Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №380/19237/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Гулик А.Г.

16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19237/25 пров. № А/857/906/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 380/19237/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

23.09.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила суд:

- визнати протиправними дії щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі 50 процентів від мінімальної пенсії за віком, згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано;

- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії у розмірі 50 процентів від мінімальної пенсії за віком згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 07.08.2025р., з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2025р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реабілітована громадянка, яка є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.

Відповідно до довідки про реабілітацію, виданою Управлінням оперативної інформації Управління МВС України у Львівській області від 24.01.2000 № 4/5-Р-9168, гр. ОСОБА_2 , 1947 р.н. виселена за рішенням особливої наради при МБД СРСР від 27.03.1948р. на спецпоселення в Тюменську область з політичних мотивів та визнана реабілітованою.

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 25.02.1970р. ОСОБА_2 , 1947 р.н. уклала шлюб з ОСОБА_3 , та після реєстрації їй присвоєно прізвище « ОСОБА_4 »

Управлінням соціального захисту населення Самбірської міської ради 26.06.2025р. ОСОБА_1 видано посвідчення реабілітованої особи Серія НОМЕР_2 , зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021р. № 535.

07.08.2025р. ОСОБА_1 звернулася із заявою про перерахунок та встановлення підвищення, призначеної пенсії на 50 процентів мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до п.«г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

21.08.2025р. листом № 17046-17937/Б-52/8-1300/25 пенсійний орган повідомив позивача про відмову у перерахунку пенсії. Підстава відмови, яку зазначив відповідач є наявність уже встановленої такої надбавки, але відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008р. № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» у розмірі 43,52грн.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В п.6 ч.1 ст.92 Конституції України видно, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) передбачено, що вважаються реабілітованими особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 згаданого Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за ст.187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія згаданої статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом СРСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст.1 доповнено ч.3 згідно Законом №2353-12 від 15.05.1992р.).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018р. (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінена назва закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Зміни набули чинності 05.05.2018р.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" зняв обмеження з переліку реабілітованих осіб, які, зокрема мають право на підвищення в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно п."г" ст.77 Закону №1788-XII та на перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону №1788-XII.

Вказані обставини стали підставою для надання ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

ст.12 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991р. №962-XII (далі - Закон №962-XII) передбачено, що реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 згаданого Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 згаданого Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 згаданого Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

В ст. 4 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" видно, поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".

пп. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р., якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Згідно п."г" ч.1 ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що згідно довідки Управління оперативної інформації Управління МВС України у Львівській області від 24.01.2000р. № 4/5-Р-9168 позивач виселений на спецпоселення як член сім`ї пособника учасникам ОУН.

Таким чином, згідно вимог п."г" ч.1 ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" позивач не має права на підвищення розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком, оскільки не є реабілітованою особою на підставі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України» як особа, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, а є членом сім`ї пособника учасникам ОУН.

Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області правомірно відмовив ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі 50 процентів від мінімальної пенсії за віком, згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 380/19237/25- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель