Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №520/24034/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 р. Справа № 520/24034/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., повний текст складено 25.11.25 по справі № 520/24034/25

за позовом ОСОБА_1

до Південної міської ради Харківського району Харківської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Південної міської ради Харківського району Харківської області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Південної міської ради Харківського району Харківської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , інваліду другої групи, грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки як інваліду війни за період 2024 року (тридцять діб) та 2025 року (двадцять п`ять діб); зобов`язати Південну міську раду Харківського району Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки як інваліду війни другої групи за період 2024 року (тридцять діб) та 2025 року (двадцять п`ять діб).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач працював на посаді фахівця із супроводу ветеранів ЦНСП Південної міської ради з 25.11.2024, є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Вказує, що згідно з ч.7 ст.6 Закону України «Про відпустки» особам з інвалідністю І-ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів. Стверджує, що під час роботи позивач не використав відпустку, а при звільненні 28.08.2025 виплачено компенсацію лише за 5 днів, тоді як закон гарантує право на 30 днів за 2024 рік та 25 днів за 2025 рік (за відпрацьований період). Зауважує, що суд першої інстанції неправомірно застосував пропорційний розрахунок до інваліда війни ІІ групи. Звертає увагу, що позивач був мобілізований 08.02.2025. Однак, мобілізація не позбавляє права на відпустку та компенсацію. Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за мобілізованими працівниками зберігаються місце роботи, посада та всі гарантії, передбачені законодавством. Наголошує, що судом першої інстанції неправильно визначено кількість днів щорічної відпустки за 2024-2025 роки. Вважає, що з 25.11.2024 по 31.12.2024 позивач пропрацював 37 календарних днів, тому право на 30 днів відпустки гарантоване. З 01.01.2025 по 08.02.2025 позивач пропрацював 39 календарних днів, що також дає право на пропорційний період - 25 днів. Зазначає, що суд першої інстанції фактично проігнорував норми Закону, що гарантують повну тривалість для осіб з інвалідністю.

Південна міська рада Харківського району Харківської області подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд відмовити у задоволені апеляційної скарги та закрити апеляційне провадження. Зазначає, що за 2024 рік ОСОБА_1 відпрацював 27 днів, за 2025 рік – 28 днів, загальна кількість – 55 відпрацьованих днів. Південна міська рада провела відповідний розрахунок щодо кількості відпрацьованих днів ОСОБА_1 : 30 (днів відпустки) / (365-0 (святкові та вихідні дні не враховуються у зв`язку з воєнним станом) х 55 (кількість відпрацьованих днів) = 4,6 дня, що заокруглюється до 5 днів. Звертає увагу, що відповідно до розпорядження №50-К від 28.08.2025 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за 5 (п`ять) календарних днів відпустки. Таким чином, Південна міська рада повністю виплатила ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки та діяла правомірно.

Щодо вимоги Південної міської ради Харківського району Харківської області, викладеної в прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу, про закриття апеляційного провадження у справі, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст.305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У відзиві на апеляційну скаргу Південною міською радою Харківського району Харківської області не наведено жодних підстав та обґрунтувань для закриття апеляційного провадження у справі, крім вимоги у прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу. При цьому, колегія суддів також не знаходить підстав для закриття апеляційного провадження у справі.

За цим, вимога Південної міської ради Харківського району Харківської області закрити апеляційне провадження у справі не підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить суд відхилити відзив Південної міської ради на апеляційну скаргу як необґрунтований, апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити повністю. Зазначає, що особа з інвалідністю має право на повну відпустку (30 днів), незалежно від того, скільки днів відпрацьовано. Відсутність 6-місячного стажу не дає роботодавцю права зменшувати тривалість відпустки пропорційно. Жодна норма Закону України «Про відпустки» не дозволяє зменшувати тривалість відпустки для особи з інвалідністю при звільненні.

Також до Другого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі №520/24034/25 - задоволено. Витребувано у Південної міської ради Харківського району Харківської області: письмовий детальний розрахунок грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку із зазначенням формули, вихідних даних, нормативно-правових підстав такого розрахунку та підписом відповідальної посадової особи; накази, розпорядження або інші внутрішні акти, на підставі яких було визначено тривалість щорічної відпустки ОСОБА_1 та/або застосовано пропорційний розрахунок; графік відпусток, кадрові довідки або інші документи кадрового обліку, що стали підставою для визначення кількості днів компенсації; табель обліку робочого часу за період роботи ОСОБА_1 у Південній міській раді Харківського району Харківської області; розрахункові листи, платіжні та бухгалтерські відомості, складені при звільненні ОСОБА_1 та виплаті компенсації за невикористану щорічну відпустку.

На виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 Південною міською радою Харківського району Харківської області надано до суду письмові пояснення по справі та наступні документи: лист Міністерства економіки України від 03.04.2023 №4706-05/14490-07; розрахунковий лист на оплату за дні відпустки; розрахунково-платіжну відомість з листопада 2024 року по вересень 2025 року; наказ Південної міської ради Харківського району Харківської області від 28.08.2025 №2041 «Про нараховані та виплачені суми при звільненні».

16.01.2026 ОСОБА_1 подав до суду заперечення щодо наданих відповідачем доказів, в яких просить суд: врахувати, що відповідач не надав належних і достатніх доказів правомірності визначення саме 5 календарних днів компенсації; надати оцінку неповному та неналежному виконанню ухвали суду від 08.01.2026 при вирішенні спору по суті; розглядати доводи відповідача щодо застосування «пропорційного» підходу як недоведені, у зв`язку з відсутністю належних вихідних даних та документів, витребуваних судом.

Також, 16.01.2026 ОСОБА_1 подав до суду додаткові пояснення по справі, в яких просить суд: врахувати наведене співвідношення витребуваних та фактично наданих доказів; надати оцінку неповному та неналежному виконанню ухвали суду від 08.01.2026; визнати, що відповідач не довів правомірність визначення 5 календарних днів грошової компенсації; оцінити дії відповідача з огляду на вимоги статті 19 Конституції України. Зазначає, що документи подані відповідачем після спливу встановленого судом строку (16.01.2026 замість 15.01.2026), без повідомлення суду про неможливість подання доказів у строк та без зазначення поважних причин, що відповідно до ч.ч. 7, 8 ст.80 КАС України підлягає оцінці судом при вирішенні справи по суті.

17.02.2026 ОСОБА_1 подав до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що відповідно до ч.7 ст.6 Закону України «Про відпустки» особам з інвалідністю I–II груп гарантується щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів. Вказує, що ця норма є спеціальною соціальною гарантією, встановленою законом для підвищеного захисту осіб з інвалідністю, і має пріоритет перед загальними положеннями щодо тривалості відпустки. Таким чином, у даній справі мова йде не лише про загальний порядок розрахунку компенсації, а про застосування спеціальної законодавчої гарантії, яка не може бути звужена без належного правового та доказового обґрунтування. Враховує, що при вирішенні спору суд має надати оцінку не лише арифметичному розрахунку, а й тому, чи не призвело застосування відповідачем «пропорційного» підходу до фактичного звуження спеціальної соціальної гарантії, встановленої для особи з інвалідністю війни.

07.03.2026 ОСОБА_1 подав до суду клопотання про надання оцінки зловживанню процесуальними правами, невиконання ухвали суду та застосування заходів процесуального примусу, в якому заявник просить суд: перевірити та оцінити належність виконання Південною міською радою Харківського району Харківської області ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 про витребування доказів, окремо по кожному з пунктів 1–5, а саме: 1.1. Чи надано саме письмовий детальний розрахунок грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку із зазначенням повної формули, усіх вихідних даних, нормативно-правових підстав такого розрахунку та підписом відповідальної посадової особи (пункт 1 ухвали). 1.2. Чи надано накази, розпорядження або інші внутрішні акти, на підставі яких було визначено тривалість щорічної відпустки ОСОБА_1 та/або застосовано пропорційний розрахунок (пункт 2 ухвали). 1.3. Чи надано графік відпусток, кадрові довідки або інші документи кадрового обліку, що стали підставою для визначення кількості днів компенсації (пункт 3 ухвали). 1.4. Чи надано табель обліку робочого часу за період роботи ОСОБА_1 у Південній міській раді Харківського району Харківської області (пункт 4 ухвали). 1.5. Чи надано в повному обсязі розрахункові листи, платіжні та бухгалтерські відомості, складені при звільненні позивача та виплаті компенсації за невикористану щорічну відпустку (пункт 5 ухвали). У випадку встановлення неналежного або часткового виконання ухвали суду від 08.01.2026 просить застосувати наслідки, передбачені статтями 77 та 83 КАС України, а саме: визнати, що відповідач не довів правомірності обраного ним способу визначення кількості днів щорічної відпустки та розрахунку грошової компенсації; оцінити всі сумніви щодо повноти та правильності розрахунку компенсації на користь позивача як працівника та інваліда війни ІІ групи. З урахуванням результатів оцінки виконання ухвали суду та відсутності належних доказів із боку відповідача просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.09.2023, є інвалідом війни 2 групи.

Розпорядженням Південної міської ради Харківського району Харківської області від 25.11.2024 №64-к ОСОБА_1 прийнято на посаду фахівця із супроводу ветеранів та демобілізаційних осіб ЦНСП Південної міської ради з 25.11.2024.

ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та з 08.02.2025 призначено на посаду сержанта резерву 314 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 , про що свідчить витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 08.02.2025 №42.

У зв`язку з призовом на військову службу за мобілізацією, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, ОСОБА_1 з 08.02.2025 увільнено від роботи на посаді фахівця із супроводу ветеранів та демобілізаційних осіб ЦНСП Південної міської ради на період проходження військової служби, про що Південною міською радою Харківського району Харківської області видано розпорядження від 14.02.2025 №06-к.

У подальшому, позивача зараховано до списків особового складу та всі види забезпечення Військової частини НОМЕР_3 (наказ від 17.02.2025 №55).

Розпорядженням Південної міської ради Харківського району Харківської області від 28.08.2025 №50-к ОСОБА_1 звільнено з посади фахівця із супроводу ветеранів та демобілізаційних осіб ЦНСП Південної міської ради з 28.08.2025, згідно зі ст.38 КЗпП (за власним бажанням).

У пункті 3 вищезазначеного розпорядження вказано відділу бухгалтерського обліку Південної міської ради провести відповідний розрахунок станом на 28.08.2025, враховуючи невикористану відпустку у кількості 5 (п`яти) календарних днів.

Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні від 28.08.2025 №2041, ОСОБА_1 нарахована та підготовлена до виплати компенсація за невикористану відпустку у кількості 5 (п`яти) календарних днів у розмірі 2960,76 грн, з урахуванням утриманого податку та військового збору до виплати встановлено 2383,40 грн.

ОСОБА_1 отримав вказане повідомлення 28.08.2025, про що свідчить його власноручний підпис.

Позивач, вважаючи, що йому протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки як інваліду війни другої групи за період 2024 року у кількості 30 діб та 2025 року у кількості 25 діб, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що всього за час роботи на посаді фахівця із супроводу ветеранів та демобілізаційних осіб ЦНСП Південної міської ради з 25.11.2024 по 28.08.2025 позивачем відпрацьовано 55 календарних днів, тому відповідачем правомірно виплачено компенсацію за 5 (п`ять) календарних днів відпустки, тобто пропорційно відпрацьованому часу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі по тексту - Закон №504/96-ВР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Частиною 1 ст.6 Закону №504/96-ВР визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Втім, для працівників, яким встановлено інвалідність, законодавством передбачено збільшену тривалість щорічної основної відпустки. Тривалість відпустки залежить від встановленої групи інвалідності.

Так, згідно з ч.7 ст.6 Закону №504/96-ВР особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.

Відповідно до положень ст.10 Закону №504/96-ВР щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються, зокрема, особам з інвалідністю.

Отже, на відміну від звичайних працівників, працівники з інвалідністю, які недавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали перших шість місяців на підприємстві, можуть скористатися своїм правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання шестимісячного терміну їхньої безперервної роботи на цьому підприємстві.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.83 КЗпП України.

Отже, у випадку звільнення працівникам виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону №504/96-ВР порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку при звільненні провадиться відповідно положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту – Порядок №100; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Листом Міністерства праці та соціальної політики України від 24.06.2011 №208/13/116-11 надано роз`яснення щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток.

У вказаному листі зазначено, що кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.

Тривалість днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу розраховується наступним чином.

Визначається кількість днів щорічної відпустки, які припадають на один календарний день без врахування святкових і неробочих днів в цілому за рік (наприклад, 24 к.д. відпустки: (366-10) = 0,0674 к.д.). Одержаний результат множиться на кількість календарних днів без врахування святкових і неробочих днів, відпрацьованих працівником у робочому періоді.

Судом встановлено, що у 2024 році ОСОБА_1 відпрацював 27 календарних дні, у 2025 році - 28 календарних днів. Тобто, всього за час роботи на посаді фахівця із супроводу ветеранів та демобілізаційних осіб ЦНСП Південної міської ради з 25.11.2024 по 28.08.2025 позивачем відпрацьовано 55 календарних днів.

У відповідності до встановленої кількості відпрацьованих календарних днів відповідач провів розрахунок за вищевказаною формулою.

Так, 30 календарних днів відпустки / 365 (святкові та вихідні дні не враховуються у зв`язку з воєнним станом) х 55 (кількість відпрацьованих днів) = 4,6 дні, що заокруглюється до 5 днів.

Відповідно до розпорядження №50-К від 28.08.2025 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за 5 (п`ять) календарних днів відпустки, тобто пропорційно відпрацьованому часу.

Також, на виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 про витребування доказів Південною міською радою Харківського району Харківської області надано до суду письмові пояснення по справі та наступні документи: лист Міністерства економіки України від 03.04.2023 №4706-05/14490-07; розрахунковий лист на оплату за дні відпустки; розрахунково-платіжну відомість з листопада 2024 року по вересень 2025 року; наказ Південної міської ради Харківського району Харківської області від 28.08.2025 №2041 «Про нараховані та виплачені суми при звільненні».

Відповідно до розрахункового листа на оплату за дні відпустки, наданого Південною міською радою Харківського району Харківської області, встановлено, що середній заробіток за 1 календарний день становить 592,15 грн. Компенсація за 5 днів відпустки – 2960,76 грн.

Колегія суддів враховує, що позивач не оскаржує механізм нарахування компенсації за невикористану відпустку чи її розмір за один календарний день, а спір виник саме щодо кількості днів, які враховані Південною міською радою при виплаті компенсації.

Зі змісту розрахунку при звільненні від 28.0.2025 №2041 «Про нараховані та виплачені суми при звільненні» встановлено, що у зв`язку зі звільненням 28.08.2025 ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку у кількості 5 календарних днів – 2960,76 грн. З урахуванням утриманого податку та військового збору підготовлено до виплати компенсацію у розмірі 2383,40 грн.

Розрахунково-платіжною відомістю за листопад 2024 року по вересень 2025 року підтверджено факт нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку у кількості 5 календарних днів.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що грошова компенсація за невикористані календарні дні основної відпустки правомірно виплачена позивачу за 5 (п`ять) календарних днів відпустки, тобто пропорційно відпрацьованому часу.

Колегія суддів враховує, що у зв`язку з призовом на військову службу за мобілізацією, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, ОСОБА_1 з 08.02.2025 увільнено від роботи на посаді фахівця із супроводу ветеранів та демобілізаційних осіб ЦНСП Південної міської ради на період проходження військової служби, про що Південною міською радою Харківського району Харківської області видано розпорядження від 14.02.2025 №06-к.

Так, згідно з ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Водночас, працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів (ч.2 ст.119 КЗпП України).

Слід зазначити, що стаття 119 КЗпП не містить норми щодо збереження в період військової служби щорічної основної відпустки, визначеної законодавством про працю.

При цьому, за загальним правилом надання щорічної відпустки за статтею 6 Закону №504/96-ВР, щорічна основна відпустка надається працівнику як компенсація за виконання посадових обов`язків протягом відпрацьованого періоду часу.

З огляду на вищевикладене, працівники, зазначені у ч.3 ст.119 КЗпП, у період проходження військової служби не набувають права, зокрема, на щорічну основну відпустку у роботодавця, в якого вони увільнені від виконання обов`язків, передбачених трудовим договором.

За цим, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що мобілізація позивача з 08.02.2025 не позбавляє права на відпустку та компенсацію, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції про правомірність нарахування та виплати позивачу компенсації відпустки пропорційно відпрацьованому часу.

Доводи апелянта про те, що витребувані документи надані відповідачем після спливу встановленого судом строку (16.01.2026 замість 15.01.2026), без повідомлення суду про неможливість подання доказів у строк та без зазначення поважних причин, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Південна міська рада Харківського району Харківської області надала до суду витребувані документи протягом п`яти робочих днів з моменту отримання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026, без пропуску строку (отримано 08.01.2026 о 18:00, тобто, 09.01.2026).

Щодо посилання апелянта у клопотанні від 07.03.2026 на зловживання відповідачем процесуальними правами, невиконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 про витребування доказів та наявності підстав для застосування заходів процесуального примусу, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 45 КАС України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Верховний Суд в постанові від 22.10.2020 по справі №320/7/19 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду. Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.

Отже, під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.

Слід враховувати, що наведений у частині 2 статті 45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. При цьому, вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.11.2021 у справі № 826/9751/14.

У даному випадку суд не знаходить підстав для визнання зловживанням процесуальними правами відповідача, оскільки на виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 Південною міською радою Харківського району Харківської області надано до суду письмові пояснення по справі та документи, які містять інформацію щодо предмета доказування та дозволяють встановити дійсні обставини справи.

За цим, клопотання позивача про визнання зловживання відповідачем процесуальними правами не підлягає задоволенню.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 по справі № 520/24034/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий