Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №530/143/22 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 530/143/22 Номер провадження 22-ц/814/726/26Головуючий у 1-й інстанції Максименко Л. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.

Секретар:Горбун К.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 серпня 2025 року та на ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження», третя особа: Орган місцевого самоврядування Зіньківська міська рада Полтавської області про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження земельними ділянками, скасування запису про проведену державну реєстрацію договору оренди земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И В :

15 лютого 2022 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тобота Ю. А. звернувся до Зіньківського районного суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження», третя особа: Орган місцевого самоврядування Зіньківська міська рада Полтавської області про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження земельними ділянками, скасування запису про проведену державну реєстрацію договору оренди земельних ділянок.

Вимоги позову мотивує тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:032:0008, яка належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ №030802 від 07.05.2001, що підтверджується Інформаційною довідкою з ДРРПН №298063612 від 04.02.2022 та власником земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:032:0009, яка належить їй на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.07.2002 №1029, що підтверджується Інформаційною довідкою з ДРРПН №298116938 від 05.02.2022. Вказані земельні ділянки розташовані на території Шилівського старостинського округу. Деякий час тому їй стало відомо, що обидві земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Відродження» на підставі договорів оренди, які зареєстровані у Реєстраційній службі Зіньківського райуправління юстиції. Цей факт підтверджується інформаційною довідкою з ЄДР №298063612 від 04.02.2022, де право оренди зареєстровано як інше речове право під №8144800 від 19.12.2014 та інформаційною довідкою з ЄДР №298116938 від 05.02.2022, де право оренди зареєстровано як інше речове право під №44932485 від 19.12.2014. Проте вказані договори вона не підписувала та нікого не уповноважувала на їх підписання. Окрім того, строк договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:032:0008 складає 16 років з 19.12.2014 по 19.12.2030. Однак вона, як людина похилого віку за жодних обставин не передала б у оренду земельну ділянку на такий значний строк. Після отримання на її вимогу від відповідача копій договорів оренди було з`ясовано, що вони підписані не нею. На адвокатський запит відповідачем було надано копії видаткових касових ордерів за 2016-2021 роки, які підписані не нею. Зазначає, що з огляду на те, що вона договорів оренди, актів приймання-передачі та актів розмежування не підписувала, між нею та ТОВ «Відродження» жодних зобов`язань не виникло. Оскільки договори оренди підписані не нею, тому відсутнє її волевиявлення на виникнення цивільних прав та обов`язків, що могли б виникнути із укладених договорів оренди, тому вважає їх неукладеними. Враховуючи, що вказані земельні ділянки належать позивачу на праві власності та зважаючи на непідписання нею спірних договорів оренди, звернулася до суду з негаторним позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення позивачу.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження», третя особа: Орган місцевого самоврядування Зіньківська міська рада Полтавської області про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження земельними ділянками, скасування запису про проведену державну реєстрацію договору оренди земельних ділянок - залишити без задоволення.

Попередньо ухвалою цього ж суду від 20.01.2025 витребувано докази у Головного управління ДПС у Полтавській області щодо доходів ОСОБА_1 .

Непогодившись із вказаними судовими рішеннями їх в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелятн вказує, що суд першої інстанції, встановивши, що позивач оспорюваний договір не підписувала, тобто він de-jure є неукладеним, дійшов помилкового висновку про відмову у позові на тій підставі, що позивач систематично приймала орендну плату за ці земельні ділянки. Проте суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема в постанові від 20.04.2022 року у справі 454/148/20. Між тим державна реєстрація неукладених сторонами договорів оренди порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження її власністю, що є підставою для повернення належних їй на праві власності земельних ділянок. Отже, реєстрація права оренди за орендарем на вказану земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець фактично не підписувала (тобто правочин є неукладеним), не відповідає вимогам закону.

Районним судом в основу оскаржувуаного рішення необґрунтовано покладено правило про вчинення сторонами конклюдентинх дій – та як наслідок , за відсутності укладеного між сторонами договору оренди дії позивача з отримання нею орендної плати свідчать про укладеність договору оренди.

Скаржник зауважує, що судом порушено низку норм процесуального права, зокрема ст. ст. 43, 187, 189 ЦПК , прийняттям наданих відповідачем доказів на стадії судового розгляду .

Окрім того,судом порушено норми процесуального права і задоволенням клопотання про витребування доказів на стадії судового розгляду справи, зокрема порушено принцип диспозитивності цивільного процесу і право позивача на надання заперечень на такі нові докази: сторона позивача мала б безпосередньо перед закінченням розгляду справи по суті заявити клопотання про ознайомлення з наданими ДПІ відомостями, проведення експертизи підписів на платіжних відомостях, на яких позивач нібито ставила підпис про отримання орендної плати, витребування контрдоказів тощо, що продовжило б розгляд справи ще на декілька років. Тим більше, що відповідач не довів належними доказами факт отримання саме позивачем грошових коштів особисто (особистого проставлення підпису у відповідних відомостях за отримання орендної плати про це окремо нижче), що було б порушенням гарантій щодо справедливого розгляду справ, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод. Адже проведеною почеркознавчою експертизою було встановлено факт непідписання позивачем договорів оренди земельних ділянок.

Позивач також вказує, що на її ім`я у Приватбанку відкрито пенсійну картку, на яку відповідно до отриманої із банку інформації орендна плата не нараховувалася (виписка по картці/рахунку додається). Судом не з`ясовано чи отримувала фактично позивач ці кошти від відповідача , адже підпис у відповідних відомостях про отримання орендної плати могла проставити будь-яка стороння особа.

Зважаючи на викладене ОСОБА_1 просить скасувати рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 серпня 2025 року та ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 січня 2025 року, ухвалити у справі нове рішення , яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Від представника ТОВ «Відродження» надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому останній вказуючи на обґрунтованість рішення суду першої інстанції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 3,2101 га з кадастровим номером 5321387800:00:032:0008, розташована на території колишньої Шилівської сільської ради Зіньківського району, яка належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ №030802 від 07.05.2001, виданого Шилівською сільською радою Зіньківського району Полтавської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №169, що також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №298063612 від 04.02.2022.

Окрім того, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 3,2099 з кадастровим номером 5321387800:00:032:0009, розташована на території колишньої Шилівської сільської ради Зіньківського району, яка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.07.2002, виданого державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л. В., спадкова справа №275, зареєстровано в реєстрі за №1029, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №298116938 від 05.02.2022.

Згідно з договором оренди землі від 19.12.2014 року б/н, орендодавець ОСОБА_1 передала земельну ділянку площею 3,2101 га в оренду ТОВ «Відродження» строком на 10 років зі сплатою орендної плати у розмірі 5 % від грошової оцінки землі. У договорі наявний підпис у графі ОСОБА_1 .

Відповідно до оригіналу витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №31263636, наданого відповідачем, право оренди зареєстровано як інше речове право за №8144800 від 19.12.2014.

З документів, наданих Полтавською районною військовою адміністрацією на ухвалу суду від 14.01.2025, вбачається, що договір оренди землі від 19.12.2014 не має номеру, Акт прийому-передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:032:0008 не містить дати та номера договору.

Згідно додаткової угоди до договору оренди землі від 19.12.2014 (кадастровий номер 5321387800:00:032:0008), укладеною між ОСОБА_1 та ТОВ «Відродження» 21.03.2019, п.8 розділу «Строк дії договору» викладено у такій редакції – договір укладено на 16 років, у п. 9 розділу «Орендна плата» змінено суму орендної плати на 14% від грошової оцінки земельної ділянки. Вказана додаткова угода не містить підпису позивача.

В оригіналі договору оренди вказаної земельної ділянки від 19.12.2014, наданому суду для огляду відповідачем, наявний номер договору №185 та стоїть підпис у графі ОСОБА_1 . В оригіналі акту прийому - передачі вказаної земельної ділянки в оренду вже наявна дата договору 19.12.2014. У додатковій угоді до вказаного договору оренди землі від 21.03.2019 також наявний підпис у графі ОСОБА_1 .

В акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5321387800:00:032:0008 наявний підпис у графі ОСОБА_1 .

Згідно з договором оренди землі від 19.12.2014 року б/н, орендодавець ОСОБА_1 передала земельну ділянку площею 3,2099 га в оренду ТОВ «Відродження» строком на 10 років зі сплатою орендної плати у розмірі 5 % від грошової оцінки землі, наявний підпис у графі ОСОБА_1 .

Відповідно до оригіналу витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер витягу №31264457), наданого відповідачем, право оренди зареєстровано як інше речове право за №8144974 від 19.12.2014.

З документів, наданих Полтавською районною військовою адміністрацією на ухвалу суду від 14.01.2025, вбачається, що договір оренди землі від 19.12.2014 площею 3,2099 га не має номеру, акт прийому-передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:032:0009 не містить дати та номера договору.

У оригіналі договору оренди вказаної земельної ділянки від 19.12.2014, наданому суду для огляду відповідачем, наявний номер договору №184, в оригіналі акту прийому - передачі вказаної земельної ділянки в оренду наявна дата договору 19.12.2014

В акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5321387800:00:032:0009 наявний підпис у графі ОСОБА_1 .

У ході розгляду справи було встановлено, що цифри у спірних договорах, наданих стороною відповідача №184 та №185 були проставлені для службового користування ТОВ «Відродження» і є порядковим номером журналу реєстрації договорів товариства.

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/117-25/7829-ПЧ від 04.06.2025, виконаного на виконання ухвали суду від 17.03.2025 за клопотанням позивача, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 19.12.2014 року щодо земельної ділянки загальною площею 3,2101 га з кадастровим номером 5321387800:00:032:0008, укладеному з ТОВ «Відродження», у графі «підпис ___ Н. П. Скрипник» розділу «Орендодавець» виконаний не ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 отримувала від ТОВ «Відродження» з 2-го кварталу 2015 року по 3-й квартал 2024 року грошові кошти за оренду земельних ділянок, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних – осіб платників податків про джерела/ суми нарахованого доходу, наданих Головним управлінням ДПС у Полтавській області, на виконання ухвали суду від 20.01.2025.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказувала, що оскільки вона не підписувала та не укладала договору оренди землі з відповідачем та додаткової угоди до нього, а тому вважала, що не було її волевиявлення на укладення цих договорів.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, особисті підписи сторін договору є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми такого договору, наявність таких підписів зазвичай має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14Закону України«Про орендуземлі» (в ред. чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6,11,17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 6.21-6.24 постанови від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зазначила про таке:

«У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у виді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76,102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством».

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, встановив, що ОСОБА_1 договір оренди землі від 19.12.2014 не підписувала та ,відповідно, не укладала його.

Водночас, стверджуючи, що договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладався та не підписувався, позивач мала врахувати, що вона повинна була доводити не лише те, що вона не підписувала договір, додаткову угоду до договору (як окремі документи), а й не укладала такі договори (тобто - тут двосторонні правочини як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов`язків ), відповідно - між сторонами не виникли правові відносини з договору оренди землі, оскільки позивач не виявляла своєї волі на укладення таких правочинів. Натомість відповідач має доводити виникнення між сторонами правовідносин з договору оренди землі, виконання такого договору сторонами внаслідок досягнення домовленості з приводу користування земельними ділянками орендодавців.

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що договір оренди землі вона не підписувала та, відповідно, не укладала, зазначила, що з 2014 року відповідач використовує її земельну ділянку без належних правових підстав.

На підтвердження вказаного факту було проведено експертизу , за результатами якої дійсно встановлено , що у договорі оренди землі від 19.12.2014 укладеному з ТОВ «Відродження» у графі «Підпис _____ Н.П.Скрипник» підпис виконаний не Скрипник Н.П.

На спростування доводів позивача про те, що договір з ТОВ «Відродження» вона не укладала, відповідач подав до суду клопотання за результатами задоволення якого до суду першої інстанції було надано докази визнання позивачем факту укладення договору, зокрема Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого (перерахованого) доходу та військового збору за період з 1 кварталу 2014 року по 3 квартал 2024 року . З вказаного доказу вбачається систематична сплата ТОВ «Відродження» орендної плати ОСОБА_1 .

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо наявності позовів ОСОБА_1 до осіб, які отримували належну їй орендну плату без її відома чи подавали документи стосовно її персональних даних і правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку ТОВ «Відродження» також без її відома та поза її волею.

Отже, наполягаючи на самовільному зайнятті земельної ділянки відповідачем, ОСОБА_1 наголошувала, що вона не укладала договір оренди землі, оскільки не підписувала такий договір як власник земельної ділянки. Така позиція суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц , що виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до істотних умов, передбачених законодавством.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, не заперечувала, що земельною ділянкою користується відповідач, не доводила, що земельна ділянка передана орендарю поза її волею, лише наголошувала на тому, що письмових договорів оренди землі вона не підписувала.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що суд не встановив факт передачі орендних коштів позивачу не можуть бути враховані, оскільки зі свого боку позивач також не надала доказів, що вона з 2014 року таких коштів не отримувала.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин у справі, між сторонами виникли та тривалий час існували правові відносини з договору оренди землі, про що свідчать наведені вище докази.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, не потребують додаткового обгрунтування.

Отже,колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції,що оскільки користування ТОВ «Відродження» належною позивачу земельною ділянкою не пов`язане з позбавленням її права володіння нерухомим майном, у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження земельною ділянкою, необхідно відмовити.

Як наслідок не підлягають до задоволення і похідні позовні вимоги - про скасування запису про державну реєстрацію за ТОВ «Відродження» речового права - права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 19.12.2014 року, оскільки факт користування земельною ділянкою без будь якої правовї підстави з боку ТОВ «Відродження» не доведено під час розгляду справи.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Щодо посилань апелянта на незаконність ухвали Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 січня 2025 року якою зобов`язано Головне управління ДПС у Полтавській області (вулиця Європейська, 4, м.Полтава) надати суду відомості про доходи ОСОБА_1 за період часу з 2014 по 2024 роки включно, колегія суддІв приходить до слідуючого висновку.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У частині 2 наведеної статті процесуального закону також передбачено, що у клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати (п. 2 ч. 2 ст. 84 ЦПК).

Відтак, однією з підстав для задоволення клопотання про витребування доказів має бути належне обгрунтування щодо необхідності здобуття таких доказів саме з метою доведення чи спростування обставин справи, які входять до предмету доказування.

Звертаючись із клопотанням про витребування доказів , а саме інформації про доходи відповідач обгрунтував , що надав суду всі наявні у нього докази , проте вказаний у клопотанні докази здобути самостійно позбавлений можливості . Суд задовольняючи вказане клопотання вірно зазначив , що відповідні докази є необхідними для всебічного розгляду справи.

Колегія суддів зауважує, що вказуючи на задоволення клопотання відповідача ТОВ «Відродження» про витребування доказів з ГУ ДПС в Полтавській області з порушенням норм процесуального права , апелянтом залишено поза увагою , що задовлення клопотання її представника про витребування доказів відбулося також після закриття підготовчого провадження у цивільній справі.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У справі, що наразі перебуває на розгляді порушення судом першої інстанції норм процесуального права , а саме задоволення клопотання відповідача про витребування доказів на стадії судовго розгляду , а не у підготовчому провадженні не призвело до неправильного вирішення справи . Наявність спірних доказів у справі дозволила судам пересвідчитись у достовірності тверджень сторін у справі та надати оцінку всім наявним доказам у їх сукупності і дійти висновку виходячи із переконливості кожного з них.

Скасування ухвали про витребування доказів від 20 січня 2025 року та відхилення доказів наданих ГУ ДПС в Полтавській області за результатами виконання такої ухвали лише з підстав невигідності їх наявності у справі для позивача не відповідатиме завданню цивільного судочинства щодо справедливості та неупередженості суду при розгляді справи . А отже апеляційна скарга в частині оскарження ухвали Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 січня 2025 року підлягає залишенню без задовлення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли в застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, про що зазначено у мотивувальній частині цієї постанови.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст 367, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 серпня 2025 року та ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 січня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов