Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №358/2511/25 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/2511/25 Провадження № 2/358/414/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

31.12.2025 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь додаткові витрати на утримання неповнолітньої дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 25 100,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне. Так, з 27.04.2007 перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний за рішенням суду від 16.06.2020. Мають двох спільних дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На утримання дітей з відповідача стягуються аліменти згідно судового наказу від 13.12.2019. У 2025 їхня спільна дочка після отримання повної загальної середньої освіти, вступила на денну форму навчання до Державного торговельно-економічного університету за спеціальністю «Менеджмент» за освітньою програмою «Логістика та управління ланцюгами постачання». На 2025-2026 навчальний рік оплата навчання складає 42 200 грн. Вказані сума була сплачена позивачем 21.07.2025 та 25.12.2025 по 20 100,00 грн. Також була здійснена оплата гуртожитку за навчальний рік в розмірі 8 000,00 грн. Відповідач сплачує аліменти на утримання дітей, однак їх розмір не покриває необхідних витрат на дочку. Усі додаткові витрати на потреби неповнолітньої дочки щодо продовження навчання позивач змушена нести самостійно. З посиланням на ст.185 СК України просила стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на утримання неповнолітньої дочки в сумі 25 100,00 грн, що є половиною суми витрат, понесених нею у зв`язку із навчанням дочки.

21.01.2026 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

30.01.2026 надійшов відзив відповідача на позовну заяву, з якого вбачається, що позов він не визнає та просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує наступним. Зазначив, що позивачем навчальний заклад для дочки обраний самостійно, без погодження із ним. В теперішній час він має на утриманні дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною та доньку 2025 року народження, тобто його матеріальний та сімейний стан зазнав змін. Аліменти позивачу на дітей сплачує своєчасно.

02.02.2026 до суду надійшла відповідь позивача на відзив. Позивач ОСОБА_1 зазначила, що ст.185 СК України прямо передбачає обов`язок батьків брати участь у додаткових витратах, викликаних, зокрема, розвитком здібностей дитини. Щодо неповнолітньої дитини, витрати на навчання, яке розвиває хист дитини, стала судова практика відносить саме до додаткових витрат. Відповідач будучи обізнаним про закінчення у 2025 році їхньої спільною дочкою школи, не міг не усвідомлювати необхідність її подальшого навчання. Вважає, що відповідач самоусунувся від процесу вибору закладу освіти, що не звільняє його від обов`язку фінансової участі у розвитку здібностей дитини. Вважає, що матеріальний та сімейний стан відповідача не є перешкодою у здійсненні ним разової виплати за рік. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

Суд, повно і всебічно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, та відзив на позов, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Частина 1 статті 2 ЦПК України визначає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Одним із завдань СК України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1).

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

При цьому обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері так і батька.

За змістом ч.1,2 ст. 181 СК України способи виконання батьками свого обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

При цьому, визначаючи розмір аліментів, суд, відповідно до ст. 182 СК повинен враховувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних батьків; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело надходження коштів;інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1, 2 ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

В порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що положення статті 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Аналіз наведених норм чинного законодавства вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв?язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню.

Відповідно до вимог закону, у витратах, понесених при звичайному способі життя, хоча вони і будуть додатковими, але не викликаними особливими обставинами, участь другого з батьків не є обов?язковою.

Судом встановлено, що сторони у справі мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 . – а.с.12.

В серпні 2025 ОСОБА_3 зараховано на денну форму навчання до Державного торговельно-економічного університету за спеціальністю D3 «Менеджмент» за освітньою програмою «Логістика та управління ланцюгами постачання»; навчання здійснюється на умовах самофінансування, що підтверджується копією договору №ФТМ25-D3/02-БД/1. – а.с.14.

Згідно довідки ДТЕУ № 2045 від 30.12.2025, ОСОБА_3 є студенткою 1 курсу, здобуває ступінь вищої освіти «бакалавр» денної форми навчання факультету торгівлі та маркетингу Державного торговельно-економічного університету. Закінчення навчання ступеня освіти «бакалавр» в червні 2029. – а.с.19.

Позивачем ОСОБА_1 здійснено оплату за навчання дочки 21.07.2025 та 25.12.2025 кожного разу по 20 100,00 грн, що підтверджується квитанціями відповідно № 0.0.4468851122.1 та 0.0.4689963809.1. – а.с.17-18.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 22.08.2025 здійснено оплату проживання дочки у гуртожитку в 8 000,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.4512765574.1. – а.с.16.

Загальний розмір витрат понесених позивачем на оплату навчання та проживання у гуртожитку складає 50 200,00 грн., половину з яких – 25 100,00 грн вона просить стягнути з відповідача як оплату додаткових витрат на дитину, пов`язаних із розвитком її здібностей в порядку ст.185 СК України.

Вирішуючи питання про стягнення додаткових витрат на дитину, суд враховує положення ч.1, 2 ст.141 СК України, відповідно до яких мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі виникнення спору.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку. Така ж позиція висловлена у рішенні Верховного Суду України, яка висловлена 24.02.2016 у справі № 6-1296цс15.

Додаткові витрати на дитину мають нести батьки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Відповідно до вимог закону, у витратах, понесених при звичайному способі життя, хоча вони і будуть додатковими, але не викликаними особливими обставинами, участь другого з батьків не є обов`язковою.

Отже, згідно вимог законодавства та аналізу судової практики, яка склалась, до додаткових витрат на дитину відносять:

а) навчання у спеціалізованому закладі освіти, технікумі, коледжі, при умові погодження з батьком/матір`ю навчального закладу та доведеності існування особливих обставин, які зумовлені необхідністю платного навчання дитини у цьому закладі адже дитині гарантовано державою безоплатне навчання у загальноосвітній школі,

б) розвиток здібностей дитини, а саме витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини, придбання спортінвентарю, музичного інструменту, витрати на участь у змаганнях та конкурсах, витрати на вивчення іноземних мов, підтверджені відповідними нагородами, які одержували діти або характеристиками,

в) оздоровлення (санаторно-курортне або відпочинок біля моря або на гірському курорті при умові доведеності, що для покращення стану здоров`я дитини вона потребувала відпочинок та оздоровлення саме там),

г) лікування (систематичні витрати, понесені у зв`язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами).

За змістом відповідних положень закону, до додаткових витрат належать витрати, пов`язані з навчанням у спеціалізованому закладі освіти, за умови доведення необхідності навчання саме в такому закладі. Ідеться про заклад, навчання в якому обумовлене розвитком особливих здібностей дитини або її специфічними (особливими) потребами.

Разом із тим, на переконання суду, витрати позивача ОСОБА_1 50 200,00 грн на оплату навчання дочки, батьком якої є відповідач, у Державному торговельно-економічного університеті 2025-2026 навчальний рік та оплата проживання у гуртожитку за перший рік навчання не можуть вважатися додатковими витратами, передбаченими частиною першою статті 185 СК України, оскільки навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, що повністю узгоджується із правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц, від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20.

Суд звертає увагу на те, що витрати, пов`язані з базовим навчанням дитини (у тому числі і за умови продовження навчання для здобуття наступного освітнього рівня), охоплюються аліментними зобов`язаннями батьків до досягнення дитиною повноліття відповідно до ст. 180 СК України. Після досягнення дитиною повноліття обов`язок батьків щодо її утримання у разі продовження навчання не припиняється, а отже витрати на навчання у закладі вищої освіти охоплюються аліментними зобов`язаннями щодо повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відповідно до статті 199 СК України.

З урахуванням обставин даної справи, суд не погоджується із твердженням позивача про те, що дані витрати є додатковими витратами в розумінні ст. 185 СК України, оскільки позивачем не наведено наявності особливих обставин для їх понесення, а тому дані витрати охоплюються аліментними зобов`язаннями.

Суд звертає увагу, що статтею 185 СК України не передбачено обов`язку батька брати участь у додаткових витратах для нормального загального розвитку дитини.

Інших доказів, які б підтверджували понесені позивачем додаткові витрати на дитину, матеріали справи не містять.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивач не довела та не надала належні і допустимі докази щодо додаткових витрат на дитину, їх необхідності та обґрунтованості, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, як необгрунтованого.

Відповідно до ст. 141 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач при зверненні до суду судовий збір не сплачувала, оскільки звільнена від його сплати на підставі п.3 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, витрати на підставі ст. 141 ЦПК України, компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцятиднів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець