Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №380/9371/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9371/25 пров. № А/857/35009/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року, ухвалене суддею Кравців О.Р. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/9371/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Золочівського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

09 травня 2025 року позивач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до відповідача - Золочівського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, у якому просила:

-визнати протиправною відмову Золочівського відділу Головного управління ДМС України у Львівській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;

- зобов`язати Золочівський відділ Головного управління ДМС України у Львівській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-XII без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог зазначає, що оформлення ID-карти не відповідає ОСОБА_3 . Покликаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.08.2018 у зразковій справі №806/3265/17, позивач вважає відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки протиправною.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що за обставинами розглядуваного спору законний представник ОСОБА_2 під час виготовлення їй паспорта громадянина України для виїзду за кордон надавав згоду на внесення інформації в Єдиний державний демографічний реєстр, а ОСОБА_2 внесено відцифровані відбитки пальців рук до безконтактного електронного носія такого паспорта. Отже, у Реєстрі міститься біометричні дані ОСОБА_2 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним. Також, суд погодився із покликання відповідача на відсутність підстав враховувати висновки зразкової справи №806/3265/17, оскільки обставини та предмети спору таких справи є різні. Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 (зразкова справа), стосуються інших правовідносин, а саме: права позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів. Водночас у цій справі ОСОБА_2 разом із законним представником уже зверталися за оформлення документа (паспорта для виїзду за кордон), який оформлений із внесення біометричних даних ОСОБА_2 до Реєстру. Отже, з огляду на встановлені обставини суд вважав безпідставними покликання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17, як на правомірну підставу відмови її доньки від отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при наявності у Реєстрі персональних, у тому числі біометричних, даних ОСОБА_2 та присвоєному унікальному номері запису в цьому Реєстрі, який є незмінним. При цьому, позивачем не надано доказів оскарження дій відповідача щодо внесення ще у 2018 році в Єдиний державний демографічний реєстр інформації щодо ОСОБА_2 та присвоєння їй УНЗР. Окрім цього, суд зазначив, що позивач разом із донькою 08.04.2025 звернулися до відповідача із заявою довільної форми, в якій просили оформити і видати паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення №2503-XII. Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 під час розгляду адміністративної справи №260/99/19 вказав, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. Суд зауважив, що подана позивачем заява за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням №2503-XII. Відповідач надав позивачу відповідь на його звернення в порядку Закону України “Про звернення громадян”. Тобто, рішення про відмову позивачу в оформленні та видачі паспорта у формі книжечки відповідачем не приймалось. З огляду на викладене та встановлені обставини справи, суд виснував, що відповідач, відмовляючи у видачі доньці позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, діяв в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно доводів апеляційної скарги, дослідження питання оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є предметом розгляду у цій справі.

Зазначає, що станом на 24.02.2023 (дата отримання паспорта для виїзду за кордон) вибір батька ОСОБА_4 , як її законного представника, формування у ЄДДР у відношенні ОСОБА_2 унікального номера запису в Реєстрі не був ані свідомим, ані добровільним. Так, з 2015 року виїзд за кордон неповнолітньої дитини став можливим лише за наявності у неї паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Відтак, за відсутності в Україні жодної альтернативної можливості не розлучатись з своєю дитиною, зберегти їй життя під час війни шляхом виїзду з нею за кордон, без внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру через отримання дитині паспорта громадянина України для виїзду за кордон, батько ОСОБА_2 був вимушений як законний представник дитини звернутись за отриманням такого паспорта. Твердження відповідача, що УНЗР вже сформований у відношенні ОСОБА_2 при отриманні паспортного документа за її згодою не відповідає дійсності. Неповнолітня ОСОБА_2 ніякої згоди ані усної, ані письмової на внесення даних про неї до ЄДДР та формування у відношення неї УНЗР ніколи не давала. Ба більше, вона однозначно висловилась з цього приводу та з приводу надання згоди на обробку персональних даних при подачі в ДМС за особистим підписом заяви про видачу паспорта громадянина України при досягненні шістнадцятирічного віку. Крім того, апеляційна скарга містить доводи на спростування висновків суду щодо недотримання порядку і форми звернення за видачею паспорта громадянина України, покликається на відсутність у відмові у видачі паспорта з такої підстави. Також наголошує, що розглядуваний спір має всі ознаки зразкової справи №806/3265/17

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 із неповнолітньою донькою ОСОБА_2 звернулися 24.02.2023 до Золочівського відділу ГУДМС України у Львівській області та подали заявку-анкету №23969086 від 24.02.2023 (арк.спр.44) з метою оформлення ОСОБА_2 у віці 14-ти років паспорта громадянина України для виїзду за кордон. При цьому, у заявці-анкеті вказано, що ОСОБА_2 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , дата видачі 02.04.2018, дійсний до 02.04.2022 та їй присвоєно 02.04.2018 УНЗР №20090401-02248. Також, у заявці-анкеті вказано, що ОСОБА_5 просить внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про особу, інтереси якої він представляє.

Позивач вказує, що у квітні 2025 року разом із неповнолітньою донькою та чоловіком звернулися до Золочівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з метою оформлення паспорта громадянина України затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

За результатами розгляду звернення відповідач листом від 24.04.2025 №4625.30-11/4625.1-25 повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

ОСОБА_1 , вважаючи таку відмову у видачі паспорта громадянина України неповнолітній ОСОБА_2 раніше встановленого зразка у вигляді паспортної книжечки протиправною, звернулась до суду за захистом порушеного права в інтересах неповнолітньої.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Законом України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” (далі – Закон № 5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

В розумінні частини 1 статті 4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до частин 1-2 статті 14 Закону5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Відповідно до частин 1-2 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 4 вказаної статті Закону №5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Водночас, за змістом пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі -Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

В силу пунктів 1-4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 затверджено зразка бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Порядок № 302) згідно з пунктами 1, 2, 3 якого паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для подальшого використання (підпункт 5 пункт 6 Порядку № 302).

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктами 14 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

За змістом пункту 19 Порядку № 302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.

Згідно з пунктом 32 Порядку № 302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 100 Порядку № 302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок № 456), згідно з пунктом 1 розділу I «Загальні положення» якого визначено порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.

Відповідно до пункту 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI (Закон - № 2297-VI) мета обробки персональних даних мас бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону № 2297-VI визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Приписами частин п`ятої-шостої статті 6 Закону № 2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Аналіз наведених правових норм свідчит на користь висновку, що паспорт громадянина України видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, кожному громадянинові України після досягнення 14-річного віку.

При цьому бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Наведене свідчить, що Положенням № 2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки або картки.

Отже, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Це узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі № 260/1414/18, від 21 серпня 2020 року у справі № 260/99/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 240/575/20 та від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються зобов`язання Золочівського районного відділу Державної міграційної служби у Львівській області оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки на підставі Положення № 2503-XII, тобто зразка 1994 року у зв`язку із недосягненням нею 16-річного віку.

Згідно доводів позивача, її дочка, звертаючись до органу міграційної служби у заяві від 08 квітня 2024 року, зазначила про ненадання згоди на збір та обробку персональних даних, вказала на заборону передачі будь-яких даних про себе до Реєстру, формування по відношенню до неї УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо), використання щодо неї будь-яких засобів Реєстру, просить оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII.

Водночас у своїй заяві до органу міграційної служби не вказала на наявність у неї релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Такі твердження відображені лише у позовній заяві.

Разом з цим судом встановлена наявність у ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який оформлений за допомогою засобів Реєстру внаслідок волевиявлення її батька, який надав згоду на обробку її персональних даних та внесення інформації до Реєстру. У зв`язку із внесенням інформації щодо ОСОБА_2 до Реєстру було автоматично сформовано УНЗР 20090401-02248.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції слушно зауважив, що звертаючись із заявою за оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, ОСОБА_2 вже надавала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформований.

Наявність у ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон та присвоєння УНЗР скаржником не заперечується.

Як наслідок, у розглядуваному випадку отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушуватиме права ОСОБА_2 та не буде вважатися втручанням у її приватне життя.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 квітня 2025 року у справі № 420/29754/23, від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 260/2992/23, від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21, від 28 листопада 2024 року у справі № 420/6552/24, від 06 лютого 2025 року у справі № 420/26651/23, від 19 березня 2025 року у справі № 300/5845/23, на які вказує автор касаційної скарги.

В контексті наведеного, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи Золочівського відділу Головного управління ДМС України у Львівській області, що подані позивачем заяви щодо видачі паспорта у формі книжечки за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням №2503-XII, відтак у діях відповідачів суд апеляційної інстанції не вбачає ознак невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо підстав неврахування висновків, висловлених Великою Палою Верховного Суду при розгляді зразкової справи №806/3265/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи (п. 47 постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19).

Проаналізувавши правові позиції суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі на предмет їх подібності, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (зразкова справа), стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.

Натомість позивач при зверненні до органу міграційної служби, не вказувала на наявність певних релігійних переконань і приналежність її до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації, тоді як у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав у відповідача для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі № 380/9371/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк