Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №341/3/26 — Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/3/26

Номер провадження 2/341/285/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді – Васильцової Г.А.,

за участю секретаря – Габлей А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Галич цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до Галицького районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь суму боргу в розмірі 5 000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що 08.10.2022 року позивачка перерахувала 5 000,00 грн ОСОБА_3 (матері відповідача), яка звернулася до неї з проханням про фінансову допомогу у зв`язка з настанням холодів у жовтні 2022 року та необхідністю оплати опалення. Надалі, ОСОБА_3 перестала виходити на зв`язок. Через старостинський округ позивачка дізналась контактні дані сина покійної ОСОБА_3 – ОСОБА_2 , який повідомив, що наразі немає можливості повернути зазначені кошти. У грудні 2025 року відповідач відмовився повертати борг, у зв`язку із чим позивачка змушена звернутися з даним позовом до суду.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

27 січня 2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача – ОСОБА_2 , в якому останній вказує, що факти та обставини, викладені позивачкою у позові, не відповідають дійсності. Відповідач вказує, що на прохання своєї покійної матері 10.08.2022 року він отримав на картковий рахунок АТ КБ Приват Банк» від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5 000,00 грн, які передав матері. При цьому, за його словами, походження зазначених коштів він не з`ясовував, оскільки це його не цікавило. Крім того, відповідач вважає недостовірним твердження позивачки про те, що вказані кошти були необхідні матері для оплати комунальних послуг, оскільки він регулярно оплачував за власні кошти, так і з рахунку матері всі квитанції за комунальні послуги. Також, відповідач заперечує твердження позивачки про те, що перша декада жовтня 2022 року була холодною, зазначаючи, що жовтень того року був теплим. Відповідач вказує, що у період з 08.10.2022 року по 04.12.2024 року позивачка не зверталась з вимогами щодо повернення грошових коштів, не цікавилась станом здоров`я його матері, не шукала інших родичів, з метою повернення зазначених коштів.

03 березня 2026 року на адресу суду надійшли заперечення на відзив від позивачки ОСОБА_1 , у яких вона просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 5 000,00 грн. Вважає, що викладене ОСОБА_2 трактування обставин не відповідає дійсності та подане ним виключно з корисливих мотивів.

Інших заяв та клопотань у справі від учасників процесу до суду не надходило.

В судове засідання позивачка не з`явилася, надала заяву в якій просить розгляд справи проводити без її участі, на задоволенні позовних вимог наполягає в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності. У поданій заяві відповідач зазначив, що наполягає на обставинах, викладених у поданому ним відзиві, та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд знаходить позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із досліджених документів судом встановлено, що 08 жовтня 2022 року позивачкою здійснено переказ власних коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 в сумі 5 000,00 грн. /а.с.14/.

Згідно копії свідоцтва про смерть /а.с. 66/ ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

28 травня 2025 року державним нотаріусом Галицької державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Кіщук Л.І. було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом сину ОСОБА_3 – ОСОБА_2 , який є відповідачем у даній справі /а.с.67-71/.

Позивачка зазначає, що станом на день звернення до суду із відповідною заявою кошти відповідачем не повернуті.

Інших доказів на підтвердження обставин, викладених у позові, матеріали справи не містять.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка обґрунтовує заявлені вимоги твердженням про наявність між нею та ОСОБА_3 договірних правовідносин.

Водночас судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б у сукупності беззаперечно свідчили про виникнення між сторонами саме боргових зобов`язань.

На переконання суду, сам факт перерахування грошових коштів позивачкою на банківську картку ОСОБА_2 не є достатнім доказом для підтвердження існування грошових зобов`язань.

Так, в платіжній інструкції АТ КБ «ПриватБанк» в призначенні платежу зазначено формулювання «переказ власних коштів» без будь-якого посилання на боргові зобов`язання чи обов`язку повернення коштів, що в свою чергу не дає підстав ототожнювати такий платіж з передачею коштів у борг.

Необхідною умовою є доведення правової підстави такої передачі, зокрема наявності волевиявлення сторін щодо виникнення грошового зобов`язання, тобто передачі коштів у борг із покладенням на отримувача обов`язку їх повернення. Відсутність доказів такої домовленості виключає можливість кваліфікації спірних правовідносин.

Отже, зазначена платіжна інструкції не підтверджує ані правову підставу їх перерахування, ані існування між сторонами договірних зобов`язань.

Позивачка добровільно перевела власні кошти на рахунок відповідача, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання з повернення коштів. Поведінка позивачки в такому випадку є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

Таким чином, поведінка позивачки щодо вимоги повернення цих коштів є суперечливою та недобросовісною.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Тому підстав вважати, що між сторонами виникли зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 ЦК України, відсутні, а відтак положення і зазначеної норми не підлягають застосуванню судом.

Крім того, суд критично оцінює надані позивачкою роздруківки начебто скріншотів переписки /а.с.6-13/, які не є письмовими, речовими і електронними доказами в розумінні ст. 76 ЦПК України, у зв`язку з чим вони не можуть розглядатися як належні та допустимі докази у розумінні глави 5 Цивільно процесуального кодексу України.

За відсутності належних і допустимих доказів передачі грошових коштів відповідачу саме у борг та виникнення у відповідача обов`язку щодо їх повернення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є недоведеними. Ризик настання негативних наслідків, пов`язаних з недоведеністю обставин, на які посилалась позивачка, покладається саме на неї. У зв`язку з цим підстави для задоволення позову про стягнення боргу відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його складення, апеляційної скарги.

Дата складення рішення суду 13.03.2026 року.

СуддяГанна ВАСИЛЬЦОВА