Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №602/936/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/936/25Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А.

Провадження № 22-ц/817/280/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу №602/936/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2025 року, ухвалене суддею Наумчук В.А., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», товариство, позивач, апелянт) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - позичальник, відповідач), про стягнення заборгованості за договором.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що 22.07.2021 ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 уклали Договір про споживчий кредит (індивідуальну частину) №3281391, за умовами якого ТОВ «Мілоан» надало позичальнику кредит в розмірі 15000 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити за його використання відсотки. В подальшому права вимоги за кредитним договором були відступлені позивачу на підставі договору відступлення прав вимоги. Відповідно позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_2 за договором про споживчий кредит № 3281391 від 22.07.2021. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання, борг не погасив, внаслідок чого у нього перед позивачем існує заборгованість в розмірі 66 000, яка складається з тіла кредиту в сумі 15 000 грн., заборгованості за відсотками в сумі 49500 грн. та 1500 грн. комісії, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Також разом із заборгованістю по договору позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: сплачений судовий збір в розмірі 2422.40 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000.00 грн.

Заочним рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не заперечуючи щодо встановлених судом першої інстанції обставин справи про укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору, апелянт вважає помилковим висновки суду про неналежність, як доказу, платіжного доручення №51863109 від 22.07.2021, яке, на переконання апелянта, підтверджує факт перерахування відповідачу кредитних коштів за укладеним кредитним договором.

Зокрема зазначає, що даний доказ відповідає вимогам ЗУ «Про платіжні доручення» та ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Посилаючись на п.4 ст. 22 ЗУ «Про платіжні доручення» вказує, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Також вказує, що відповідач чи/або представник відповідача не були позбавлені можливості подати до суду першої інстанції, як і не позбавлені можливості подати до суду апеляційної інстанції, саме первинні бухгалтерські документи на підтвердження своїх доводів щодо неотримання кредитних коштів, з урахуванням того, що відповідач має при цьому безперешкодний та повний доступ до таких даних чи/або інформації як клієнт банківської установи, в той час як позивачем надано суду копію платіжного доручення № 51863109 від 22.07.2021, якою, на думку апелянта, підтверджується факт виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів.

Відзиву на апеляційну скаргу до Тернопільського апеляційного суду не надходило.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено наступні обставини.

22.07.2021 ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 уклали Договір про споживчий кредит (індивідуальну частину) №3281391 (далі у тексті - Кредитний договір), згідно з п.1.1 якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3 Договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2 Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконання обов`язків найманого працівника.

Умовами укладеного Кредитного договору передбачено:

- сума (загальний розмір) кредиту - 15000.00 гривень;

- валюта: українська гривня (п.1.2);

- строк, на який надається кредит: 30 днів, з 22.07.2021 (п.1.3);

- термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 21.08.2021 (п.1.4);

- комісія за надання кредиту: 1500.00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово (п.1.5.1);

- проценти за користування кредитом: 4500.00 грн, які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2).

Розділом 2 «Умови виконання» Кредитного договору регламентовано домовленість сторін про умови виконання укладеного кредитного договору. Так, згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору передбаченого, що кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.

На підтвердження укладення Договору про споживчий кредит № 3281391 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 позивач також додав до позовної заяви копії наступних документів:

- Анкету-заяву на кредит № 3281391 з датою створення 21.07.2021 (а.с.9);

- Додаток № 1 до договору про споживчий кредит № 3281391 від 22.07.2021 «Графік платежів за договором про споживчий кредит 3281391 від 22.07.2021» (а.с.26 на звороті);

- Додаток № 2 до договору про споживчий кредит № 3281391 від 22.07.2021 «Паспорт споживчого кредиту № 3281391» (а.с.27).

На підтвердження обставини переказу відповідачу ОСОБА_2 кредитних коштів згідно з кредитним договором позивачем надано документ під назвою «Платіжне доручення 51863109», згідно з яким, за твердженням апелянта, ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 15000 грн на банківський рахунок № НОМЕР_1 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надане позивачем платіжне доручення не є належним доказом підтвердження перерахування ОСОБА_2 кредитних коштів.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Так, порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі за текстом - Закон) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно із статтею 64 ЦПК України, докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі не заперечує щодо укладення спірного кредитного договору між первісним кредитором та ОСОБА_2 , тому колегія суддів в цій частині рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 09.12.2025 не переглядає.

Що стосується доводів апелянта про підтвердження належними доказами факту переказу коштів в сумі 15000 грн. на картковий рахунок відповідача ОСОБА_2 , то колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Як вірно вказано судом першої інстанції, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.05.2024 у справі №381/1647/21, у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Так, на підтвердження факту переказу коштів відповідачу, позивачем до позовної заяви долучено платіжне доручення 51863109, датоване 2021-07-22, на якому є печатка ТОВ «Мілоан».

Як вбачається з діючого, на час виникнення спірних правовідносин, п.4 ст.22 ЗУ «Про платіжні доручення», на який у своїй апеляційній скарзі посилається сам апелянт, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:

1) для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;

2) для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Однак, на підтвердження завершення ініціювання даного переказу, позивачем не долучено жодних доказів, зокрема чи надходив розрахунковий документ на виконання банку, або списання з власного рахунку ТОВ «Мілоан», який також зазначений у платіжному дорученні 51863109, кредитних коштів в сумі 15 000 грн на виконання умов спірного кредитного договору.

Більше того, ні зі змісту кредитного договору, ні інших доказів у справі не вбачається інформації про зазначення відповідачем будь-якої банківської картки, в тому числі і вказаної позивачем, а тому зазначене вище платіжне доручення про переказ коштів на картку НОМЕР_1 не свідчить про здійснення переказу саме відповідачу.

Крім того, колегія суддів погоджується також з доводами суду першої інстанції про те, що позивач, на підтвердження здійснення переказу коштів відповідачу не заявляв жодних клопотань щодо витребування відповідної інформації, в тому числі в суді апеляційної інстанції.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

На переконання колегії суддів, наявні вище та належним чином досліджені судом першої інстанції докази не свідчать про належне виконання первісним кредитором умов укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 кредитного договору №3281391 від 22.07.2021 щодо переказу кредитних коштів, зокрема й саме ОСОБА_2 .

Отже, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, належним чином з`ясував обставини справи, перевірив наявні в матеріалах справи докази, дав їм вірну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи позивача перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді