Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №450/3311/25 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/3311/25 Провадження № 2/450/285/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2026 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Мельничук І. І.

секретаря судового засідання Дикої О. Ю.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представників третьої особи Дуфанець О. М., Коваль С. Б.

особи, щодо якої розглядається заява ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Щирецька селищна рада Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в :

в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Щирецька селищна рада Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав, в якому просить суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову покликається на те, що у 1997 році між ним та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено шлюб, від якого народилося троє дітей, двоє з яких на даний час є повнолітніми. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2019 року шлюб між сторонами було розірвано. Позивач зазначає, що під час спільного проживання відповідачка почала зловживати алкогольними напоями, у зв`язку з чим у сім`ї виникали постійні конфлікти, а дітей вона нерідко залишала без належного нагляду. Після розірвання шлюбу діти певний час проживали з матір`ю, однак відповідачка продовжувала зловживати алкоголем, залишала дітей самих на тривалий час та фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. У зв`язку з цим діти переїхали проживати до позивача, з яким з 2020 року постійно проживають за адресою: смт. Щирець Львівської області. Позивач зазначає, що відповідачка не бере участі у вихованні та утриманні доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не цікавиться її життям, не надає матеріальної допомоги, не спілкується з дитиною та не виконує покладених на неї законом батьківських обов`язків. Усі питання щодо виховання, забезпечення та розвитку дитини вирішуються позивачем самостійно. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, у зв`язку з чим просить суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки.

02.09.2025 року провадження у справі відкрито.

27.10.2025 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області постановлено клопотання представника позивача – задоволити; витребувати від Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, як органу опіки та піклування висновок про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_4 відносно її доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

08.12.2025 року через канцелярію суду уповноваженим представником Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області Василишином О. подано письмові пояснення до позовної заяви, у яких зазначено, що орган опіки та піклування, розглянувши позов та долучені до нього матеріали, провів перевірку обставин щодо умов проживання та виховання неповнолітньої ОСОБА_2 . Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 розглядалося на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Щирецької селищної ради. Під час засідання комісії було заслухано неповнолітню ОСОБА_2 , яка повідомила, що після розірвання шлюбу батьків проживає разом із батьком, який здійснював її утримання та виховання, однак з 21 червня 2025 року він мобілізований до лав Збройних Сил України. Зі слів дитини, мати тривалий час перебуває за кордоном, участі у її вихованні не бере, матеріальної допомоги не надає, станом здоров`я та навчанням не цікавиться та фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. Відповідно до характеристики навчального закладу вихованням дитини займався батько, тоді як мати участі у шкільному житті дитини не бере. За результатами обстеження житлово-побутових умов проживання встановлено, що дитина проживає у належних умовах, які є задовільними для її проживання, навчання та розвитку. Враховуючи, що ОСОБА_4 тривалий час проживає окремо від дитини, не бере участі у її вихованні та утриманні, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення її батьківських прав. Рішенням виконавчого комітету Щирецької селищної ради від 28.11.2025 №206 затверджено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_2 , у зв`язку з чим орган опіки та піклування підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

08.12.2025 року справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – адвокат Білецька О. Р. позов підтримала з підстав, наведених у ньому, просила суд позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_4 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки, не бере участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні, не цікавиться її життям і розвитком, довгий час перебуває за кордоном та фактично самоусунулась від виховання дитини, у зв`язку з чим позивач просить позбавити її батьківських прав. Вказала, що підставою звернення до суду є те, що дитина захворіла та перебувала на стаціонарному лікуванні, відповідно на лікування потрібні кошти, водночас батько дитини мобілізований до лав ЗСУ, у зв`язку з чим дитина, на даний час, повністю позбавлена батьківського піклування.

Представники третьої особи Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області Дуфанець О. М., ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснили, що орган опіки та піклування після розгляду матеріалів справи, проведення обстеження умов проживання дитини та розгляду питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_2 . Зазначили, що відповідачка тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні дитини, проживає окремо та перебуває за кордоном довгий час, тоді як вихованням та забезпеченням дитини займався батько. У зв`язку з викладеним просили суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомила.

Допитана в судовому засіданні 25.02.2026 року свідок ОСОБА_6 , яка є сестрою ОСОБА_2 , пояснила, що їхня мати протягом приблизно семи років має проблеми з вживанням алкоголю, через що спільне проживання з нею було непростим. За словами свідка, траплялися випадки, коли мати вживала спиртні напої та могла певний час не з`являтися вдома, тому дітям іноді доводилося самостійно вирішувати побутові питання. Разом з тим свідок зазначила, що після розлучення батьків вона разом із братом і сестрою вирішили проживати разом із матір`ю. Спочатку вони проживали самостійно, однією сім`єю, а згодом переїхали до співмешканця матері. На той момент свідок та її брат уже були повнолітніми. Наймолодша сестра — ОСОБА_7 , певний час відвідувала батька, а пізніше вони переїхали проживати до нього. Свідок також повідомила, що з матір`ю підтримує спілкування, хоча їхні стосунки є дещо напруженими. Вони періодично контактують, у тому числі з робочих питань, оскільки разом працюють у Польщі, де мати працює на кухні. Крім того, свідок зазначила, що з 2023 року матір регулярно виїжджає за кордон на заробітки на кілька місяців (востаннє літом), однак час розгляду справи перебуває за кордоном, проте під час перебування в Україні проживає у будинку, який залишився їй у спадок, навпроти їхнього місця проживання/квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 . Також повідомила, що на даний час їхній батько мобілізований, тому вони фактично проживають самостійно.

Допитана в судовому засіданні 25.02.2026 року свідок ОСОБА_8 , яка є матір`ю позивача, пояснила, що проживає окремо від сім`ї, однак по мірі можливості надає допомогу. За її словами, мати дитини більшу частину часу перебуває за кордоном, у зв`язку з чим, на її думку, не бере активної участі у повсякденному житті доньки. Свідок зазначила, що основні обов`язки щодо виховання та догляду за дитиною фактично виконує її син — позивач у справі ОСОБА_3 . Водночас свідок повідомила, що особисто бачила, як мати та донька спілкувалися, зокрема востаннє це відбувалося орієнтовно навесні 2024 року, однак точно пригадати не змогла.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, пояснення свідків, позицію представників органу опіки та піклування, з`ясувавши думку дитини, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28.01.2009 року, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14.11.2019 року, справа № 450/2352/19, провадження 2/450/1356/19 вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю, вирішено розірвати шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладений 28.02.1997 року у Щирецькій селищній раді Пустомитівського району Львівської області, актовий запис № 6, після розірвання шлюбу залишити за позивачем прізвище « ОСОБА_9 ».

Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 17.12.2019 року народження.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із акта обстеження житлово-побутових умов від 28.06.2025 року встановлено, що ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із: ОСОБА_2 , дочкою, та згідно висновків здіснює догляд та утримує її.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2024/012872604 від 24.10.2024 року, ОСОБА_4 (відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою з 24.10.2024 року: АДРЕСА_2 .

Із характеристики учениці 10-А класу за вих. № 154 від 30.06.2025 року, ОСОБА_2 , 2009 року народження, виданої за підписом ОСОБА_10 та класного керівника Оксани Заяць Щирецького ліцею імені Героя України ОСОБА_11 вбачається, що така володіє навчальним матеріалом на середньому рівні, навчається не в повну міру своїх можливостей, потребує постійного контролю, не виявляє особливої зацікавленості навчальними предметами. Має добру зорову та слухову пам`ять, непогане логічне мислення, на уроках уважно слухає, але з попередніх навчальних курсів засвоїла дуже мало, домашнє завдання не завжди виконує, особливих результатів у навчанні не має. Вказано, що ОСОБА_7 проживає разом з батьком, який цікавиться шкільним життям дитини, мати перебуває за кордоном.

Із копії витягу із історії хвороби № 51520 Центру мініінвазивних хірургічних втручань у дітей з урологічною патологією вбачається, що ОСОБА_2 , 2009 року народження, перебувала на лікуванні на стаціонарному лікуванні з 15.06.2025 року по 24.06.2025 року із клінічним діагнозом: СКХ, камінь нижньої третини лівого сечоводу, лівобічна ниркова коліка. Анамнез захворювання: захворіла раптово, скерована та стаціонарне лікування в хірургічне відділення, зі слів батьків хворіє від 14.06.2025 року, БШД доставлені в лікарню.

Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Законодавцем передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Статтею 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Положеннями ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок у постанові від 29 липня 2021 року (справа № 686/16892/20), згідно якого позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування, слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Такого ж висновку і дійшов ВССУ в ухвалі від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц ВССУ зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Суд вказав, що потрібно встановити винну поведінку батька щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, а також те, чи можливо змінити його поведінку в кращу сторону попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, а також сприяти захисту інтересів дитини щодо її права на батьківське піклування та перевірити ставлення дитини до свого батька.

ВС в постанові від 24.10.2018 року по справі №761/2855/17 також вказав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та можливе в разі доведення умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, серед іншого зазначив, що головним критерієм при вирішенні таких справ є інтереси дитини, розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин, і відповідне рішення має підкріплюватись достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини (пункт 49 рішення від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України»).

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітнього сина, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5,6 ст.19СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

Як вбачається із висновку Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , органом опіки та піклування було розглянуто матеріали цивільної справи №450/3311/25, які надійшли з Пустомитівського районного суду Львівської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав. Третьою особою у справі визначено Щирецьку селищну раду Львівського району Львівської області як орган опіки та піклування. З метою з`ясування фактичних обставин справи питання було розглянуто на засіданнях Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Щирецької селищної ради, які відбулися 08.10.2025 року та 22.10.2025 року. У висновку зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у шлюбі між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народилася дочка ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 28.01.2009 року Щирецькою селищною радою Пустомитівського району Львівської області. Шлюб між батьками було розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14.11.2019 року у справі №450/2352/19. Також встановлено, що батько дитини ОСОБА_3 на засідання комісії не з`явився, оскільки з 21.06.2025 року мобілізований до лав Збройних Сил України, що підтверджується довідкою Міністерства оборони України військової частини НОМЕР_2 від 03.07.2025 №4103. Разом з тим на засідання комісії 22.10.2025 року з`явилася ОСОБА_1 , яка повідомила, що представляє інтереси батька на підставі договору про надання правничої допомоги №19/07/2025 від 19.07.2025 року. Вона зазначила, що підставою звернення до суду є тривале ухилення матері дитини від виконання батьківських обов`язків, відсутність участі у вихованні дитини та її матеріальному забезпеченні, водночас звернула увагу комісії, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується виключно в інтересах дитини. Мати дитини ОСОБА_4 на засідання комісії не з`являлася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце їх проведення шляхом направлення рекомендованих листів та повідомлень у месенджері Viber, причин неявки не повідомила. Із характеристик, складених Щирецькою селищною радою Львівського району Львівської області від 07.10.2025 №03-19/4-21, вбачається, що скарг на поведінку батька чи матері до органу місцевого самоврядування не надходило. Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 28.06.2025 року, неповнолітня ОСОБА_2 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , який забезпечує її утримання та догляд. Водночас відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 21.10.2025 року встановлено, що ОСОБА_4 тривалий час фактично не проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 у зв`язку з перебуванням за кордоном. Крім того, 07.10.2025 року працівниками Служби у справах дітей спільно з фахівцем із соціальної роботи КЗ «Центр надання соціальних послуг» було проведено обстеження умов проживання дитини за місцем проживання батька. Згідно з актом обстеження встановлено, що житлові умови є добрими: квартира складається з трьох кімнат, кухні, ванної кімнати та коридору; для дитини облаштована окрема кімната, наявні належні умови для навчання та відпочинку, забезпечено одягом та взуттям відповідно до віку. Під час засідання Комісії з питань захисту прав дитини 08.10.2025 року неповнолітня ОСОБА_2 повідомила, що після розірвання шлюбу батьків постійно проживає разом із батьком, тоді як мати протягом тривалого часу перебуває за кордоном (близько шести років) та участі у її вихованні не бере. Дитина зазначила, що мати не цікавиться її навчанням, станом здоров`я, успіхами, не вітає зі святами, а матеріальної допомоги вона не отримує, оскільки усі витрати на проживання, харчування та навчання забезпечує батько. З характеристики учениці Щирецького ліцею імені Героя України ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_2 має добрий загальний розвиток та проживає разом із батьком, який бере активну участь у її шкільному житті. При цьому мати за період навчання дитини у ліцеї не відвідувала батьківських зборів та не цікавилася навчанням дитини. З огляду на встановлені обставини орган опіки та піклування дійшов висновку, що ОСОБА_4 фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, тривалий час проживає окремо від дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та навчанням, не бере участі у вихованні та матеріальному забезпеченні, чим порушує вимоги статей 150, 155 Сімейного кодексу України та статей 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства». Враховуючи наведені обставини, керуючись ст.164 Сімейного кодексу України, а також постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», та відповідно до протоколу засідання Комісії з питань захисту прав дитини від 22.10.2025 №10, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав стосовно неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас, суд вважає, що висновок Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача, матері дитини, такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

У зв`язку з тим, що висновок органу опіки та піклування не містить інформації про те, чи були розглянуті альтернативні заходи впливу на відповідача, спрямовані на забезпечення її участі у вихованні дитини. Зокрема, не зазначено, чи проводилася з матір`ю профілактична робота, чи інформувалася вона про свої обов`язки, у той же час, такий не містить аналізу того, як позбавлення батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини. Найкращі інтереси дитини визначаються як забезпечення умов для її гармонійного розвитку, врахування її емоційних, фізичних і духовних потреб, а також збереження зв`язків із обома батьками. Позбавлення батьківських прав автоматично позбавляє дитину можливості отримувати від матері потенційний внесок у її виховання в майбутньому. У висновку відсутні конкретні дані, які б свідчили, що подальший зв`язок з маті`ю є неможливим або шкідливим для дитини. Висновок базується переважно на поясненнях представника позивача, який є батьком дитини, самої дитини, що є суб`єктивними свідченнями. Водночас відсутні об`єктивні докази, які б підтверджували ухилення матері від виконання своїх обов`язків. Не зазначено, чи були спроби матері встановити зв`язок із дитиною, чи вона була обмежена у такій можливості, зокрема з ініціативи батька або через інші обставини. Також відсутня інформація про причини, через які матір не спілкується з дитиною.

Суд, розглядаючи матеріали справи, зокрема висновок органу опіки та піклування, враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який застосовується лише в разі доведення фактів, що свідчать про істотне порушення матір`ю своїх обов`язків та неможливість подальшого виконання нею цих обов`язків у майбутньому та наголошує для уповноважених представників Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області як органу опіки та піклування, що такий захід несе незворотні наслідки, як для дитини, так і для матері, а тому його застосування має бути достатньо мотивованим, відповідати принципу найкращих інтересів дитини та ґрунтуватися на беззаперечних фактах.

Під час дослідження доказів суд не встановив не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому. Так, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Суду не доведено також і те, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку з неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї чи вчиняла інші подібні дії.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави вважати, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

А тому повинні мати місце законні підстави для задоволення позову.

Таким чином, під час розгляду цієї справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Водночас, Суд погоджується із тим, що відповідач має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своєї дочки.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В судовому засіданні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дитиною ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дала пояснення по справі, а саме, що на даний час проживає разом із братом, якому 28 років, та сестрою ОСОБА_12 , оскільки її батька було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Також зазначила, що не має бажання налагоджувати стосунки з матір`ю, оскільки, за її словами, остання тривалий час не телефонує, не відвідує її та не бере участі у її вихованні. Проте вказала суду, що минулого року відвідувала сестру в Польщі, де під час перебування двічі зустрічалася та проводила час разом із матір`ю, однак до цього тривалий період з нею не бачилася.

Однак, озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Як на підставу пред`явлення даного позову, представник позивача ОСОБА_3 – адвокат Білецька О. Р. посилається на те, що тривалий час, із моменту розлучення, відповідач не цікавиться життям своєї дитини, не спілкується з нею, всі питання щодо виховання та утримання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.

Суд, аналізуючи в сукупності зібрані у справі докази, приходить до висновку, що наведені позивачем ОСОБА_3 обставини щодо неналежної участі відповідача в утриманні і вихованні дитини, не можуть бути достатніми підставами в розумінні ст.164 СК України для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, оскільки із пояснень самої дитини та допитаних у судовому засіданні свідків встановлено, що між матір`ю та дитиною повністю не втрачено зв`язок, вони періодично спілкувалися та зустрічалися, зокрема під час перебування дитини у Польщі, а також свідки підтвердили наявність контактів із відповідачем, хоча такі є нерегулярними у зв`язку з її перебуванням за кордоном.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, враховуючи пояснення свідків, які були заслухані в судовому засіданні, а також, на момент розгляду справи неповнолітньої, ОСОБА_2 , яка не висловила власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав її матері, позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів ОСОБА_2 шляхом позбавлення матері ОСОБА_4 її батьківських прав, при розгляді даної справи судом не встановлено, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо дочки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідне в якнайкращих інтересах дитини. У якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із рідною матір`ю.

Водночас, суд наголошує на тому, що відповідач має зважати на те, що залишення нею поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків у подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відсутні виключні обставини, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, тому в задоволенні позовних вимог, слід відмовити.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат. Так як в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 81, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Щирецька селищна рада Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав, – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06.03.2026 року.

СуддяІ. І. Мельничук