Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №320/59849/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року Справа № 320/59849/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І. розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки

до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Державний науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки (далі – позивач) з позовом до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі – відповідач), в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Код ЄДРПОУ 34979022, юридична адреса: вул. Різницька, 11-Б, м. Київ, 01011) щодо відкриття виконавчого провадження від 16.08.2024, ВП № 75832615.

2. Зобов`язати Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Код ЄДРПОУ 34979022, юридична адреса: вул. Різницька, 11-Б, м. Київ, 01011) скасувати нижченаведені постанови, а саме:

- постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.08.2024, BП № 75832615;

- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 16.08.2024, BП № 75832615;

- постанову про стягнення виконавчого збору від 16.08.2024, ВП № 75832615.

3. Зобов`язати Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Код ЄДРПОУ 34979022, юридична адреса: вул. Різницька, 11-Б, м. Київ, 01011) повернути виконавчий лист № 826/10800/16, виданий Київським окружним адміністративним судом 29 березня 2024 року, до Головного управління Державної служби України у м. Києві (Код ЄДРПОУ 38620155, юридична адреса: вул. Володимирська, 13, м. Київ, 01601).

В позові позивач вказує про те, що судовим рішенням від 23.09.2020 у справі №826/10800/16 ухвалено застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації приміщень Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки за адресою: бул. Дружби народів, 38 у місті Києві, шляхом відключення джерела електроживлення, накладення печаток на розподільчі електрощити та вхідні двері приміщень інституту. Обов`язок щодо забезпечення виконання рішення суду покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві. Судове рішення набрало законної сили 02.03.2021.

Відкриття Печерським ВДВС у м. Києві виконавчого провадження, ВП № 75832615, вважає таким, що було здійснено з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, оскільки виконавчий документ №826/10800/16 подано із порушенням трирічного строку пред`явлення останнього до виконання, визначеного ст. 12 Закону № 1404-VIII. Зауважує, що судове рішення у справі №826/10800/16 набрало законної сили 02.03.2021 тому останній день пред`явлення виконавчого документа до виконання припадає на 03.03.2024. В свою чергу, виконавець не перевірив відповідність виконавчого документа вимогам ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, протиправно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.

Вказуючи також на положення ст. 10 Закону № 1404-VIII вважає, що не передбачені заходи примусового виконання рішень згідно резолютивної частини судового рішення у справі №826/10800/16, та не входить до прав та обов`язків виконавця, зазначених у ст. 18 вказаного Закону. Виконавцем залишено поза увагою резолютивну частину рішення про те, що обов`язок щодо забезпечення виконання рішення суду покладено на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві.

Покликаючись, серед іншого, на правові висновки Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №809/421/17 зауважує, що ДСНС не має пред`являти до виконавця до примусового виконання судове рішення про застосування заходів реагування, та за законом України «Про виконавче провадження», ДСНС діє не як орган на якого покладено обов`язок виконання судового рішення, а як суб`єкт владних повноважень, який застосовує/реалізовує санкції за порушення вимог з питань техногенної та пожежної безпеки.

Відповідно до норм ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавець мав повернути виконавчий документ оскільки останній був поданий із пропущенням строку пред`явлення до виконання та виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

Спірні постанови вважає протиправними, просить їх скасувати та зобов`язати відповідача повернути виконавчий документ ДСНС.

Ухвалою суду від 20 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам частин 3, 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

08 січня 2025 року представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору, а також докази дотримання строку звернення до суду, зокрема копію електронної поштової марки, скан-копію трекінгу та копію поштової накладної.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України 24 лютого 2026 року о 14:00 год.

Також, ухвалою суду від 05.02.2026 витребувано від відповідача завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 75832615 із зазначенням інформації щодо ідентифікатору для повного доступу до інформації про виконавчі провадження.

24.02.2026 представники сторін будучи належним чином повідомленими про дату час та місце проведення судового засідання до суду не прибули, ухвала суду від 05.02.2026 відповідачем не виконана.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 повторно витребувано від відповідача завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 75832615, із зазначенням інформації щодо ідентифікатору для повного доступу до інформації про виконавчі провадження, зобов`язано до 09.03.2026 надати суду витребувані документи та визначено розгляд справи судом за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та в порядку ст. 287 КАС України 10 березня 2026 року о 14:20 год.

05.03.2026 від відповідача надійшов відзив, в якому останній вказує на вчинення дій у виконавчому провадженні №75836615 відповідно до виконавчого документа №826/10800/16 від 29.03.2024, норм п. 5 ст. 26, ст. 27, ст. 28, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», долучає матеріали виконавчого провадження № 75832615.

10.03.2026 до суду сторони не прибули.

Ухвалою суду від 10.03.2026 вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм наступну правову оцінку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року у справі № 826/10800/16 ухвалено:

«Адміністративний позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві до Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкостіл Груп», про застосування заходів реагування - задовольнити.

Застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації приміщень Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки за адресою: бул. Дружби народів, 38 у місті Києві, шляхом відключення джерела електроживлення, накладення печаток на розподільчі електрощити та вхідні двері приміщень інституту.

Обов`язок щодо забезпечення виконання рішення суду покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві.»

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкостіл груп", Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки - залишено без задоволення; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року касаційна скарга Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки залишена без задоволення; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року залишені без змін.

Враховуючи ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року набрало законної сили – 02 березня 2021 року.

Київським окружним адміністративним судом видано 29.03.2024 виконавчий лист №826/10800/16 щодо «Застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації приміщень Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки за адресою: бул. Дружби народів, 38 у місті Києві, шляхом відключення джерела електроживлення, накладення печаток на розподільчі електрощити та вхідні двері приміщень інституту. Обов`язок щодо забезпечення виконання рішення суду покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві.»

Виконавчий лист виданий зі строком пред`явлення до виконання до 03 червня 2021 року (три місяці).

ГУ ДСНС у м. Києві подано до виконавчої служби заяву від 02.08.2024 №7101-59041711801 про примусове виконання виконавчого документу №826/10800/16 від 29.03.2024.

Виконавцем Печерського ВДВС у м. Києві винесено постанову від 16.08.2024 про відкриття виконавчого провадження №75832615.

Виконавцем надіслано вимогу до боржника від 15.08.2024.

В межах виконавчого провадження №75832615 виконавцем винесено постанови від 16.08.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору.

Отримавши вказані постанови, Державним науково-дослідним інститутом інформатизації та моделювання економіки подано до виконавчої служби скаргу від 04.11.2024 №118/01 на дії виконавця щодо винесених постанов у виконавчому провадженні №75832615.

ЦМУ МЮУ (м. Київ) листом від 19.11.2024 №75832615/10, за наслідками розгляду скарги, повідомлено про відсутність підстав для задоволення скарги, скасування постанов у ВП №75832615, вказано на ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 4 абз. 3 п. 10-2 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» щодо переривання строків пред`явлення виконавчого листа до виконання під час оголошеного в країні воєнного стану та застосованості заходів реагування за виконавчим документом згідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження, а також дій, які мають бути вчинені виконавцем за ст. 27 вказаного Закону.

Не погоджуючись зі спірними постановами, позивач звернувся до суду щодо захисту порушених прав та інтересів.

За приписами частин 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 1404-VIII (далі Закон 1404-VIII).

Згідно статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями статтями 48-62 Закону 1404-VIII, а порядок виконання рішень немайнового характеру нормами статей 63-67 вказаного Закону.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1 статті 26 Закону 1404-VIII).

Частиною 1 статті 18 Закону 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання тощо.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно частини 4 вказаної статті вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Суд зазначає, що згідно пункту 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно частин 5, 6 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно частин 1 та 3 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина 4 статті 27 Закону № 1404-VIII).

Зазначені положення норм статті 26 та статті 27 Закону № 1404-VIII узгоджуються та кореспондуються із положеннями наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі – Інструкція №512/5).

В пункті 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 (у відповідній редакції) визначено, що виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Враховуючи статтю 42 Закону № 1404-VIII, згідно розділу VI Інструкції №512/5 витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Частиною 1 статті 28 Закону № 1404-VIII передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Як зазначено вище, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений статтею 63 Закону 1404-VIII.

Так, згідно частини 1 вказаної статті за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи доводи позивача в обґрунтування протиправності спірних постанов, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Підстави для повернення виконавчого листа стягувачу визначені частиною 4 згаданої статті Закону №1404-VIII, яка передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, серед іншого:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Правові та організаційні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб визначені у Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V).

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №877-V виключно законами встановлюються: повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю).

Частиною п`ятою статті 4 Закону №877-V передбачено, що виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону №877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону №877-V орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), у випадках та порядку, визначених законом; надавати (надсилати) суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб`єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, врегульовані Кодексом цивільного захисту України, який визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (далі КЦЗ України).

Згідно з статтею 66 КЦЗ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо суб`єктів, визначених статтею 65 цього Кодексу, здійснює заходи державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки шляхом проведення планових та позапланових перевірок земельних ділянок, будинків, будівель, споруд, у тому числі тих, що будуються, їх комплексів та/або частин будь-якого призначення та будь-якої форми власності.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 67 КЦЗ України до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей.

Частинами першою та другою статті 68 КЦЗ України визначено, що посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, у разі порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки, у тому числі невиконання їх законних вимог, зобов`язані застосовувати санкції, визначені законом.

У разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 70 КЦЗ України підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є: 1) недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, нормами і правилами; 2) порушення вимог пожежної безпеки, передбачених нормами і правилами, під час будівництва приміщень, будівель та споруд виробничого призначення; 3) випуск і реалізація вибухопожежонебезпечної продукції та продукції протипожежного призначення з відхиленням від вимог, визначених нормативно-правовими актами або без даних щодо відповідності такої продукції вимогам пожежної безпеки; 4) нездійснення заходів щодо захисту персоналу від шкідливого впливу ймовірних надзвичайних ситуацій; 5) відсутність на виробництвах, на яких застосовуються небезпечні речовини, паспортів (формулярів) на обладнання та апаратуру або систем із забезпечення їх безперебійної (безаварійної) роботи; 6) невідповідність кількості засобів індивідуального захисту органів дихання від небезпечних хімічних речовин нормам забезпечення ними працівників суб`єкта господарювання, їх непридатність або відсутність; 7) порушення правил поводження з небезпечними речовинами; 8) відсутність або непридатність до використання засобів індивідуального захисту в осіб, які здійснюють обслуговування потенційно небезпечних об`єктів або об`єктів підвищеної небезпеки, а також в осіб, участь яких у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації передбачена планом локалізації і ліквідації наслідків аварій; 9) відсутність на об`єкті підвищеної небезпеки диспетчерської служби або її неготовність до виконання покладених на неї завдань, у тому числі через відсутність відповідних документів, приладів, обладнання або засобів індивідуального захисту; 10) неготовність до використання за призначенням аварійно-рятувальної техніки, засобів цивільного захисту, а також обладнання, призначеного для забезпечення безпеки суб`єктів господарювання; 11) проведення робіт з будівництва будинків та споруд, розміщення інших небезпечних об`єктів, інженерних і транспортних комунікацій, які порушують встановлений законодавством з питань техногенної безпеки порядок їх проведення або проведення яких створює загрозу безпеці населення, суб`єктам господарювання, обладнанню та майну, що в них перебувають.

Повне або часткове зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду.

Аналіз положень частини першої статті 4 Закону №1404-VIII, якою визначені обов`язкові реквізити виконавчого документа, у взаємозв`язку з частиною четвертою цієї статті, якою визначені підстави для повернення без виконання виконавчого документа, свідчить, що органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов`язання, що може бути виконане внаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення.

До таких заходів примусового виконання рішення стаття 10 Закону №1404-VIII відносить: (1) звернення стягнення на майно; (2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; (3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборону боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Наведений перелік не є вичерпним. У залежності від змісту зобов`язання до боржника можуть застосовуватися й інші заходи примусового виконання рішення, що забезпечують досягнення мети виконавчого провадження.

Як установлено судом, виконавчий лист №826/10800/1 виданий 29.03.2024 Київським окружним адміністративним судом на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року про застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення експлуатації приміщень Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки за адресою: бул. Дружби народів, 38 у місті Києві, шляхом відключення джерела електроживлення, накладення печаток на розподільчі електрощити та вхідні двері приміщень інституту. Обов`язок щодо забезпечення виконання рішення суду у справі № №826/10800/16 покладено на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві.

Суд зазначає, що повне зупинення експлуатації приміщень є превентивним заходом, який спрямований на запобігання виникнення надзвичайних ситуацій та пов`язаних з ними ризиків завдання шкоди життю і здоров`ю населення.

Мета такого заходу досягається шляхом припинення експлуатації приміщень та заборони доступу до них.

Отже, за рішенням суду, яким повністю або частково зупинено експлуатації приміщень, суб`єкт господарювання, відносно якого вжито таких заходів контролю, зобов`язаний припинити використання приміщень, ознаки яких визначено в рішенні суду.

Таким чином, рішення суду про вжиття заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення експлуатації приміщень установлює заборону боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності/праві користування, що в розумінні статті 10 Закону №1404-VIII є одним із заходів примусового виконання рішення.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII державний та приватний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їхній огляд, примусово відкривати та опечатувати їх.

З урахуванням викладеного, висновок позивача про те, що виконавчий документ не передбачає заходів примусового виконання рішень і щодо неможливості його примусового виконання суд вважає помилковим.

Аналіз положень частини першої статті 8 Закону №877-V у поєднанні з частиною 4 статті 4 цього ж закону, а також статтями 67, 68, 70 КЦЗ України дає підстави для висновку, що повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень; спосіб та форми здійснення заходів державного нагляду (контролю), встановлюються виключно законом.

Водночас Законом №877-V та КЦЗ України на Державну службу України з надзвичайних ситуацій як орган державного нагляду (контролю) не покладено повноважень щодо практичної реалізації рішень суду, прийнятих за наслідками розгляду позовів про повне або часткове зупинення експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень.

Таким чином, оскільки виконавчий документ №826/10800/16 від 29.03.2024 повністю відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", містить заходи примусового виконання, він підлягає примусовому виконанню саме органами Державної виконавчої служби, а не органом державного нагляду (контролю).

Щодо застосовності заходів реагування у розрізі положень законодавства про виконавче провадження, Закону №877-V та КЦЗ України, позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у постанові від 31 липня 2019 року у справі №806/2453/17, а також постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023р. у справі №440/3412/23.

Також слід зазначити згідно частин 1 та 2 ст. 12 Закону 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно Закону № 3048-IX від 11.04.2023 Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану, який набув чинності 06.05.2023, п. 4 абз. 3 п. 10-2 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Судом встановлено, що строк пред`явлення виконавчого листа №826/10800/16 щодо застосування заходів реагування виданого Київським окружним адміністративним судом 29.03.2024 становить три роки, визначеного ст. 12 Закону 1404-VIII, про що зазначає сам позивач.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року набрало законної сили 02 березня 2021 року, що сторонами не оспорюється.

Відповідно, враховуючи норму ст. 12 Закону 1404-VIII, строк пред`явлення виконавчого листа у справі №826/10800/16 до виконання спливає 03 березня 2024 року.

Постановою від 16.08.2024 було відкрито виконавче провадження.

Відповідно, враховуючи оголошений в країні воєнний стан Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та внесеними змінами до Закону України «Про виконавче провадження» згаданим вище Законом № 3048-IX від 11.04.2023, суд зазначає про відсутність підстав вважати пропущеним строк пред`явлення виконавчого листа №826/10800/16 до виконання, оскільки визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Підстав для повернення виконавчого документа стягувачу за доводами позивача судом не встановлено.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У висновку, суд вважає правомірними дії відповідача щодо відкриття виконавчого провадження та прийняття спірних постанов, останні відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підстав для їх скасування судом не встановлено.

Щодо застосованих позивачем правових висновків Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №809/421/17, суд вважає необхідним зазначити висновки Суду не змінюють встановлених судом обставин відповідності виконавчого документа вимогам Закону України «Про виконавче провадження», наявності підстав для державного виконавця для відкриття виконавчого провадження та вжиття заходів з примусового виконання виконавчого документа. Суд вказує на не релевантність висновків Суду до обставин цієї справи, враховуючи обставини набрання чинності 15.12.2017 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII щодо зокрема ст. 183-2 КАС України про скороченого провадження у справах застосування у випадках, передбачених законом, заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), дозвільної системи у сфері господарської діяльності, якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням. В даному випадку суд зауважує, що висновки Суду у справі №809/421/17 ґрунтувалися з урахуванням редакції статті 183-2 КАС до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2147. В свою чергу, судове рішення у справі №826/10800/16 приймалось за правилами нової редакції КАС України відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Суд вважає необхідним зазначити, що наявність в ДСНС функцій контролю за дотриманням суб`єктами господарювання законодавства в сфері протипожежної безпеки, не виключає можливості звернення судового рішення до примусового виконання органами державної виконавчої служби.

Протилежного позивачем суду не наведено.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Решта доводів та тверджень сторін по справі не змінюють висновків суду.

Підстави для розподілу витрат у справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення та підписання.

Суддя Войтович І. І.