Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №500/4690/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/4690/24 пров. № А/857/28783/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду, головуючий суддя – Мартиць О.І., постановлена у м. Тернопіль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 27 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 27 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 23 квітня 2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 4426,48 грн в місяць; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 квітня 2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення , відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 4426,48 грн в місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

25.09.2024 ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Позивачеві надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду щодо строку звернення до суду з цим позовом щодо оскарження бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення з 27.04.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 23.04.2019 року та відповідних вимог зобов`язального характеру, у якій вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин пропуску цього строку.

30.09.2024 року представником позивача до суду подано заяву на виконання ухвали суду, в якій просить поновити строк звернення до суду ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що він у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Саме вказана правова позицію викладена у постанові Верховного Суду від 4 квітня 2023 року по справі №640/8348/21.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду позивача упродовж встановленого законом строку, а наведені у заяві обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб`єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

У вказаній постанові Судова палата, дійшла таких висновків:

«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп та від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Отже, з огляду на наведені вище правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX може поширюватися лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2016 року до 23.04.2019 року.

Cуд апеляційної інстанції керувався частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності після 19 липня 2022 року, та зазначив, позивач пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.

Натомість колегія суддів зазначає, що період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Проте період з 19 липня 2022 року до 26 січня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, судом першої інстанції при вирішення питання дотримання строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами помилково застосовано частину другу статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, що виключає залишення позовної заяви без розгляду.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 року у справі № 340/2828/24.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа “Меньшакова проти України” (Заява №377/02) пункт 52 “Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі “право на суд”, яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на “розгляд” спору судом (див., наприклад, рішення у справі “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)”.

У справі “Мушта проти України” (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду, чим допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №500/4690/24 – скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська