Рішення від 05 березня 2026 р. у справі №160/36641/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 рокуСправа №160/36641/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішенням №231050003887 від 09.12.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 з 02.12.2025 на пенсію за віком відповідно до пункту 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» ( в редакції чинній на 01.01.2012);

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з 02.12.2025 на пенсію за віком відповідно до пункту 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 01.01.2012), яку обчислити в розмірі 80 відсотків суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу, визначених довідкою №15/59-1179 від 18.11.2025, виданою Управлінням справами Апарату Верховної Ради України.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 01.03.2025 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

02.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо переведення на пенсію за віком відповідно до частини 12 статті 20 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ «Про статус народного депутата України», зі змінами, та проведення перерахунку пенсії в розмірі 80 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 18.11.2025 № 15/59-1179.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.12.2025 року №231050003887 ОСОБА_1 відмовлено в переведенні з пенсії за віком згідно Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №2790-ХІІ, з підстав того, що відповідно до частини 12 статті 20 Закону №2790 пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону 1058, відповідно для проведення переведення з пенсії за віком згідно Закону №1058 на пенсію за віком згідно Закону №2790 відсутні законні підстави.

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №231050003887 від 09.12.2025 року щодо відмови йому в переведенні з пенсії за віком згідно Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №2790-ХІІ, оскільки відповідно до пункту 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 01.01.2012) він має право на застосування пенсійного забезпечення народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу, визначених довідкою №15/59-1179 від 18.11.2025, виданою Управлінням справами Апарату Верховної Ради України, у зв`язку з чим представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 грудня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/36641/25 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

30.12.2025 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

31.12.2025 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

16 січня 2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 01.03.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

02.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо переведення на пенсію за віком відповідно до частини 12 статті 20 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ «Про статус народного депутата України», зі змінами, та проведення перерахунку пенсії в розмірі 80 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 18.11.2025 №15/59-1179.

Умови та порядок призначення пенсій народних депутатів встановлюється спеціальним законом, а саме Законом України від 17.11.1992 року №2790-ХІІ «Про статус народного депутата України».

Дійсно, частина 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 01.01.2012) передбачала певні особливості пенсійного забезпечення народних депутатів, а саме:

«Після досягнення чоловіками 62 років і жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Нарахування пенсії здійснюється із суми заробітної плати, що складається з посадового окладу з урахуванням усіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії.".

У подальшому в частину 12 статті 20 Закон №2790 вносилися зміни.

Законом України від 27.03.2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в абзаці 1 частини 12 статті 20 Закону № 2790 цифри «80» було замінено цифрами «70».

Законом України від 28.12.2014 року №76-VII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» в абзаці 1 частини 12 статті 20 Закону №2790 цифри «70» було замінено цифрами «60».

У подальшому Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі Закон № 2148) внесено зміни до Законів №2790 та №1058 відповідно до яких питання визначення права на пенсію народного депутата передано в сферу застосування Закону №1058-IV.

Так, частина 12 статті 20 Закону №2790 (яка є чинною з 01.10.2017 року) встановлює, що пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Законом №2148 внесено зміни до пункту 13-1 Прикінцевих положень Закону №1058, відповідно до якого:

«з 1 жовтня 2017 року пенсії, призначені після набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України" , "Про наукову і науково-технічну діяльність" у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-ІІІ, а також на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", виплачуються у розмірі, обчисленому відповідно до цього Закону."

Наведені положення Закону №2790, Закону №1058 (в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні) та Закону №2148 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавалися.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5 р(ІІ)/2020 є не коректним, оскільки рішенням було визнано не конституційним пункт 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-ІІ, що немає відношення до даної справи.

Таким чином, висновки позивача щодо чинності станом на час вирішення цієї справи положень Закону № 2790 в частині визначення права на пенсію та можливість застосування його під час вирішення спору видаються необґрунтованими.

Враховуючи той факт, що відповідно до частини 12 статті 20 Закону №2790 пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону 1058, підстави для переведення з пенсії за віком згідно Закону №1058 на пенсію за віком згідно Закону №2790 відсутні.

У зв`язку з чим, за результатами розгляду заяви позивача, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.12.2025 року №231050003887 ОСОБА_1 відмовлено в переведенні з пенсії за віком згідно Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №2790-ХІІ.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 01.03.2025 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Розмір пенсії з надбавками складає 10238,35 грн.

Управлінням справами Апарату Верховної Ради України №15/59-1179 від 18.11.2025 року «Про складові заробітної плати народного депутата України діючого скликання» оформлено оновлену довідку про розмір заробітної плати ОСОБА_1 .

02.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявою щодо переведення на пенсію за віком відповідно до частини 12 статті 20 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ «Про статус народного депутата України», зі змінами, та проведення перерахунку пенсії в розмірі 80 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 18.11.2025 № 15/59-1179.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.12.2025 року №231050003887 ОСОБА_1 відмовлено в переведенні з пенсії за віком згідно Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №2790-ХІІ, з підстав того, що відповідно до частини 12 статті 20 Закону №2790 пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону 1058, відповідно для переведення з пенсії за віком згідно Закону №1058 на пенсію за віком згідно Закону №2790 відсутні законні підстави.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 01.03.2025 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Умови та порядок призначення пенсій народних депутатів встановлюється спеціальним законом, а саме Законом України від 17.11.1992 року №2790-ХІІ «Про статус народного депутата України».

Частина 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 01.01.2012) передбачала певні особливості пенсійного забезпечення народних депутатів, а саме:

«Після досягнення чоловіками 62 років і жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Нарахування пенсії здійснюється із суми заробітної плати, що складається з посадового окладу з урахуванням усіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії.".

У подальшому в частину 12 статті 20 Закон №2790 вносилися зміни.

Законом України від 27.03.2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в абзаці 1 частини 12 статті 20 Закону № 2790 цифри « 80» було замінено цифрами « 70».

Законом України від 28.12.2014 року №76-VII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» в абзаці 1 частини 12 статті 20 Закону №2790 цифри « 70» було замінено цифрами « 60».

У подальшому Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесено зміни до Законів №2790 та №1058, відповідно до яких питання визначення права на пенсію народного депутата передано в сферу застосування Закону №1058-IV.

Так, частина 12 статті 20 Закону №2790 (яка є чинною з 01.10.2017 року) встановлює, що пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Законом №2148 внесено зміни до пункту 13-1 Прикінцевих положень Закону №1058, відповідно до якого:

«з 1 жовтня 2017 року пенсії, призначені після набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України" , "Про наукову і науково-технічну діяльність" у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-ІІІ, а також на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", виплачуються у розмірі, обчисленому відповідно до цього Закону."

Наведені положення Закону №2790, Закону №1058 (в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні) та Закону №2148 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавалися.

Фактично у зв`язку із набуттям чинності цього Закону, норми частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата, втратили чинність.

Разом з тим, Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28 грудня 2014 року не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням заробітної плати народним депутатам України.

Крім цього, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для перерахунку пенсій, як підвищення заробітної плати працюючих народних депутатів.

Згідно пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції, яка набрала чинності з 11 жовтня 2017 року, у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до, зокрема, Закону України «Про статус народного депутата України», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа, відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. За таких обставин, суд зазначає, що на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії законодавець такої можливості у випадку зміни заробітної плати не передбачив.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії (переведення на інший вид пенсії) положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не було передбачено можливості здійснення перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про статус народного депутата України» до 01 жовтня 2017 року.

Таким чином, висновки позивача щодо чинності станом на час вирішення цієї справи положень Закону №2790 в частині визначення права на пенсію та можливість застосування його під час вирішення спору є необґрунтованими.

Враховуючи той факт, що відповідно до частини 12 статті 20 Закону №2790 пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону 1058-IV, підстави для переведення з пенсії за віком згідно Закону №1058 на пенсію за віком згідно Закону №2790-ХІІ відсутні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №231050003887 від 09.12.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком згідно Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №2790-ХІІ, є правомірним та скасуванню не підлягає.

Щодо вимоги про здійснення перерахунку пенсії на підставі довідки про складові заробітної плати, суд виходить з наступного.

Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на призначення пенсії відповідно до Закону №2790, а отже, питання щодо розрахунку розміру пенсії відповідно до довідки про складові заробітної плати є похідним і повинне вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на призначення пенсії.

У свою чергу, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушено відповідачем саме в спірних публічно-правових відносинах.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює призначення, нарахування та виплату пенсійного забезпечення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Універсалбанк" від 24.12.2025 року.

З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник