Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №300/1393/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Боршовський Т.І.

16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/1393/25 пров. № А/857/2401/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року у справі № 300/1393/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

03.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просив суд:

- визнати протиправною відмову щодо неврахування до спеціального (педагогічного) стажу період проходження служби в Радянській Армії з 05.11.1982р. - 03.11.1984р. роботи та нарахування і виплату грошової допомоги в розмірі 10 пенсій, відповідно до п.7-1 прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”;

-зобов`язати зарахувати до спеціального (педагогічного) стажу період проходження служби в Радянській Армії з 05.11.1982р. - 03.11.1984р. та нарахувати і виплатити грошову допомогу в розмірі 10 пенсій, відповідно до п.7-1 прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління ПФ України в Івано-Франківській області та з 23.07.2024р. отримує пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Загальний страховий стаж позивача становить 41 рік 8 місяців 4 дні.

31.10.2024р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про нарахування та виплату грошову допомогу в розмірі 10 пенсій як педагогічному працівнику, оскільки на день призначення має понад 35 років педагогічного стажу.

26.11.2024р. листом пенсійний орган листом № 9530-8091/С-02/8-0900/24 відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті грошової допомоги в розмірі 10 пенсій, оскільки стаж роботи на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п. «е» і «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та право на виплату грошової допомоги становить - 34 роки 9 місяців 9 днів при необхідному стажу 35 років.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

В п.16 Розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» видно, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України від 05.11.1991р. № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також Закон № 1788-XII) застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

п.7-1 Розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» - п.«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:, зокрема, з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців, з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011р. № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).

В п.2 Порядку № 1191, видно, що до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Перелік № 909).

п.5 Порядку № 1191 передбачено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно ст.27 і ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення (п.6 Порядку № 1911).

В п.7 Порядку № 1911 видно, що виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї таких умов:

- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);

- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону № 1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.

Вказане правозастосування п.7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 15.06.2022р. у справі № 200/854/19-а.

В силу правового регулювання, встановленого приписами розділу 1 "Освіта" Переліку №909, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, учителі які працювали у загальноосвітніх навчальних закладах.

На час призначення пенсії за віком, загальний страховий стаж позивача становив 41 рік 8 місяців 4 дні, з яких 34 роки 9 місяців 9 днів – період роботи на посаді вчителя з 15.08.1989р. -22.07.2024р. у Верхньолипицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Рогатинської районної ради Івано-Франківської області.

Водночас, для отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій необхідно мати спеціальний страховий стаж не менше 35 років для чоловіків.

ОСОБА_1 вважає, що в нього є право на зарахування до спеціального (педагогічного) стажу періоду проходження строкової військової служби в Радянській Армії з 05.11.1982р. - 03.11.1984р.

Факт проходження строкової військової служби в Радянській Армії з 05.11.1982р. - 03.11.1984р. підтверджується копією довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.07.2021р. № 4/2208 та копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 24.09.1982р. (а.с. 7-8).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

В примітці 3 до цього переліку визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», ст.58 якого визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання ст.58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

п.п.«г» п.1 вказаного Положення передбачено, що служба в лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти.

Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.01.2021р. у справі № 310/8663/18, яку суд враховує відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, період проходження позивачем строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 05.11.1982р. - 03.11.1984р. підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ.

Стосовно доводів апелянта на постанову Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі № 450/3061/16-а, суд їх відхиляє, з огляду на таке:

- по-перше, висновок суду щодо необхідності зарахування періоду проходження позивачем строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 05.11.1982р. - 03.11.1984р. до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону № 1788-ХІІ, не суперечить вказаній постанові Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі № 450/3061/16-а, та узгоджується з останньою позицією Верховного Суду зі спірного нормозастосування, викладеною у постанові від 21.01.2021р. у справі № 310/8663/18;

- по-друге, в судовій практиці Верховним Судом вироблена усталена позиція про те, що при правозастосуванні певної норми права суди повинні враховувати саме останню позицію Верховного Суду;

-по-третє, в разі, якщо застосування норм права, в даному випадку щодо зарахування до спеціального стажу періоду проходження військової служби, що мало місце до 1 січня 1992, допускає різночитання, то в цьому випадку суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформовані в постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а, згідно з якими у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, період проходження позивачем строкової військової служби в Збройних Силах СРСР до 01.01.1992р. підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону № 1788-ХІ.

Стосовно доводів апелянта про те, що на час звернення із заявою від 31.10.2024р. ОСОБА_1 вже отримував пенсію, колегія суддів звертає увагу на те, що ця обставина не ідентична обставинам у справах, що були предметом перегляду Верховним Судом, на які покликається суб`єкт владних повноважень.

Факт отримання позивачем пенсії за віком з 23.07.2024р. не впливає на висновок суду щодо наявності такої умови для отримання грошової допомоги, як неотримання пенсії, оскільки виплата цієї допомоги мала бути проведена відповідачем одночасно з першою виплатою пенсії як це передбачено п.6, п.7 Порядку № 1191, чого пенсійний орган протиправно не вчинив. Для такої виплати грошової допомоги не потрібно окремої заяви. Вказану обставини визнає й сам відповідач у відзиві, зазначивши, що звернення із окремою заявою про виплату грошової допомоги, безвідносно до заяви про призначення пенсії, чинним законодавством не передбачено.

Тобто, факт подання позивачем заяви від 31.10.2024р. не є правовою підставою для виплати грошової допомоги. Така заява по суті є лише реагуванням позивача на факт протиправної невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги при призначенні пенсії за вислугу років. Тоді як підставою для виплати є відповідність особи усім умовам, визначеним п.7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV при зверненні із заявою про призначення пенсії, а тому факт отримання вказаної пенсії не є тією умовою, яка позбавляє позивача права на отримання грошової допомоги.

Таким чином, в спірному випадку на час звернення за призначенням пенсії за віком, ОСОБА_1 дотримав всіх обов`язкових умови для нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій:

- станом день досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 працював на посаді вчителя у Верхньолипицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Рогатинської районної ради Івано-Франківської області;

- пенсія по віку позивачу призначена з 23.07.2024р.;

- станом на день звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 мав страховий стаж не менше 35 років на посадах в закладах і установах освіти, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років згідно п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно якої Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області – залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року у справі № 300/1393/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель