Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №320/45810/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року м. Київ справа №320/45810/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.04.2024 №№0077251-240110-2651-UA40130000049927, 0077250-240110-2651-UA40130000049927 та 0077249-240110-2651-UA40130000049927.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями їх донараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 - 2023 роки. Об`єктом оподаткування є нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує про відсутність підстав для донарахування їй податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на означений об`єкт нерухомості з огляду на те, що він використовується позивачем для здійснення власної господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем.

Позивач стверджує про надання відповідачу в якості доказів використання спірної нежитлової будівлі у власній господарській діяльності повідомлень за формою 20-ОПП, що підтверджується також актом фактичної перевірки, складеним відносно позивача як фізичної особи-підприємця, де зазначено про ведення нею господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, позивач зазначив про порушення відповідачем строку винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що на виконання вимог статті 266 Податкового кодексу України при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, застосовано ставку, встановлену відповідно до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» зі змінами та доповненнями у розмірі 0,1% за 2021 рік, у розмірі 1,5% за 2022 рік та у розмірі 1,5% за 2023 рік. Нарахування означеного податку було здійснено в автоматичному режимі та за результатами таких нарахувань винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

Відповідач наголошує на тому, що строк винесення спірних податкових повідомлень-рішень не порушено в силу положень статті 102 ПК України з урахуванням зупинення перебігу строків давності внаслідок запровадження карантину та введення режиму воєнного стану.

Відповідач стверджує про незастосовність до спірних відносин положень підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України з огляду на невідповідність належного позивачу об`єкта нерухомого майна критеріям щодо приналежності такого об`єкта до категорії «мала архітектурна форма», що не має перевищувати 30 м2, а також бути розташованим на території ринку.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій повторно наголошено на складенні та направленні позивачу спірних податкових повідомлень-рішень в порушення підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України.

Позивач вважає необґрунтованими посилання на статтю 102 ПК України з огляду на те, що положення останньої щодо можливості визначення контролюючим органом платнику податків суми грошових зобов`язань протягом 1095 днів після граничного строку сплати грошових зобов`язань є загальною по відношенню до положень статей 265, 266 ПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Відповідно до договору дарування від 26.09.2019, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрованого в реєстрі за №852 позивач прийняла у власність магазин з продажу товарів повсякденного попиту і кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.09.2019 №182789580 підтверджується, що ОСОБА_1 на праві власності належить магазин з продажу товарів повсякденного попиту і кафе загальною площею 399,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 03.04.2024 №0077251-240110-2651-UA40130000049927 на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання за 2021 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна, у сумі 2398,20 грн у зв`язку з перебуванням у власності позивача протягом 2021 року торговельних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 03.04.2024 №0077250-240110-2651-UA40130000049927 на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання за 2022 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна, у сумі 38970,75 грн у зв`язку з перебуванням у власності позивача протягом 2022 року торговельних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 03.04.2024 №0077249-240110-2651-UA40130000049927 на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна, у сумі 40169,85 грн у зв`язку з перебуванням у власності позивача протягом 2023 року торговельних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

В якості підстав позову ОСОБА_1 зазначила про те, що належне їй на праві власності приміщення не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а також на порушення відповідачем строків винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів належать встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено об`єкти, які не є об`єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, в підпункті «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України вказано, що не є об`єктом оподаткування об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.

Аналіз вказаної норми свідчить, що для застосування підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України необхідно обов`язково дотриматися усіх наступних умов:

- об`єкт повинен відноситися до нежитлової нерухомості;

- об`єкт повинен використовуватися суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу;

- суб`єктам господарювання повинен провадити свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2024 у справі №160/7228/24.

Судом встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №565166 позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець 10.11.2005.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.09.2019 №182789580 підтверджується, що ОСОБА_1 на праві власності належить магазин з продажу товарів повсякденного попиту і кафе загальною площею 399,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У витязі зазначено, що означений магазин не є об`єктом нежитлової нерухомості.

Відповідно до повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП від 07.08.2019 ОСОБА_1 зареєстровано в якості об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, кафе та магазин-кафе за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП від 22.02.2021 ОСОБА_1 зареєстровано в якості об`єкта оподаткування або об`єкта, пов`язаного з оподаткуванням або через який провадиться діяльність, магазин-кафе за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наданих позивачем ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами адресою місця торгівлі вказано: АДРЕСА_1 .

З урахуванням наданих позивачем доказів, судом встановлено, що спірний об`єкт відноситься до нежитлової нерухомості та використовується позивачем як фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Частиною другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Суд зауважує, що встановлення факту віднесення чи невіднесення спірного об`єкта нерухомості до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та/або малих архітектурних форм є визначальним для застосування підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у вказаних правовідносинах.

Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач як суб`єкт господарювання провадить свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках, що, в свою чергу, дає підстави для висновку про відсутність підстав для застосування в межах спірних відносин підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Щодо порушення відповідачем строків прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодекcу до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 260.10.1 пункту 260.10 статті 260 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, усталеним є підхід Верховного Суду, згідно з яким винесення податкових повідомлень-рішень після 01 липня року базового податкового періоду є лише підставою для сплати податкового зобов`язання в більш пізній термін відповідно підпункту 266.10.1, пункту 266.10 статті 266 ПК України (протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення), однак не впливає на правомірність самого податкового повідомлення-рішення та не може бути підставою для його скасування (зокрема постанови від 23.01.2025 у справі №160/568/24, від 06.11.2025 у справі №420/20746/24, від 13.11.2025 у справі №580/12926/24).

Аналогічний правовий підхід також викладено в постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2022 у справі №826/15940/18, в якій зазначено наступне: «Водночас з аналізу наведених вище положень статей 54 та 267 ПК України випливає, що контролюючий орган дійсно зобов`язаний нарахувати платнику податків податкове зобов`язання з транспортного податку за відповідний рік та надіслати (вручити) таке податкове повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Невиконання контролюючим органом такого обов`язку звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов`язання (аналогічно до приписів підпункту 266.10.2 статті 266, підпункту 287.9 статті 287 ПК України), проте не звільняє від обов`язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що пропуск податковим органом встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України строку надсилання податкового повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не є тим порушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов`язання податковим органом, та не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.».

Пунктом 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України визначено, що податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

За приписами пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 392, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 11.09.2025 у справі №160/23946/23.

З аналізу наведених вище норм чинного законодавства вбачається, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки виключно для фізичних осіб за кожний окремий об`єкт житлової або нежитлової нерухомості обчислюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі такого об`єкту та відповідної ставки податку, та оформлюється у вигляді податкового повідомлення-рішення. Вказане податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку надсилаються платнику податку контролюючим органом до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Приписами ПК України визначено, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб може бути обчислений та нарахований контролюючим органом за податкові (звітні) періоди (роки) не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми податкового законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що обчислення розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, одночасно за декілька звітних періодів в одному календарному році в межах спірних відносин, відповідає строкам, встановленим пунктом 102.1 статті 102 ПК України, а тому вказане виключає протиправність дій з боку контролюючого органу в цій частині.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.