Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №520/17328/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 р. Справа № 520/17328/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Жигилія С.П. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., повний текст складено 10.12.25 по справі № 520/17328/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним дії Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

- скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області №204450010232 від 25.03.2025 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу держслужби період роботи позивача з 03.07.1998 по 01.05.2016 на посадах, віднесених до посад держслужби, які дають право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025 про переведення на пенсію згідно з Законом України "Про державну службу".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №204450010232 від 25.03.2025 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", періоди роботи ОСОБА_1 з 03.07.1998 по 14.09.1998 року на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення в Державній податковій адміністрації в Харківському районі, з 15.09.1998 по 03.05.2000 на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення Харківської об`єднаної ДПІ, з 04.05.2000 по 13.11.2007 на посаді начальника відділу правового забезпечення з функцією по роз`ясненню податкового законодавства Харківської об`єднаної ДПІ, з 14.11.2007 по 18.11.2010 на посаді завідуючого організаційно розпорядчого сектору Харківської об`єднаної ДПІ, з 19.11.2010 по 01.05.2016 на посаді секретаря Височанської селищної ради.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", мають особи: які станом на 01.05.2016 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України; які станом на 01.05.2016 мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України. Вказує, що пенсії державним службовцям призначаються відповідно до Закону №889 за умов: досягнення ними пенсійного віку, наявності відповідного страхового стажу (35 років для чоловіків) та, не менше ніж 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 24 Закону №3723 та актами Кабінету Miнicтpiв України незалежно від факту роботи на державний служба станом на 1 травня 2016 року. Стверджує, що діючим законодавством не передбачено зарахування стажу роботи в місцевій раді до стажу державного службовця.

Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 12.08.2021 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

17.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою №1184 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» та п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу».

Вищевказану заяву про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» за принципом екстериторіальності передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №204450010232 від 25.03.2025 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні пенсії.

В обґрунтування відмови в рішенні зазначено, що 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ та втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (крім ст.37, що застосовується для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення», якими передбачено право на призначення пенсії для визначених осіб відповідно до ст.37 Закону від 16.12.1993).

Згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу»:

- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України;

- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Згідно записів трудової книжки ранг державного службовця гр. ОСОБА_1 встановлено з 16.06.1995 по 02.07.1998.

Оскільки позивачкою набуто менше 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України (3 роки 17 днів), відповідачем відмовлено позивачці у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись з рішенням про відмову у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №204450010232 від 25.03.2025 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки вважав, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідного статті 37 Закону №3723-ХІІ. Крім того, оскільки пунктом 4 ч. 2 ст. 46 Закону України № 889-VIIІ визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», суд першої інстанції дійшов висновку, що до стажу державної служби підлягає зарахуванню період роботи позивача з 19.11.2010 по 01.05.2016 на посаді секретаря Височанської селищної ради.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», періоди роботи ОСОБА_1 з 03.07.1998 по 14.09.1998 на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення в Державній податковій адміністрації в Харківському районі, з 15.09.1998 по 03.05.2000 на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення Харківської об`єднаної ДПІ, з 04.05.2000 по 13.11.2007 на посаді начальника відділу правового забезпечення з функцією по роз`ясненню податкового законодавства Харківської об`єднаної ДПІ, з 14.11.2007 по 18.11.2010 на посаді завідуючого організаційно розпорядчого сектору Харківської об`єднаної ДПІ, з 19.11.2010 по 01.05.2016 на посаді секретаря Височанської селищної ради та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту – Закон №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.9, ч.1 ст.10 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями ч.3 ст.45 Закону №1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі по тексту – Закон №889-VIII) визначаються принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців.

Відповідно до п.2 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 28.12.1993 №3723-XII (далі по тексту – Закон №3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п.10, 12 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, статтею 37 Закону №3723-ХІІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналіз наведених норм діє підстави для висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 11.04.2023 у справі №1.380.2019.003855, від 25.07.2025 у справі №140/5363/24 та від 24.09.2025 у справі №560/706/25.

У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №204450010232 від 25.03.2025 зазначено, що згідно записів трудової книжки ранг державного службовця ОСОБА_1 встановлено з 16.06.1995 по 02.07.1998.

Позивачка просить суд зобов`язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 03.07.1998 по 01.05.2016 на посадах, віднесених до посад держслужби, які дають право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 17.07.1978, позивачка працювала у спірні періоди на наступних посадах:

- з 03.07.1998 по 14.09.1998 - на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення в Державній податковій адміністрації в Харківському районі;

- 03.07.1998 присвоєно персональне звання інспектора ДПС;

- з 15.09.1998 по 03.05.2000 - на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення Харківської об`єднаної ДПІ;

- з 04.05.2000 по 13.11.2007 - на посаді начальника відділу правового забезпечення з функцією по роз`ясненню податкового законодавства Харківської об`єднаної ДПІ;

- 04.09.2002 та 12.09.2005 присвоєно чергові спеціальні звання інспектора ДПС (04.09.2002) та радника податкової служби 3 рангу (12.09.2005);

- з 14.11.2007 по 18.11.2010 - на посаді завідуючого організаційно розпорядчого сектору Харківської об`єднаної ДПІ;

- з 19.11.2010 по 08.12.2020 - на посаді секретаря Височанської селищної ради (звільнено рішенням Височанської селищної ради 8 скликання від 08.12.2020 у зв`язку з закінченням строку повноважень Височанської селищної ради 7 скликання);

- 27.10.2015 присвоєно 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування 5 категорії посад.

У відзиві на позов представником відповідача зазначено, що посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди роботи на посадах службовців в органах місцевого самоврядування при переході на посади, віднесені до відповідних категорій посад органів місцевого самоврядування, не можуть бути зараховані до стажу державної служби.

Суд звертає увагу, що пунктом 4 ч.2 ст.46 Закону №889-VIIІ визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Приписами ст.ст. 2, 3 Закону України від 07.06.2001 №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі по тексту – Закон №2493-III) визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до ч.7 ст.21 Закону №2493-III пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Разом з тим, стаття 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII визначала класифікацію посад державних службовців, основними критеріями якої є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Частиною другою цієї ж статті закріплено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах.

Згідно з ч.3 ст.25 Закону №3723-XII віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Відповідно до ч.18 ст.37 Закону №3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Згідно з абз.2 п.2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі по тексту – Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Порядок №283 втратив чинність 01.05.2016 у зв`язку з затвердженням постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 №229 нового Порядку обчислення стажу державної служби (далі по тексту – Порядок №229).

Стаж державної служби до 01.05.2016 обчислюється відповідно до Порядку №283, а після 01.05.2016 відповідно до Порядку №229.

Згідно з п.8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

З огляду на викладене, оскільки час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-III, входить до стажу державної служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до стажу державної служби позивачки підлягає зарахуванню період роботи з 19.11.2010 по 01.05.2016 на посаді секретаря Височанської селищної ради.

Щодо присвоєння позивачці персональних та спеціальних звань, а не рангів державної служби, колегія суддів зазначає наступне.

Так, спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивачки на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі по тексту – Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч.ч. 1, 4 ст.15 цього Закону).

Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

У постанові від 22.10.2013 у справі № 21-340а13 Верховний Суд України вказав, що аналіз положень статті 37 Закону № 3723-XII, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 №509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Відповідно до п.343.1 - 343.2 ст.343 ПК України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Абзацами 1, 2 пункту 344.1 статті 344 ПК України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.

Тобто, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержували заробітну плату за рахунок державного бюджету, - мають право на зарахування періодів такої роботи до стажу державної служби.

Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідного статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Записами трудової книжки позивачки НОМЕР_1 від 17.07.1978 підтверджено, що 03.07.1998 позивачці присвоєно персональне звання інспектора ДПС; позивачці присвоєно чергові спеціальні звання інспектора ДПС (04.09.2002) та радника податкової служби 3 рангу (12.09.2005).

Отже, до стажу державної служби підлягають зарахуванню періоди роботи позивачки з 03.07.1998 по 14.09.1998 на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення в Державній податковій адміністрації в Харківському районі; з 15.09.1998 по 03.05.2000 на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення Харківської об`єднаної ДПІ; з 04.05.2000 по 13.11.2007 на посаді начальника відділу правового забезпечення з функцією по роз`ясненню податкового законодавства Харківської об`єднаної ДПІ; з 14.11.2007 по 18.11.2010 на посаді завідуючого організаційно розпорядчого сектору Харківської об`єднаної ДПІ.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення від 25.03.2025 №204450010232 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №204450010232 від 25.03.2025 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», періоди роботи ОСОБА_1 з 03.07.1998 по 14.09.1998 на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення в Державній податковій адміністрації в Харківському районі, з 15.09.1998 по 03.05.2000 на посаді головного державного податкового інспектора юриста сектору правового забезпечення Харківської об`єднаної ДПІ, з 04.05.2000 по 13.11.2007 на посаді начальника відділу правового забезпечення з функцією по роз`ясненню податкового законодавства Харківської об`єднаної ДПІ, з 14.11.2007 по 18.11.2010 на посаді завідуючого організаційно розпорядчого сектору Харківської об`єднаної ДПІ, з 19.11.2010 по 01.05.2016 на посаді секретаря Височанської селищної ради та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі № 520/17328/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді С.П. Жигилій І.С. Чалий