Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №380/23205/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/23205/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 25.10.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .

Посилається на те, що 25.10.2025 року прибув до пункту пропуску «Нісмичі» з метою перетину державного кордону України та надав усі необхідні документи, передбачені Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі – Правила №57). Однак оскаржуваним рішенням від 25.10.2025 року відповідач безпідставно та необґрунтовано, на думку позивача, відмовив у перетині кордону з причини не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану. Зазначає, що у зв`язку із відсутністю конкретизації підстав для обмеження позивача у праві на виїзд з України, останній перебував у стані правової невизначеності, що позбавило його можливості надати необхідні для прийняття рішення додаткові відомості. Крім того, зауважив, що не відноситься до громадян України, яким тимчасово обмежено право на виїзд з України з підстав, встановлених ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на свободу пересування та право вільно залишати територію України порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 01.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію вказаної ухвали вручено відповідачу 02.12.2025 року о 18:04 год в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

25.10.2025 року позивач прибув до пункту пропуску «Нісмичі» з наміром перетнути державний кордон та пред`явив прикордонникам: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; військовий квиток; довідки ВЛК; копію електронного військово-облікового документа, сформованого 22.10.2025 року у мобільному застосунку «Резерв+», у якому містяться відомості про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до 22.08.2026 року у зв`язку з його бронюванням; наказ ТОВ «ІТ-МАСТЕР» №63 від 11.09.2025 року про призначення ОСОБА_1 на посаду головного менеджера ІТ-проєктів з 12.09.2025 року; запрошення польської сторони №91 від 22.10.2025 року; наказ ТОВ «ІТ-МАСТЕР» №52 про відрядження ОСОБА_1 у м.Варшава з метою проведення презентації програмного забезпечення для інверторів безперебійників компанії VOLT POWER SPZOO. (www.volt-power.pl), налаштування і адаптація програмного забезпечення сонячних систем (гібридних інверторів ТМ VOLT POWER) на термін з 23.10.2025 року по 28.10.2025 року; посвідчення про відрядження; лист директора ТОВ «ІТ-МАСТЕР» від 23.10.2025 року до Державної прикордонної служби України.

25.10.2025 року начальник 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », лейтенант ОСОБА_2 , прийняв рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону України з причини того, що ОСОБА_1 не підтверджено мету поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України» (зі змінами та доповненнями).

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Спірним у цій справі є рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.10.2025 року про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Частиною 1 ст.2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.3 Закону №1710-VI, під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

За приписами ч.1 ст.14 Закону №1710-VI, громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 року №457.

Так, у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, причини відмови громадянину України в перетинанні державного кордону України.

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 25.10.2025 року зазначив, що не підтверджено мету поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57.

У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 року у справі №819/330/18, від 10.01.2020 року у справі №2040/6763/18).

Даючи оцінку оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач формально покликався на: «не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідно до Правил №57».

Тобто спірне рішення не містить конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

Більше того, оскаржуване рішення від 25.10.2025 року навіть не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Подібне правозастосування наведено Верховним Судом у його постановах від 12.11.2024 року у справі №380/11916/22 та від 20.12.2024 року у справі №160/14683/22.

Крім того, суд вважає за необхідне врахувати і таке.

За приписами ч.2 ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 (далі - Правила №57), згідно з п.2 якого у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до п.2 Правил №57, перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Згідно з п.12. Правил №57, для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.

У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Відповідно до п.2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункті 2-14 цих Правил, а також осіб, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол та припинили дипломатичну службу.

Суд встановив, що позивач не відноситься до числа осіб, визначених в п.п.1 і 2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.2-14 Правил №57. Доказів протилежного відповідачем не надано.

При цьому, позивач надав посадовим особам Державної прикордонної служби повний пакет документів, необхідний для перетину державного кордону, серед яких: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; військовий квиток; довідки ВЛК; копію електронного військово-облікового документа, сформованого 22.10.2025 року у мобільному застосунку «Резерв+», у якому містяться відомості про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до 22.08.2026 року у зв`язку з його бронюванням; наказ ТОВ «ІТ-МАСТЕР» №63 від 11.09.2025 року про призначення ОСОБА_1 на посаду головного менеджера ІТ-проєктів з 12.09.2025 року; запрошення польської сторони №91 від 22.10.2025 року; наказ ТОВ «ІТ-МАСТЕР» №52 про відрядження ОСОБА_1 у м.Варшава з метою проведення презентації програмного забезпечення для інверторів безперебійників компанії VOLT POWER SPZOO. (www.volt-power.pl), налаштування і адаптація програмного забезпечення сонячних систем (гібридних інверторів ТМ VOLT POWER) на термін з 23.10.2025 року по 28.10.2025 року; посвідчення про відрядження; лист директора ТОВ «ІТ-МАСТЕР» від 23.10.2025 року до Державної прикордонної служби України.

Таким чином, оскільки позивач надав документи, що підтверджують його право на відстрочку через бронювання та належним чином засвідчують службову мету поїздки (відрядження), у відповідача не було правових підстав для висновку про непідтвердження мети виїзду.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що рішення посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.10.2025 року не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості актів індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається в можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, та не відповідає ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. А тому його слід скасувати як протиправне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.10.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України (через пункт пропуску «Нісмичі») ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ,; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.