Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №638/6703/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Суд: Шевченківський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 04 березня 2026 р.

Справа: №638/6703/24

Суддя: Цвірюк Д. В.

Справа № 638/6703/24

Провадження № 2/638/775/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору позики недійсним, -

встановив:

11 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, з урахуванням уточнень, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , в якому, з урахуванням уточнень, просить визнати недійсними договір позики, укладений 24.11.2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та іпотечний договір, посвідчений 24.11.2020 року Лавіндою П.О., приватним нотаріусом ХМНО, реєстраційний №3655; визнати протизаконним набуття права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати квартиру АДРЕСА_1 , із володіння ОСОБА_4 у володіння ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 02.03.2023 року набрало чинності рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.01.2023 року, постановлене по справі №638/126/21, яким квартиру АДРЕСА_1 витребувано з володіння добросовісного набувача ОСОБА_6 . Також зазначає, що йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 11.03.2008 року йому належить вказана квартира. 17 квітня 2008 року між позивачем та ЗАТ «Альфа-банк» укладено кредитний договір від 17 квітня 2008 року № 800003658, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти в розмірі 140 000 доларів США з датою остаточного повернення 17 квітня 2023 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 17 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір іпотеки № 800003658-И, відповідно до умов якого позивач передав квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку. Внаслідок невиконання зобов`язання за кредитним договором належним чином у банку з`явився привід звернути стягнення на предмет іпотеки, яке відбулось з порушенням вимог ЗУ «Про мораторій на стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Натомість 28.07.2020 року державним реєстратором виконавчого комітету Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області на підставі договору іпотеки, повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки від 27.01.2020 року №164 та від 17.04.2008 року №350 здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-банк». Порушення визначеного законодавством порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження, передбаченого в іпотечному договору свідчить про вибуття з володіння позивача спірної квартири не з його волі. 24.11.2020 року між АТ «Альфа-банк» та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н.О., реєстровий номер 3651, відповідно до умов якого банк передав у власність ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 . 24.11.2020 року між ОСОБА_6 як власником спірної квартири, та ОСОБА_3 укладено договір позики б/н та з метою забезпечення виконання зобов`язання за цим договором укладено договір іпотеки, за яким вказану спірну квартиру передано в іпотеку останній. Строк виконання основного зобов`язання за договором позики 16.12.2020 року.

Також позивач зазначає, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області Шеховцової М.Є. від 24.07.2023 року йому відмовлено у проведенні державної реєстрації речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.01.2023 року з посиланням на п.п.4, 5 ч.1 ст.24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також отриманням з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей. З огляду на викладене позивач був позбавлений можливості повернути у свою власність вищевказану квартиру на підставі рішення суду.

ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на спірну квартиру 26.05.2023 року після винесення Харківським апеляційним судом постанови від 25.05.2023 року, якою залишено без змін рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.01.2023 року.

Крім того, зазначає, що 15.07.2024 року ним отримано довідку №386899188, що містить Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо права власності, інших речових прав, іпотеки, обтяження стосовно об`єкта № 2136319763101 – квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якої станом на 15.07.2024 року право власності на вказану квартиру було набуте ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №539, виданого 10.05.2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О..

Вважає, що договір позики від 24.11.2020 року має усі ознаки фіктивного правочину, що тому набуття ОСОБА_3 права власності є протизаконним.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник не скористались правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача ОСОБА_4 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на ту обставину, що квартира за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 в результаті виконання рішення Господарськогосуду Харківської області від 18.03.2024 року на підставі укладеного договору купівлі-продажу квартири від 10.05.2024 року у відповідності до п.11 Іпотечного договору, посвідченого 25.09.2023 року приватним нотаріусом ХМНО Шаульською Н.І. за реєстровим №350. Зазначає, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили б про недобросовісність поведінки ОСОБА_4 як кінцевого набувача спірного нерухомого майна, не надає відповідних доказів на підтвердження таких обставин. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 як кінцевий набувач спірного майна, знав чи міг знати про порушення порядку реалізації майна або про набуття майна всупереч закону. Передане добросовісному набувачу майно в порядку виконання судового рішення не підлягає витребуванню навіть у разі подальшого скасування такого рішення. Вказує, що рішенням Господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року по справі №922/75/24 було постановлено звернути в рахунок погашення простроченої заборгованості у сумі 1 500 000 грн. що виникла на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 18 вересня 2023 року у справі №922/3705/23, стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_7 та надати фізичній особі – підприємцю ОСОБА_7 право продати від свого імені будь якій третій особі предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв.м, житловою площею 77,2 кв.м. Оскільки право власності на спірне майно виникло у ОСОБА_4 на підставі виконання рішення суду, воно не може вважатися набутим незаконно.

Позивачем надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву та письмові пояснення, в яких наполягав на обставинах, викладених у позові. Також вважає твердження відповідача ОСОБА_4 про його добросовісність необґрунтованим, а дії такими, що спрямовані на обхід рішень суду. Зазначав, що спірне нерухоме майно вибуло з його володіння як власника поза його волею.

Ухвалою судді від 09.05.2024 року після усунення позивачем допущених недоліків заяви, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалами судді від 16.04.2024 року, від 03.06.2024 року заяву позивача забезпечення позову повернуто заявникові.

Ухвалою суду від 20.06.2024 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 24.06.204 року заяву позивача про забезпечення доказів залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 20.11.2024 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 04.03.2025 року витребувано докази по справі.

