Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №638/1505/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/1505/26

Провадження № 2-а/638/93/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Теслікової І.І.,

за участю секретаря судового засідання Зубко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Голована Ярослава Ігоровича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду, через свого представника – адвоката Голована Я.І. з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови №R287055 від 19 січня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваною постановою його притягнуто до відповідальності за те, що він після прибуття до нового місця проживання отримав довідку ВПО, проте у семиденний строк не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови були порушені його процесуальні права на участь у розгляді справи, постанова не містить посилання на докази вчинення правопорушення, застосування положень ч. 3 ст. 210 КУпАП порушує конституційний принцип заборони зворотної дії в часі закону, який погіршує становище особи. З цих підстав просив оскаржувану постанову скасувати.

Ухвалою суду від 03 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження без виклику сторін у судове засідання, та залучено у якості співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 .

13 лютого 2026 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_3 подав відзив на позовну заяву в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що твердження Позивача про відсутність доказів вчинення правопорушення та порушення процедури розгляду справи (відсутність протоколу) є юридично неспроможними та спростовуються матеріалами справи. Як зазначено безпосередньо в тексті оскаржуваної постанови, 07.01.2026 року від ОСОБА_1 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (система «Резерв+») надійшла заява, в якій він не оспорює допущене порушення та надає згоду на розгляд справи за його відсутності. Позивач зареєстрований у м. Харкові (Шевченківський район), проте фактично проживає у смт Коротич Харківської області, що підтверджується його власними даними в системі «Оберіг». Смт Коротич територіально відноситься до юрисдикції ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно з пунктом 21 Порядку організації та ведення військового обліку (Постанова КМУ № 1487) та статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», призовники, військовозобов`язані та резервісти зобов`язані особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибути до відповідного ТЦК та СП для взяття на військовий облік. Позивач цей обов`язок не виконав, продовжуючи перебувати на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , фактично проживаючи в іншому адміністративному районі. Це є прямим порушенням правил військового обліку в особливий період. По-третє, посилання на наявність відстрочки є недоречним.

18 лютого 2026 року від представника позивача – адвоката Голована Я.І. надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначив, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_7 №R287055 від 19.01.2026 не містить чітко зазначеного опису обставин та посилання на докази. Постановою не конкретизовано яку конкретно норму порушено позивачем, що впливає на визначення правильності норм, які були порушені та відповідно унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності за порушення таких приписів. Відповідно до Довідки переселенця (Довідка ВПО) №6324-7001815314 ОСОБА_1 став на облік як переселенець 21.06.2023, а постанова прийнята 19.01.2026 року. Таким чином, оскаржувана постанова прийнята не в межах строку притягнення особи до адміністративної відповідальності, як того вимагають норми КУпАП. Також, відповідно до Примітки ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. З аналізу приведених норм випливає, що відповідальність за ст. 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку, коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 січня 2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 виніс постанову №R287055 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, якою наклав на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стало те, що він після прибуття до нового місця проживання отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (задеклароване/зареєстроване місце проживання), однак в семиденний строк не повідомив своє фактичне місце проживання у ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив ч. 4 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За змістом ч. 1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 210 КУпАП настає за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.

Тобто, диспозиція ст. 210 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено ст. 286 КАС України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено.

Системний аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема і постанова про накладення адміністративного стягнення, має бути законною та обґрунтованою. При цьому, обов`язок доведення об`єктивних фактів, на підставі яких таке рішення ухвалено, покладається саме на відповідача, як на суб`єкта владних повноважень.

З огляду на фактичні обставини, які стали підставою накладення на позивача адміністративного стягнення, відповідач повинен довести порушення позивачем обв`язку, передбаченого ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, що він, будучи військовозобов`язаним, після вибуття зі свого місця проживання у семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не став на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ст. 73-77 КАС України, для доведення цих обставин відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які підтверджують вибуття позивача з місця свого проживання, взяття його на облік як ВПО та невжиття позивачем заходів щодо постановки на військовий облік за місцем перебування ВПО. У разі доведення відповідачем цих обставин, на позивача покладається обов`язок довести наявність об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали йому виконати зазначений обов`язок.

Разом з тим, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав доказів, що позивач вибув з місця проживання, був взятий на облік ВПО та не став у семиденний строк на військовий облік за місцем перебування ВПО. Оскаржувана постанова також не містить посилання на докази, на підставі яких суб`єкт владних повноважень дійшов висновків про порушення позивачем ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Виклад фактичних обставин вчинення правопорушення не містить відомостей про дату вибуття позивача з місця проживання, дату взяття його на облік ВПО, що позбавляє суд можливості визначити дату, з якої є закінченим склад інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, тобто наступний день після закінчення семиденного строку для постановки на облік військовозобов`язаного.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_4 як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим така постанова підлягає скасуванню.

Враховуючи позицію ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, 28.10.2010), відповідно до якої суди зобов`язані обґрунтовувати рішення, але не зобов`язані відповідати на кожен довід, суд зазначає, що всі ключові питання у справі розглянуто та істотні доводи оцінено. Інші доводи позивача є несуттєвими, не впливають на вирішення спору, а не потребують окремої оцінки.

Статтею 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено порушення ОСОБА_1 вимог ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

На підставі ст. 139 КАС України суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 532.48 грн.

Керуючись ст. 2, 72-77, 79, 90, , 241-246, 286 КАС України, суд

у х в а л и в:

Адміністративний позов представника ОСОБА_1 – адвоката Голована Ярослава Ігоровича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №R287055 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн - скасувати.

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривень 48 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.І.Теслікова