане рішення у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), пункт 57, з подальшими посиланнями у ньому).

Такий висновок узгоджується із висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішеннях у справі «Перна проти Італії» (Perna v.Italy) від 25 липня 2001 року, заява № 48898/99, п. 54 та у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, заява №33949/02, п. 76, де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію (в т. ч. як відшкодування моральної шкоди) за шкоду, завдану особі.

З огляду на ці принципи та враховуючи обставини справи, ухвалене П`ятим апеляційним адміністративним судом у справі № 488/4973/24 саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку завдану позивачу моральну шкоду і немає необхідності для її стягнення у грошовому еквіваленті. Також позивачем не доведено і заявлений ними розмір моральної шкоди в сумі 10000,00 грн, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діянням заподіювача шкоди та завданою шкодою. А тому, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на зазначене, позовні вимоги про нарахування особі, яка здійснює примусове виконання рішення суду інфляційних витрат та 3% річних на думку суду є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог. З державного бюджету на користь позивача слід стягнути 17 000 грн 00 коп. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача у сумі 571 грн 65 коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуюче вищевикладене, керуючись статтями 77, 81, 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 17 000 грн 00 коп. безпідставно набутих коштів.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 571 грн 65 коп. судового збору, сплаченого за подачу позову до суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Л.М. Шолох