Ухвалою суду від 29.04.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 17.09.2025 року до участі у справі залучено ОСОБА_6 в якості третьої особи.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у заявах по суті справи.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, зазначивши, що матеріалами справи підтверджено, що відчуження квартири відбулось на виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_8 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна та недобросовісність його не підтверджено.

Відповідач ОСОБА_8 (його представник) та інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про розгляд повідомлялись.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність нез`явившихся осіб за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши вступне слово позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.01.2023 року за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування запису про право власності на нерухоме майно та витребування майна позовні вимоги задоволено частково. Витребувано квартиру АДРЕСА_1 , з володіння добросовісного набувача ОСОБА_6 у власність ОСОБА_1 .

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.01.2023 року встановлено, що у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 , за АТ «Альфа-Банк». Проте всупереч дії мораторію відбувся фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.

Також встановлено, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки він не знав та не міг знати, що квартира за відплатним договором придбана у АТ «Альфа-Банк», яке не мало права його відчужувати. Відповідно, згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України ОСОБА_1 має право на витребування від

ОСОБА_6 квартири, яка вибула з володіння позивача поза його волею та була набута ОСОБА_6 шляхом укладення правочину з банком, який не мав права відчужувати квартиру.

Постановою Харківського апеляційного суду від 25.05.2023 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.01.2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 09.10.2024 року касаційні скарги ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат Мица Юрій Вікторович, та Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року залишено без змін.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Разом із тим, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Шеховцової М.Є. №68571413 від 24.07.2023 року ОСОБА_1 відмовлено у проведенні реєстраційної дії за його заявою на підставі п.4, п.5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Зі змісту рішення державного реєстратора вбачається, що під час розгляду заяви державним реєстратором отримано відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які містять інформацію стосовно зареєстрованого права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору, посвідченого 24.11.2020 року Лавіндою Н.О., приватним нотаріусом ХМНО р.№3655; вимоги іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, посвідченої 11.04.2023 року ОСОБА_9 , приватним нотаріусом ХМНО р.№315; документу, що підтверджує надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимогу іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, виданого 11.04.2023 року, видавник: Укрпошта. Поряд з цим Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить актуальну інформацію про державну реєстрацію іпотеки, за номером запису: 39355218, іпотекодержатель – ОСОБА_3 ; іпотекодавець – ОСОБА_6 .

Зі змісту довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №346125815 від 12.09.2023 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 26.05.2023 року рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №67816313 від 31.05.2023 року на підставі іпотечного договору, серія та номер 3655, виданий 24.11.2020 року, видавник ПН ХМНО Лавінда Н.О.; вимоги іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, серія та номер №314, виданий 11.04.2023, видавник: Хотинець Ю.А., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу; документу, що підтверджує надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимогу іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, серія та номер б/н, виданий 15.04.2023, видавник: Укрпошта; вимоги іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, посвідченої 11.04.2023 року ОСОБА_9 , приватним нотаріусом ХМНО р.№315; документу, що підтверджує надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимогу іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, виданого 11.04.2023 року, видавник: Укрпошта. За змістом довідки за номером запису: 39355218 міститься наступна інформація: іпотекодержатель – ОСОБА_3 ; іпотекодавець – ОСОБА_6 .

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року звернуто в рахунок погашення простроченої заборгованості у сумі 1500 000, що виникла на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 18 вересня 2023 року у справі №922/3705/23, стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та надано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 право продати від свого імені будь-якій третій особі предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв.м, житловою площею 77,2 кв.м.

Також судом встановлено, що 10 травня 2024 року між ОСОБА_7 як продавцем, який одночасно є іпотекодержателем, ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, та ОСОБА_4 як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст.328 ЦК України Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 338 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями п.3 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з ч.1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.388 ЦК України витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі№ 127/15802/15-ц).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Також відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) визначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічні висновки також викладені і в постановах Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 205/3243/17-ц (провадження № 61-14763св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 202/589/18 (провадження № 61-12611св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 199/8662/16-ц (провадження № 61-6424св20).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , проте вона вибула з власності позивача не з його волі. Тому суд дійшов висновку, що право позивача підлягає захисту саме шляхом витребування спірної квартири від ОСОБА_4 ..

При цьому вимога власника про оскарження чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статті 388 ЦК України, є неефективним способом захисту права власника, у тому числі і оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право.

Часткове задоволення позову та витребування спірного майна у відповідача як добросовісного набувача на користь позивача на переконання суду не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.

Крім того суд зазначає, що за змістом частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Тобто, у разі витребування майна від добросовісного набувача його права та інтереси підлягають захисту у порядку, передбаченому частинами третьою-четвертою статті 390 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 61-38621св18.

Також добросовісний набувач може захистити своє право на отримання сплачених ним за договором купівлі-продажу грошових коштів, шляхом пред`явлення відповідного позову до продавця.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

За статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Оскільки при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028 гривень та 605 гривень 60 копійок – за подання до суду заяви про забезпечення позову, а також позивач ухвалою суду від 09.05.2024 року був звільнений від сплати судового збору у розмірі 12 112 гривень, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 3633 гривень 60 копійок, а також на користь держави - судовий збір у розмірі 12 112 гривень. З огляду на те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору позики залишено без задоволення, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору позики недійсним – задовольнити частково.

Витребувати квартиру АДРЕСА_1 , із володіння ОСОБА_4 у володіння ОСОБА_1 .

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3633 гривні 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 12 112 гривень.

Після набрання рішення суду законної сили скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.06.2024 року, у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 16.03.2026 року.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ;

відповідачі: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_6

треті особи: ОСОБА_5 , АДРЕСА_4 ; ОСОБА_6 , АДРЕСА_7 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua