Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №487/2479/25 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/2479/25

Провадження № 2/487/297/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Марченко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2025 року до Заводського районного суду м. Миколаєва засобами електронної пошти надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що до 24.02.2022 він з дружиною та двома малолітніми дітьми проживали у м. Миколаєві. Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли з різних сторін з боку РФ. Почали гинути люди, задля збереження свого життя вони вимушені були ночувати у бомбосховищах. Вся територія Миколаївської міської територіальної громади віднесена до території можливих бойових дій з 11.11.2022. Таким чином реєстрація на даній території є беззаперечним доказом проживання позивача у епіцентрі військових/бойових дій, під час якого останній стає живим свідком вбивств, тілесних ушкоджень, знищення майна мирного населення, тощо, чує, бачить військові постріли, бомбардування, вибухи, пожежі, руйнування тощо. У зв`язку з цим вони вимушені були покинути дім та виїхати до с. Себине, Миколаївського району. В подальшому вони виїхали до Республіки Польща. Окрім цього рішенням виконавчого комітету Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 24.10.2024 дітям надано статус дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, у зв`язку з тим, що вони зазнали психологічного насильства. Також звертає увагу, що діти є дітьми з інвалідністю. У зв`язку зі збройною агресією вони кожного дня зазнають душевних страждань і принижень, переносять стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені їх нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, вони кожного дня вживають додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Моральні страждання внаслідок стресу позивачів викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав. Вважає справедливою компенсацією за завдану моральну шкоду – 35000 євро для кожного з позивачів.

Ухвалою суду від 21 квітня 2025 року вказана позовна заява передана за підсудністю Новоодеському районному суду Миколаївської області.

02 червня 2025 року суддею Новоодеського районного суду Миколаївської області відкрито провадження у справі, витребувано докази.

22 липня 2025 року ухвалою судді Новоодеського районного суду Миколаївської області справу передано за підсудністю Заводському районному суду м. Миколаєва.

14 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

24 листопада 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Відповідач відзив на позов не надіслав, в судове засідання представника не направив.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Для належного повідомлення відповідача зроблені оголошення на сайті суду, однак жодних пояснень або обґрунтувань стороною відповідача не надано.

Тому суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши надані письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, які є дітьми з інвалідністю (копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 сері НОМЕР_1 , копія посвідчення серія НОМЕР_2 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_3 , копія посвідчення серія НОМЕР_4 ).

Згідно з відповіддю № 1306880 від 18.04.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копій скрін-шотів довідок переселенця № 4823-7002026909, № 4823-7002026992, діти фактично проживають/перебувають за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Костянтинівської сільської ради Миколаївського району, Миколаївської області № 297 від 24 жовтня 2024 р. та № 298 від 24 жовтня 2024 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, у зв`язку з тим, що дитина зазнала психологічного насильства.

Згідно з відповідями № 1306878 та № 1306882 від 18.04.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 15.10.2024 до 09.04.2025 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки Себинського старостинського округу, Костянтинівської сільської ради, Миколаївського району, Миколаївської області від 04.07.2025 № 48 ОСОБА_1 на території Себинського старостинського округу не проживав. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають статус ВПО з 30.04.2025, вибули за кордон 22.10.2024.

Відповідно до відповіді Державної прикордонної служби України №19/48547-25-Вих від 11.06.2025 року: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 22.10.2024 виїхали з України, зокрема перетнувши державний кордон в пункті пропуску «Шегині». Інформація про повернення в Україну в вказаних осіб відсутня.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався і діє досі.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, Миколаївська міська територіальна громада у період з 26.02.2022 по 11.11.2022 перебувала на території бойових дій, а з 11.11.2022 - на території можливих бойових дій.

Згідно з ст.1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: "Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається", Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України".

Крім того, у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що, продовжуючи агресивну війну, яку рф веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року рф ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама собою, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21, від 12 листопада 2025 року в справі № 211/2449/24).

Відповідно до приписів ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст.48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Суд погоджується з тим, що позивачу та його малолітнім дітям була завдана моральна шкода внаслідок тривалої збройної агресії РФ на території України, яка полягала у душевних стражданнях у зв`язку з постійним відчуттям незахищеності, побоювання за життя і безпеку себе та своїх близьких та постійних стресів, що пов`язані з чисельними повітряними тривогами та необхідністю тривалого перебування у бомбосховищах, їх вимушеним переселенням, необхідність застосування додаткових зусиль для організації свого життя.

Беззаперечним є те, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, позивачі були позбавлені звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив їм душевний біль, тобто позивачами доведено наявність завдання їм моральних страждань та наявність права на компенсацію завданої моральної шкоди.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України, слід враховувати те, що:

- дійсно внаслідок військової агресії російської федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;

- законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);

- розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії російської федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;

- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії російської федерації проти України тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23), від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23 (провадження № 61-8270св24).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер допущеного державою російська федерація правопорушення, глибину душевних страждань позивача та його дітей, інтереси яких він представляє у цій справі, перебування з 26.02.2022 по 11.11.2022 на території бойових дій, а з 11.11.2022 на території можливих бойових дій, позбавлення їх можливості реалізації своїх прав, їх вимушене переселення. Також суд враховує відсутність у справі доказів завдання/отримання травм внаслідок збройної агресії, позбавлення можливості користуватись належним майном та втрата можливості розпоряджатись ним, про що зазначено у позові, а також того, що позивач та діти з жовтня 2024 року по час розгляду справи перебувають на території України.

З урахуванням викладеного, а також вимоги розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід стягнути моральну шкоду у розмірі по 100 000,00 грн на кожного, що є достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну шкоду і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.

Враховуючи наведене, позов належить задовольнити частково.

Розподіляючи судові витрати, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач при поданні позову звільнена від сплати судового збору, то відповідно до ст.141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Відповідно до ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір» станом на час подання позову позивач повинен був сплатити з урахуванням ціни позову судовий збір у розмірі 15 141,00 грн.

Водночас, позов було задоволено частково, а саме на суму 300 000,00 грн, а тому розмір судового збору складає 3000,00 грн.

Тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-73, 89, 259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Держави Російська Федерація в дохід держави судовий збір в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, адреса: м. Москва, вул. Житня, буд. 14.

Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року.

Суддя З.М.Сухаревич