Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №473/5893/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5893/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"16" березня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого – судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент Банк» (далі – АТ «Акцент-Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому вказувало, що 08 березня 2024 року банк уклав з відповідачем Договір про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком б/н, відповідно до якого зобов`язався надати останньому кредит у вигляді відкриття кредитної лінії та встановлення кредитного ліміту у розмірі від 1 000 грн до 200 000 грн зі строком користування кредитом протягом 240 місяців, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами (5 % від заборгованості, але не менше 100 грн та не більше залишку заборгованості) повертати кредит, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним (після завершення 62 денного пільгового періоду, протягом якого проценти нараховуються за ставкою 0,000001 %) у розмірі 3,4 % на місяць (40,8 % річних) від суми заборгованості.

Наслідками порушення позичальником умов договору є його обов`язок сплачувати неустойку (штраф): при порушенні протягом першого місяця – 50 грн; при порушенні другий місяць поспіль і більше – 100 грн; при непогашенні протягом 60 календарних днів і більше – 500 грн + 5 % від суми загальної заборгованості.

Крім цього, 25 квітня 2024 року банк уклав з відповідачем кредитний договір №АВН0СТ155101714049595501, відповідно до якого зобов`язався надати та надав останньому на споживчі потреби кредит у розмірі 75 000 грн зі строком користування коштами протягом 60 місяців, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в повному обсязі не пізніше 24 квітня 2029 року, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 75 % річних, а в разі порушення умов договору – сплатити пеню у розмірі 0,07 % (не менше 1 грн) від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення платежу.

Проте позичальник умови вказаного договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 10 листопада 2025 року виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 152 794,17 грн, в тому числі:

- заборгованість за кредитом – 74 554,79 грн;

- заборгованість за процентами – 64 111,22 грн;

- пеня за порушення зобов`язань – 14 128,16 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з ОСОБА_1 у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача Шкапенко О.В. не з`явився, проте в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача в окремій заяві не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 08 березня 2024 року АТ «Акцент-Банк» уклало з ОСОБА_1 . Договір про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком б/н, в якому сторони узгодили його умови.

Договір складається із Заяви про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком б/н від 08 березня 2024 року.

Відповідно до договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді відкриття кредитної лінії та встановлення кредитного ліміту у розмірі від 1 000 грн до 200 000 грн зі строком користування кредитом протягом 240 місяців, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами (5 % від заборгованості, але не менше 100 грн та не більше залишку заборгованості) повертати кредит, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним (після завершення 62 денного пільгового періоду, протягом якого проценти нараховуються за ставкою 0,000001 %) у розмірі 3,4 % на місяць (40,8 % річних) від суми заборгованості.

Наслідками порушення позичальником умов договору є його обов`язок сплачувати неустойку (штраф): при порушенні протягом першого місяця – 50 грн; при порушенні другий місяць поспіль і більше – 100 грн; при непогашенні протягом 60 календарних днів і більше – 500 грн + 5 % від суми загальної заборгованості.

Крім цього, 25 квітня 2024 року АТ «Акцент-Банк» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір №АВН0СТ155101714049595501, в якому сторони узгодили його умови.

Договір складається із Заяви про надання послуги «Швидка готівка» №АВН0СТ155101714049595501 від 2024-04-25 року.

Відповідно до договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 на споживчі потреби кредит у розмірі 75 000 грн зі строком користування коштами протягом 60 місяців, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в повному обсязі не пізніше 24 квітня 2029 року, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 75 % річних, а в разі порушення умов договору – сплатити пеню у розмірі 0,07 % (не менше 1 грн) від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що договори вчинені сторонами в електронній формі. Зокрема, сторони з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» узгодили у договорах усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник підписав правочини за допомогою електронного підпису.

Таким чином, ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов`язків позичальника у кредитних правовідносинах з АТ «Акцент-Банк».

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З матеріалів справи вбачається те, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором №АВН0СТ155101714049595501 (а.с. 12, 13), в той час як позичальник порушив умови договору в частині вчасного повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості та виписки з рахунку позичальника, станом на 10 листопада 2025 року заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101714049595501 від 25 квітня 2024 року становить 152 794,17 грн, в тому числі:

- заборгованість за кредитом – 74 554,79 грн;

- заборгованість за процентами – 64 111,22 грн;

- пеня за порушення зобов`язань – 14 128,16 грн.

Розрахунок заборгованості за процентами здійснений позивачем у повній відповідності до умов договору, а саме в межах строку кредитування та за встановленою процентною ставкою.

Що стосується вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 74 554,79 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Як вбачається з умов кредитного договору (п. 5), а також Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором (а.с. 9-10), у них сторони узгодили умову про повернення позичальником кредиту частинами, повне повернення повинно бути здійснене не пізніше 24 квітня 2029 року. Однак вказаний термін на час розгляду справи не настав.

У той же час, згідно ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, обов`язковою умовою для дострокового стягнення споживчого кредиту є направлення кредитодавцем позичальнику у порядку, визначеному ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» вимоги про усунення порушення (дострокове виконання зобов`язань) протягом 30 календарних днів.

За відсутності факту належного направлення кредитором вимоги позичальнику про усунення порушень кредитного договору, суд може стягнути лише прострочену суму боргу, а платежі, за якими строк сплати ще не настав - ні.

Однак, зі змісту кредитного договору вбачається, що він не містить умов щодо права кредитодавця вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що АТ «Акцент-Банк» пред`являв позичальнику вимогу про повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, зокрема надсилав ОСОБА_1 таку вимогу в передбаченому порядку та що останній її отримав.

За встановленого, вимоги АТ «Акцент-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом (тілом кредиту), термін повернення якого станом на 10 листопада 2025 року не настав, є передчасними, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Тому, прострочена заборгованість за кредитом (за тілом кредиту), що підлягає стягненню станом на 10 листопада 2025 року (за період з 25 квітня 2024 року до 10 листопада 2025 року), згідно розрахунку заборгованості та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту (з урахуванням часткової сплати позичальником заборгованості за тілом кредиту у розмірі 445,21 грн) становить 23 109,70 грн.

Що стосується заборгованості за частиною кредиту (за тілом кредиту), яка підлягає поверненню з 10 листопада 2025 року, то в цій частині вимоги є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Що стосується нарахування неустойки, то в цій частині слід зазначити наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема, сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, нарахована позивачем неустойка не підлягає стягненню.

Таким чином, заборгованість за кредитним договором до стягнення становить 87 220,92 грн, у тому числі:

-прострочена заборгованість за кредитом – 23 109,70 грн;

-заборгованість за процентами – 64 111,22 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог) також слід стягнути 1 382,71 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (м. Дніпро, вул. Батумська, 11, р/р № НОМЕР_2 , МФО 307770, код ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101714049595501 від 25 квітня 2024 року, що утворилася станом на 10 листопада 2025 року, а саме: заборгованість за кредитом – 23 109 (двадцять три тисячі сто дев`ять) гривень 70 копійок; заборгованість за процентами за користування кредитом – 64 111 (шістдесят чотири тисячі сто одинадцять) гривень 22 копійки, а всього в загальному розмірі 87 220 (вісімдесят сім тисяч двісті двадцять) гривень 92 копійки, а також в повернення 1 382 (одну тисячу триста вісімдесят дві) гривні 71 копійку судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв