Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №520/29274/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 р. Справа № 520/29274/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) від 11.02.2026 по справі № 520/29274/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02.02.2026 до суду надійшла заява від позивача ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі № 520/29274/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), в якій просить суд:

установити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 справа № 520/29274/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії;

зобов`язати суб`єкта владних повноважень військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 справа № 520/29274/24.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що на даний час рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі № 520/29274/24 залишається невиконаним у повному обсязі, а тому наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу про адміністративне судочинство України (далі - КАС України).

На підставі ч. 2 ст. 312 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення з 08.04.2020 по 18.07.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 08.04.2020 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає в нездійсненні нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення) за період з 08.04.2020 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення) за період з 08.04.2020 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року відповідно.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року відповідно, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Рішення по справі № 520/29274/24 набрало законної сили 04.03.2025.

21.04.2025 Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи, зокрема, в якому зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення) за період з 08.04.2020 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

На заяву позивача від 23.12.2025 Військовою частиною НОМЕР_2 надано інформацію стосовно здійснення нарахування та виплату грошового забезпечення на виконання рішення по справі № 520/29274/24.

Вважаючи, що наявні правові підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі № 520/29274/24, позивач подав до суду відповідну заяву.

Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять відомості щодо здійснення відповідачем перерахунку грошового забезпечення позивача у відповідності до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 у справі № 520/29274/24. Також, зазначає, що матеріали справи жодних доказів вчинення позивачем будь-яких дій для виконання рішення суду у справі № 520/29274/24 не містять. Суд зазначив, що відсотковий розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, премії, не був предметом розгляду у цьому спорі.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, а також ст.ст. 14 та 370 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023 у справі № 520/926/21.

За приписами підпункту 1 пункту 6 статті 246 КАС України, яка визначає зміст рішення, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Отже, під час вирішення питання про наявність підстав для встановлення судового контролю, суд має надати правову оцінку доводам позивача, зокрема, щодо невиконання відповідачем - суб`єктом владних повноважень рішення суду, яке набрало законної сили.

Додатково суд апеляційної інстанції акцентує увагу, що застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Таким чином, завершення виконавчого провадження не виключає правових підстав для застосування судового контролю, оскільки його головна мета полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 611/26/17.

Аналіз норми статті 382 КАС у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися, за наявності для цього підстав, безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.02.2021 у справі № 813/5500/14.

Колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, встановлення судового контролю, є правом а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що стаття 382 КАС України надає право суду, який ухвалив відповідне судове рішення, з метою забезпечення його належного виконання, застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання такого судового рішення у строк, встановлений судом, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Для застосування наведених процесуальних заходів повинні існувати відповідні правові підстави. Зокрема, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у порядку статті 382 КАС України може слугувати наявність у суду об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю судове рішення залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 0640/3719/18 та від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.

При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:

рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;

існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;

існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:

загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,

або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім цього у Рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов`язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.

Стверджуючи про те, що рішення суду першої інстанції не виконано належним чином, позивач зазначає, що його премія, яка залежить від посадового окладу, попри збільшення посадового окладу після перерахунку, стала суттєво меншою тієї премії, яка була до перерахунку.

З наданого відповідачем перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення № 520/29274/24 вбачається, що при перерахунку ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 09.04.2020 по 18.07.2022 відповідач зменшив його розмір премії, який фактично був йому призначений під час проходження служби.

Обсяг преміювання позивача до перерахунку грошового забезпечення становив у позовному періоді складав від 4057,00 грн до 7422,97 грн. Однак, на виконання рішення відповідач зменшив розмір належної позивачу премії до 3578,67 грн – 8640,00 грн.

Тобто, після перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду посадовий оклад позивача збільшився, однак, боржником не вірно врахований відсотковий розмір премії, який був реально встановлений позивачеві у відповідних місяцях 2020-2023 років, що в свою чергу призвело до неправильного перерахунку грошового забезпечення в цілому.

Дослідивши аргументи, викладені в заяві про встановлення судового контролю в поєднанні з доказами, що надання на підтвердження таких доводів, колегія суддів встановила, що під час виконання рішення суду відповідачем допущено помилки в частині обрахунку грошового забезпечення, зокрема в частині зменшення відсоткового розміру премії з урахуванням посадового окладу, який визначений за механізмом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік. Зокрема, відповідачем без жодної аргументації зменшено під час проведення перерахунку грошового забезпечення розміри премії, які під час перебування на службі позивача були встановлені в інших розмірах, що призвело до виплати грошового забезпечення після проведеного перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення суду не в повному обсязі.

Вказане свідчить про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю є передчасними та не достатньо обґрунтованими, адже таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, при цьому, що, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.

Колегії суддів зазначає, що належної оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про залишення без задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції не надано.

Суд першої інстанції не встановив обставин, необхідних для вирішення заяви позивача, зокрема чи проведений перерахунок грошового забезпечення зі збереженням відсотків складових премії встановлених позивачу за час проходження служби та чи проведений перерахунок призвів до повного виконання судового рішення у даній справі відповідно до виконавчого документа, виданого на його підставі.

За змістом частини 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт.

Із набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов`язковості судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про залишення без задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу належить передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 по справі № 520/29274/24 - скасувати.

Справу № 520/29274/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко