Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №308/8567/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Гаврилко С.Є.

16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 308/8567/25 пров. № А/857/49687/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 308/8567/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.06.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, у якому просила суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у призначенні пенсії

-зобов`язати призначити пенсію відповідно до наданих документів, ураховуючи весь підтверджений трудовий стаж;

- зобов`язати здійснити нарахування та виплату пенсії за віком, починаючи з дати досягнення пенсійного віку 63 роки, з урахуванням того, що звернення до Пенсійного фонду було здійснено із затримкою з об`єктивних причин, а саме через сімейні обставини та вимушене переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.".

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.10.2025р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 047050012653 від 10 червня 2025 pоку.

Одночасно, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 02 червня 2025 року та зарахувати до стажу роботи періоди роботи згідно трудовою книжкою від 10 квітня 1981 року НОМЕР_1 та у відповідності до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.10.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

02.06.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020р. №25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", з 01.04.2021р. органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій. Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Розглянувши документи, подані для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (територіальним органом Пенсійного фонду України, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 047050012653 від 10 червня 2025 pоку, оскільки страховий стаж роботи позивача становить 5 років 10 місяців 1 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Із змісту оскаржуваного рішення видно, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудовою книжкою від 10 квітня 1981 року НОМЕР_1 , оскільки ім`я зазначене на першій сторінці трудової книжки (російською « ОСОБА_2 »), не відповідає паспортним даним заявниці (російською « ОСОБА_2 ») та титульна сторінка трудової книжки не засвідчена печаткою підприємства, яке вперше заповнювало трудову книжку; згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки по батькові заявника вказане в індивідуальних відомостях про застраховану особу ( ОСОБА_3 ) не відповідає паспортним даним заявниці ( ОСОБА_4 ).

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-ІV цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

В ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, видно, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

п.1 ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

ч.1, ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі по тексту – Закон України № 1058-ІV) визначено, що страховий стаж - період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальній страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року - 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Положеннями ст.24 ч.1, ч.2 та ч.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи визначений ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон України № 1788-ХІІ).

В ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" видно, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ч.1 ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ , що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із змісту п.1-п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту – Порядок № 637) видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Колегія суддів звертає апелянта, що Позивачу було відмовлено у зарахуванні страхового стражу періоди роботи, згідно з трудовою книжкою від 10 квітня 1981 року НОМЕР_1 , оскільки ім`я зазначене на першій сторінці трудової книжки (російською « ОСОБА_2 »), не відповідає паспортним даним заявниці (російською « ОСОБА_2 ») та титульна сторінка трудової книжки не засвідчена печаткою підприємства, яке вперше заповнювало трудову книжку; згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки по батькові заявника вказане в індивідуальних відомостях про застраховану особу ( ОСОБА_3 ) не відповідає паспортним даним заявниці ( ОСОБА_4 ).

Судом встановлено, що у трудовій книжці від 10 квітня 1981 року НОМЕР_1 наявні записи, що у період роботи з 1981 року по 2020 рік (а.с.а.с. 100-115).

п.1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі по тексту – Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В п.п. 2.3, 2.4 розділу 2 вказаної Інструкції № 58 встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

п.1 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973р. № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

п.2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому можливе її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Та обставина, що на записах у трудовій книжці є недоліки не робить записи неправдивим та може слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаних період роботи. Відповідач не позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці.

При цьому, колегія суддів наголошує та звертає увагу скаржника, що суб`єкт владних повноважень на підтвердження своєї правової позиції не надав доказів на підтвердження того, що останнім надсилались запити до підприємств, де працював позивач у спірні періоди роботи, з метою перевірки правильності внесених записів у трудову книжку позивача.

Наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 593/283/17.

Колегія суддів також зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023р. у справі № 580/4012/19 вказав, що певні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Незначні недоліки в оформленні документів (розбіжності в написанні прізвища, імені, по батькові, дати народження, назви підприємства, номерів наказів тощо) не можуть бути єдиною та безумовною підставою для позбавлення особи права на пенсію, якщо інші дані дозволяють ідентифікувати особу та підтвердити факт її роботи чи іншої діяльності, що зараховується до стажу (див. постанови ВС від 21.02.2018р. у справі № 560/1917/16-а, від 30.01.2019р. у справі № 157/1757/16-а, від 03.10.2018р. у справі № 565/1899/16-а, від 16.04.2020р. у справі № 200/11348/16-а, від 09.12.2021р. у справі № 160/10319/20).

Пенсійний орган зобов`язаний оцінювати всі надані документи та наявні у нього дані (включаючи дані системи персоніфікованого обліку, РНОКПП) в їх сукупності для встановлення дійсних обставин (див. постанову ВС від 17.04.2019р. у справі № 807/2097/16).

Наявність унікального РНОКПП у позивача є вагомим доказом, що дозволяє його ідентифікувати, попри можливі розбіжності в написанні прізвища в старих документах.

Органи ПФУ повинні сприяти заявникам у збиранні необхідних документів та виправленні недоліків, а не перекладати весь тягар на громадянина (див. постанову ВС від 03.04.2018 у справі № 677/1099/17).

Працівник не повинен нести відповідальність та зазнавати негативних наслідків через помилки, допущені роботодавцем або його представниками при оформленні трудової книжки чи інших документів (див. постанову ВС від 31.07.2019р. у справі № 806/1987/18).

Застосовуючи ці висновки до даної справи, колегія суддів наголошує, що суб`єкт владних повноважень в особі пенсійного органу діяв всупереч цим принципам, відмовивши у зарахуванні стажу виключно через формальні розбіжності у прізвищі та по батькові, не врахувавши РНОКПП та інші дані, що ідентифікують позивача, та не сприявши йому у підтвердженні стажу.

Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 047050012653 від 10 червня 2025 pоку.

Водночас, стосовно наявності у позивача страхового стажу, у суду відсутній розрахунок такого стажу, і такі повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.

Оскільки у суду відсутні належні і достатні докази для висновку про наявність страхового стажу позивача, що враховується для призначення пенсії, з метою ефективного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 02 червня 2025 року, із врахуванням висновків суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області діяв не у спосіб передбачений законами та Конституцією України.

ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області – залишити без задоволення, а Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 308/8567/25– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель