Рішення від 12 березня 2026 р. у справі №941/58/26 — Петрівський районний суд Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 рокуселище ПетровеСправа № 941/58/26

Провадження № 2/941/363/26

Петрівський районний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого судді - Больбот А. Ю.

за участю: секретаря - Больбот Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Петрове Олександрійського району Кіровоградської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,-

ВСТАНОВИВ:

До Петрівського районного суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, мотивована тим, що 23.06.2012 між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сімейне життя між сторонами не склалося, майже 4 роки не проживають разом. Сторони по справі проживають в різних країнах, позивач разом з донькою в Республіці Польща, а відповідач в Україні, у зв`язку з цим між сторонами втрачений емоційний зв`язок, що призвело до повного відчуження один одного. Позивачка та відповідач втратили один до одного почуття любові і поваги та стали повністю чужими людьми, у зв`язку з чим позивачка прийняла остаточне рішення про необхідність розірвання шлюбу. Спільне життя позивачки з відповідачем і збереження шлюбу є неможливим, оскільки будь-які спільні спроби порозуміння виявилися не результативними, спільне життя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, а також інтересам їх дитини.

Після фактичного припинення шлюбних відносин дитина сторін, за згодою подружжя, проживає разом з матір`ю. Спір щодо визначення місця проживання дитини між сторонами відсутній. Інші спори, в тому числі щодо поділу спільного майна подружжя, здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, станом на момент подання даного позову між подружжям відсутні.

У зв`язку з чим, представник позивачки просить суд розірвати шлюб укладений між сторонами, після розлучення залишити позивачці прізвище « ОСОБА_1 » та залишити доньку проживати разом із матір`ю. Судові витрати прохав залишити за позивачкою.

Ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області від 26.01.2025 відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивачки в судове засідання не з`явився, у позовній заяві прохав суд слухати справу без участі сторони позивача.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений своєчасно та належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Поштова кореспонденція, яка надсилалась судом за зареєстрованим місце проживання відповідача, повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення поштової кореспонденції у зв`язку з тим, що «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання поштової кореспонденції.

Відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Крім того, відповідач повідомлявся про розгляд справи згідно ч.11 ст.128 ЦПК України, шляхом опублікування повідомлення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши документи справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 23.06.2012 між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 23.06.2012 виконавчим комітетом Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 4 від 23.06.2012 (а.с.10).

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04.11.2014 року Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.11).

Спільне подружнє життя у сторін не склалося, через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки.

Спір щодо поділу майна та щодо участі у вихованні дітей у сторін відсутній.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ч.ч.3, 4 ст.56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Частиною третьою статті 105 Сімейного Кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя, на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.110 Сімейного Кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

При вирішенні цього спору, суд має врахувати правову позицію Верховного Суду за № 61-8206св19 від 03 грудня 2020 року, відповідно до якої суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо.

Позивачка заперечує проти примирення, оскільки вважає його неможливим.

На основі викладеного, оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази по справі в їх сукупності, суд вважає за необхідне позов задовольнити, шлюб укладений між сторонами розірвати.

Відповідно до ст.113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка бажає після розлучення залишити прізвище « ОСОБА_1 ».

Щодо залишення проживання малолітньої дитини разом із матір`ю, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21) від 22 грудня 2021, та окрім цього визначив, що зазначення у резолютивній частині рішення суду з ким дитина залишиться проживати, не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. Одночасно Верховний Суд наголошує на тому, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з ним за наявності підстав вважати, що це відповідатиме найкращим інтересам дитини.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами на момент розгляду справи відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини, а тому позовні вимоги в цій частині позову підлягають до задоволення.

Судове рішення про залишення проживання дитини разом із матір`ю не перешкоджає розгляду спору про визначення місця проживання дитини та не носить преюдиційного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачка не заявила вимогу щодо стягнення судового збору з відповідача та прохала суд залишити судові витрати за нею, суд вважає за необхідне судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачкою.

На підставі ст.ст.104, 105, 110, 112, 113, 114 СК України та керуючись ст.ст.141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 23 червня 2012 року виконавчим комітетом Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 4 від 23 червня 2012 року.

Після розірвання шлюбу позивачці залишити прізвище « ОСОБА_1 ».

Після розірвання шлюбу малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишити проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судові витрати по справі залишити за позивачкою.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, ухвалення іншого рішення, яким закінчується апеляційне провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 13.03.2026.

Суддя А.Ю. Больбот