Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №473/5894/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5894/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"16" березня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Гелексі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, у якому вказувало, що 07 листопада 2018 року ТОВ «ФК «Гелексі» уклало з ОСОБА_1 . Договір позики №36815.

За умовами договору ТОВ «ФК «Гелексі» передало ОСОБА_1 в борг на умовах позики грошові кошти у розмірі 5 000 грн, а відповідач зобов`язався повернути позикодавцю позику до 06 грудня 2018 року.

За користування позикою ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати на користь позикодавця проценти у розмірі 0,01 % від суми позики за кожен день користування коштами.

Також ОСОБА_1 зобов`язався щоденно сплачувати на користь позикодавця комісійну винагороду за користування позикою у розмірі 1,4 % від суми позики.

Наслідком невиконання позичальником умов договору позики є його обов`язок сплачувати комісійну винагороду за користування позикою у розмірі 3 % від суми позики за кожен день користування позикою, а також на вимогу позикодавця сплатити неустойку – пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Проте позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 25 104,50 грн, у тому числі:

- заборгованість за позикою – 5 000 грн;

- заборгованість за процентами та комісією – 20 104,50 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_2 не з`явився, проте в матеріалах справи (позові) міститься заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача у позові не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 07 листопада 2018 року ТОВ «ФК «Гелексі» уклало з ОСОБА_1 . Договір позики №36815.

За умовами договору ТОВ «ФК «Гелексі» зобов`язалося надати ОСОБА_1 в борг на умовах позики грошові кошти у розмірі 5 000 грн, а відповідач зобов`язався повернути позикодавцю позику до 06 грудня 2018 року.

За користування позикою ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати на користь позикодавця проценти у розмірі 0,01 % від суми позики за кожен день користування коштами.

Також ОСОБА_1 зобов`язався щоденно сплачувати на користь позикодавця комісійну винагороду за користування позикою у розмірі 1,4 % від суми позики.

Наслідком невиконання позичальником умов договору позики є його обов`язок сплачувати комісійну винагороду за користування позикою у розмірі 3 % від суми позики за кожен день користування позикою, а також на вимогу позикодавця сплатити неустойку – пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (у редакції Закону, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України (у редакції Закону, чинній на час укладення договору) якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що договір позики був вчинений в електронній формі. Зокрема, сторони з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» узгодили у договорі усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник погодився з ними та підписав правочин за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, на підставі вказаного договору ОСОБА_1 набув відповідні права та обов`язки позичальника.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Положення ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України передбачають обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України в разі несвоєчасного повернення суми позики, позичальник не звільняється від виконання зобов`язання та зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З копії довідки ТОВ «ФК «Єлаєнс» від 01 вересня 2025 року за вих. №36815 вбачається, що позикодавець повністю виконав свої зобов`язання перед позичальником.

Однак матеріали справи не містять доказів належного виконання позичальником своїх зобов`язань на користь позикодавця.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором позики заборгованість ОСОБА_1 станом на 04 квітня 2019 року (в межах вимог) становить 26 104,50 грн, у тому числі:

- заборгованість за позикою – 5 000 грн;

- заборгованість за процентами та комісією (за період з 07 листопада 2018 року до 04 квітня 2019 року) – 20 104,50 грн.

Проте вказаний розрахунок в частині нарахування процентів суперечить умовам договору позики, згідно якого ОСОБА_1 отримав від ТОВ «ФК «Гелексі» позику у розмірі 5 000 грн зі строком користування коштами з 07 листопада 2018 року до 06 грудня 2018 року під 0,01 % на день.

У той же час, нарахування процентів кредитор здійснював як в межах встановленого строку користування позикою, так і поза межами такого строку (до 04 квітня 2019 року).

При цьому, договір дійсно передбачає можливість за погодженням сторін продовжити позичальнику строк користування позикою. У той же час, згідно п. 9.1 договору внесення змін та доповнень до договору оформлюється сторонами шляхом укладення додаткових договорів. Однак матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами додаткового договору про продовження строку користування позикою.

Таким чином, за період з 06 грудня 2018 року до 04 квітня 2019 року проценти є такими, що фактично нараховані поза межами договірного строку користування позикою, тобто нараховані за порушення позичальником виконання грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій зазначила, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас, у постанові від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що проценти за користування кредитом – проценти, які нараховуються в межах строку кредиту, визначені у договорі. Такі проценти розуміються, як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

В той же час, проценти за неправомірне користування чужими коштами – проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Тобто, вказані проценти мають різну правову природу та різні підстави нарахування.

Вказане правило застосовується не тільки відносно кредитних договорів, а також до договорів позики.

Водночас, позивач не заявляв окремих вимог про застосування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідків порушення позичальником грошового зобов`язання.

Тому нараховані за період з 06 грудня 2018 року до 04 квітня 2019 року проценти не підлягають стягненню.

Таким чином, належна заборгованість за договірними процентами до стягнення становить 14,50 грн (5 000 грн (розмір заборгованості за позикою) х 0,01 %/100 (процентна ставка) х 29 (днів користування позикою)), що також підтверджується узгодженими сторонами графіком платежів за договором та Паспортом позики (а.с. 9, 10-12).

Також суд не погоджується з вимогою про стягнення заборгованості за комісією за користування позикою у зв`язку з наступним.

Ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (який також поширюється на позикові відносини, які передбачають сплату процентів) передбачено можливість встановлення кредитодавцем у межах споживчого кредитування додаткових комісій, пов`язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції на час укладення договору позики) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 та інших.

Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, згідно якої якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд встановив, що договір позики не містить конкретного переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця, які пов`язані з обслуговуванням позики, що надаються відповідачу, та за які позивачем встановлена щоденна комісія. Також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні вказаного договору.

Тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати вказану комісію є нікчемними.

Таким чином, нарахування комісії (яка крім цього нарахована поза межами узгодженого сторонами строку користування позикою) є безпідставним, а тому вказана комісія не підлягає стягненню.

За встановленого, заборгованість за договором позики до стягнення становить 5 014,50 грн, у тому числі:

- заборгованість за позикою – 5 000 грн;

- заборгованість за процентами за користування позикою (за період з 07 листопада 2018 року до 06 грудня 2018 року) – 14,50 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 483,87 грн судового збору та 998,50 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (01054, м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1; код ЄДРПОУ 41229318) заборгованість за Договором позики від 07 листопада 2018 року №36815, що утворилася станом на 04 квітня 2019 року, а саме: заборгованість за позикою у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень; заборгованість за процентами за користування позикою (за період з 07 листопада 2018 року до 06 грудня 2018 року) у розмірі 14 (чотирнадцять) гривень 50 копійок, а всього в загальному розмірі 5 014 (п`ять тисяч чотирнадцять) гривень 50 копійок, а також 1 482 (одну тисячу чотириста вісімдесят дві) гривні 37 копійок судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв