Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №320/48471/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року Справа № 320/48471/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) з позовом до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі- відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанови Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), винесені 05.08.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн. та відкриття виконавчого провадження, в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32 000, 00 грн.

В обгрунтування свої вимог позивач наполягає на відсутності законних підстав у виконавця щодо відкриття відкрито виконавчого провадження № НОМЕР_4 постановою від 05.08.2025 з виконання виконавчого листа № 520/23451/24 виданого 14.07.2025 Харківським окружним адміністративним судом щодо зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду у розмірі 20100 гривень щомісяця за період з 24.10. 2023 року по квітень 2024 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, в частині стягнення виконавчого збору 32 000,00 грн. та постанови від 05.08.2025 про стягнення виконавчого збору на вказану суму, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» вказане судове рішення підлягає виконанню згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Державною казначейською службою України. Та, враховуючи постанову КМУ від 03.08.2011 №845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» фінансування програми здійснюється за рахунок бюджетних коштів, які передбачаються Законом про бюджет. Оскільки військова частина фінансується за рахунок державного бюджету і її борги за судовими рішеннями погашаються за рахунок спеціальної бюджетної програми, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір у таких випадках не стягується.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позов було залишено без руху через невідповідність вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України.

16.10.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України 05 лютого 2026 року о 13:00 год.

Також ухвалою суду від 23.01.2026 витребувано від відповідача завірені належним чином копії матеріалу виконавчого провадження № НОМЕР_4.

11.02.2026 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 суд відклав розгляд справи на 24.02.2026 о 12:30 год у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали суду від 23.01.2026.

24.02.2026 відповідач явку свого уповноваженого представника до суду не забезпечив.

Відзив від відповідача до суду не надійшов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 постановлено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм наступну правову оцінку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 у справі № 520/23451/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі 20100 гривень щомісяця за період з вересня 2023 року по травень 2024 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду у розмірі 20 100 гривень щомісяця за період з вересня 2023 року по травень 2024 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі №520/23451/24, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суд від 20.11.2024 у справі № 520/23457/24 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення 20.11.2024 у справі № 520/23457/24 задоволено частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 по справі № 520/23451/24 скасовано в частині задоволення позовних вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 додаткової грошової винагороди у розмірі 20 100 гривень щомісяця за період з вересня 2023 року по 23.10.2023 включно та за травень 2024 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 168 та про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду у розмірі 20 100 гривень щомісяця за період з вересня 2023 року по 23.10.2023 включно та за травень 2024 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Постановлено прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року справі № 520/23457/24 залишено без змін.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі № 520/23457/24 залишено без задоволення.

Постановою головного державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.08.2025 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 520/23451/24 виданого 14.07.2025 Харківським окружним адміністративним судом щодо

«Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду у розмірі 20100 гривень щомісяця за період з 24.10. 2023 року по квітень 2024 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168».

Боржник - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Стягувач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Пунктом 3 вказаної постанови стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 32 000,00 грн.

В межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 державним виконавцем винесено окремо постанову від 05.08.2025 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн.

Не погоджуючись із постановами про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору та про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду щодо захисту порушених прав та інтересів.

При вирішенні спору суд виходить з такого.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 1404-VIII (далі Закон 1404-VIII).

Згідно статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 18 Закону 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання тощо.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно частини 4 вказаної статті вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Суд зазначає, що згідно пункту 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно частин 5, 6 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Стаття 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Суд зазначає, що виконавчий збір належить до обов`язкових наслідків відкриття виконавчого провадження, він пов`язаний безпосередньо з початком примусового виконання рішення державним виконавцем, державний виконавець зобов`язаний нарахувати і стягнути виконавчий збір при відкритті провадження, якщо примусове виконання може супроводжувати стягнення збору.

Перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, є вичерпним та визначений у ст. 27 Закону № 1404-VIII.

Так, за ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот);

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Позивач посилається на те, що судове рішення у справі має виконуватись згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Державною казначейською службою України та відповідно наполягає, що за п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Водночас, досліджуючи матеріали справи, виконавче провадження НОМЕР_5 за ідентифікатором доступу НОМЕР_6, у справі відсутні належні докази того, що виконання рішення суду/виконавчого документа здійснюється за рахунок окремо визначеної бюджетної програми в порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відсутні докази пред`явлення виконавчого документа до стягнення згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Суд враховує, що позивач не оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП НОМЕР_5, порушення порядку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI застосовується до рішень про стягнення коштів, боржником у яких є державний орган, якщо виконання здійснюється через Державну казначейську службу з використанням спеціальної бюджетної програми, призначеної для цієї мети.

Натомість у справі відсутні належні докази того, що виконавчий документ був поданий до органу казначейства, списання коштів здійснювалось /здійснюється відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», для чого використовувалась /використовується спеціальна бюджетна програма.

У цьому випадку, за виконавчим листом №520/23451/24 виданого 14.07.2025 сума виплати не визначена судом, боржник зобов`язаний вчинити дії і виконання рішення здійснюється саме через органи ДВС. Це означає, що механізм виконання відповідає загальному порядку примусового виконання, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а не спеціальному порядку, який передбачений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Сам по собі статус державного органу не звільняє позивача від обов`язку сплати виконавчого збору, який не є фінансовим обтяженням, натомість є платою за примусове виконання, яка стягується незалежно від форми власності боржника.

Покликання позивача на постанову КМУ від 03.08.2011 №845 та додаток 3 до Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» щодо видатків з бюджету за програмою КПКВ 3504040, суд вважає необґрунтованим в силу предмету виконання виконавчого документа №520/23451/24 та порядку пред`явлення його до виконання та зазначає, що вказана програма державного бюджету передбачає видатки для Казначейства «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» 100 000,00 грн. В свою чергу, позивачем не доведено застосованість зазначеної бюджетної програми щодо військового формування ВЧ НОМЕР_1 з виконання виконавчого документа №520/23451/24.

Зважаючи на це, підстави для несплати виконавчого збору, на які посилається позивач, фактично відсутні, відтак не могли бути взятими до уваги органом ДВС.

У висновку судом не встановлено незаконність дій виконавця та підстави для скасування оспорюваних постанов.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу витрат у справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення та підписання.

Суддя Войтович І. І.