Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №183/7838/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Суд: Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 02 березня 2026 р.

Справа: №183/7838/25

Суддя: Городецький Д. І.

Справа № 183/7838/25

№ 2/183/4875/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів,-

в с т а н о в и в :

25 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням уточнених вимог, посилається на те, що він з 26 липня 2013 року перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

Шлюб між ним і ОСОБА_2 розірваний у відповідності до рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 жовтня 2021 року.

Від даного шлюбу він та відповідач мають дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповідності до судового наказу № 428/6362/21, виданого 29 липня 2021 року Сєвєроденецьким міським судом Луганської області з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто з 12 липня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.

Постановою державного виконавця Сєвєродонецького відділу державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харков) Осіпова О.О. від 12 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № 66484269 з примусового виконання судового наказу № 428/6362/21, виданого 29 липня 2021 року Сєвєроденецьким міським судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року скасовано рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2024 року у справі 183/12215/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сєвєродонецький ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про припинення стягнення аліментів. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Припинено, з моменту ухвалення цієї постанови, стягнення аліментів на підставі судового наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто 12 липня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.

Під час розгляду вказаної справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

Так, згідно довідки № 1330-5002568854 від 09 лютого 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , законним представником якого є матір ОСОБА_2 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем перебування за адресою: АДРЕСА_2 .

У відповідності до інформації, яку містить довідка № 5 від 04.01.2023 року, видана Директором школи № 31 Христоною Бережанською, ОСОБА_3 за вказаним місцем проживання відвідував середню загальноосвітню школу № 31 м. Львова, де зарекомендував себе з позитивної сторони. Мати хлопчика приділяла належну увагу навчанню і вихованню сина. ОСОБА_4 завжди був охайно вдягнутий, доглянутий. Також мати постійно цікавилась успіхами хлопчика у навчанні, поведінкою, регулярно відвідувала батьківські збори.

Однак, на початку 2023 року ОСОБА_5 почав проживати з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.03.2023 року № 2118-5002618183 та актом обстеження умов проживання від 02.02.2023 року.

А згодом, позивач разом зі свої сином виїхав на постійне місце проживання до АДРЕСА_4 .

Отже з матеріалів справи вбачається, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з січня 2023 року по теперішній час не проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 , а тому у останньої відсутні правові підстави отримувати аліменти на дитину, яка з нею не проживає.

21 березня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця з заявою про припинення стягнення аліментів, що стягуються на підставі судового наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3 та закінчити виконавче провадження № 66484269.

Згідно відповіді Сіверськодонецького відділу державної виконавчої служби у Сіверськодонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25 березня 2025 року вбачається, що на момент постановлення рішення про припинення стягнення аліментів у боржника ОСОБА_1 існує заборгованість за період з липня 2021 року по листопад 2024 року в розмірі 69 798,58 грн.

Згідно відповіді Сіверськодонецького відділу державної виконавчої служби у Сіверськодонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25 березня 2025 року вбачається, що на момент постановлення рішення про припинення стягнення аліментів у ОСОБА_1 існує заборгованість за період з липня 2021 року по листопад 2024 року в розмірі 69 798,58 грн.

Згідно відповіді Сіверськодонецького відділу державної виконавчої служби у Сіверськодонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 05 травня 2025 року вбачається, що у ОСОБА_1 існує заборгованість за період з 01 лютого 2023 року по 31 грудня 2024 року в розмірі 49 298,86 грн.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що на даний час з нього безпідставно стягуються аліменти та заборгованість по аліментам на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який фактично з січня 2023 року та по теперішній час проживає разом з ним, а тому наявні всі підстави для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, з 01 лютого 2023 року в сумі 49 298,86 грн.

Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

12 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною завою в новій редакції, згідно якої усунув недоліки первісної заяви.

Ухвалою суду від 13 серпня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 21 січня 2026 року закрите підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник не з`явилися, згідно заяви представника остання просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника останній просив розглядати справу без його участі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 26 липня 2013 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 жовтня 2021 року було розірвано.

Позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 є батьками дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що постановою державного виконавця Сєвєродонецького відділу державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харков) Осіпова О.О. від 12 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № 66484269 з примусового виконання судового наказу № 428/6362/21, виданого 29 липня 2021 року Сєвєроденецьким міським судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час розгляду вказаної справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

А згодом, позивач разом зі свої сином виїхав на постійне місце проживання до АДРЕСА_4 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлено, що 21 березня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця з заявою про припинення стягнення аліментів, що стягуються на підставі судового наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3 та закінчити виконавче провадження № 66484269.

Згідно відповіді Сіверськодонецького відділу державної виконавчої служби у Сіверськодонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25 березня 2025 року вбачається, що на момент постановлення рішення про припинення стягнення аліментів у ОСОБА_1 існує заборгованість за період з липня 2021 року по листопад 2024 року в розмірі 69 798,58 грн.

В той же час, згідно відповіді Сіверськодонецького відділу державної виконавчої служби у Сіверськодонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 05 травня 2025 року вбачається, що у ОСОБА_1 існує заборгованість за період з 01 лютого 2023 року по 31 грудня 2024 року в розмірі 49 298,86 грн.

Позивач ОСОБА_1 у позові посилається на те, що починаючи з 01 лютого 2023 року та по теперішній час з нього безпідставно стягуються аліменти та заборгованість по аліментам на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який фактично з січня 2023 року та по теперішній час проживає разом з ним, а тому наявні всі підстави для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам за вказаний період в сумі 49 298,86 грн.

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

У відповідності до ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Як встановлено у ч.2 ст.197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Відповідно до п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

З наведеного вбачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому, обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору, однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Суд бере до уваги правову позицію, висвітлену у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22), "існування судового рішення про стягнення аліментів з позивача на користь відповідача повинно оцінюватись з урахуванням обставин, які змінились після його постановлення, існування такого рішення не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні аліментів на користь того з батьків, з ким на час вирішення нового спору проживає дитина, оскільки керівним принципом у цьому випадку є дотримання найкращих інтересів дитини. Отже, стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні суперечить положенням статті 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина. Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини".

Як встановлено вище, починаючи з січня 2023 року дитина сторін, проживає разом з батьком ОСОБА_1 .

На переконання суду зазначена обставина є такою, що має істотне значення у розумінні ч.2 ст. 197 СК України, та є підставою для звільнення від заборгованості зі сплати аліментів, нарахованих за період з 01 лютого 2023 року по 31 грудня 2024 року в сумі 49 298,86 грн.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду жодних належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період з 01 лютого 2023 року по 31 грудня 2024 року в сумі 49 298,86 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності,суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 969,00 грн.

На підставі викладено та керуючись 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, – задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01 лютого 2023 року по 31 грудня 2024 року в сумі 49 298,86 грн., нарахованої в межах виконавчого провадження № 66484269 з примусового виконання судового наказу № 428/6362/21, виданого 29 липня 2021 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 969,00 грн. (дев`ятсот шістдесят дев`ять грн. 00 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення суду складено 03 березня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua