Вирок від 12 березня 2026 р. у справі №751/2054/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/2054/26

Провадження №1-кп/751/241/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 року місто Чернігів

Новозаводський районний суд міста Чернігова

у складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120252705440001029 від 12 вересня 2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова, українця, громадянина України, з вищою юридичною освітою, проживаючого однією сім`єю без кладення шлюбу з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця, зареєстрованого та фактично проживаючого до затримання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407,

ч. 1 ст. 309 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний

стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затверджений Законом України

від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з чим почав діяти воєнний стан на території України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 червня 2024 року

№ 187 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця відділення охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 .

Під час проходження військової служби військовослужбовець за призовом під час мобілізації солдат ОСОБА_4 відповідно до положень Військової присяги та вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен свято і непорушно додержуватися Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

У свою чергу, солдат ОСОБА_4 , грубо порушуючи встановлений у Державній спеціальній службі транспорту порядок проходження військової служби, 21 листопада 2024 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 06 години 00 хвилин, в порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, пунктів 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, самовільно залишив місце служби, визначене на об`єкті охорони АД-10/53 в м. Обухові Київської області.

13 вересня 2025 року солдат ОСОБА_4 доставлений військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 до місця розташування ІНФОРМАЦІЯ_5 військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 .

Так, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації солдат ОСОБА_4 внаслідок самовільного залишення місця служби, визначеного на об`єкті охорони АД-10/53 в АДРЕСА_3 , обов`язки військової служби у період часу з 21 листопада 2024 року до 12 вересня 2025 року не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов`язків у зазначений період часу не вживав, а займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.

Також, ОСОБА_4 , у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 16 години 36 хвилин 12 вересня 2025 року, діючи умисно, з корисливих мотивів та без мети збуту, усвідомлюючи протиправний і суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб придбав особливо небезпечну психотропну речовину PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), яку незаконно зберігав при собі до 16 години 36 хвилин 12 вересня 2025 без мети збуту.

12 вересня 2025 року на відкритій ділянці місцевості за адресою:

АДРЕСА_4 , у період часу з 18 години 55 хвилин до 19 години 02 хвилини працівниками поліції під час проведення огляду місця події у ОСОБА_4 виявлено та вилучено речовину, яка згідно з висновком експерта містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), загальною масою 0,1948 грама, яку останній зберігав при собі для власного вживання без мети збуту.

Крім того, солдат ОСОБА_4 , грубо порушуючи встановлений у Державній спеціальній службі транспорту порядок проходження військової служби, 14 вересня 2025 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 20 години 00 хвилин, в порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, пунктів 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, повторно, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, самовільно залишив місце розташування ІНФОРМАЦІЯ_5 військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 .

08 січня 2026 року ОСОБА_4 затримано працівниками правоохоронного органу в порядку ст. 208 КПК України за адресою:

АДРЕСА_5 .

Так, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації солдат ОСОБА_4 внаслідок самовільного залишення місця служби, визначеного в місці розташування ІНФОРМАЦІЯ_5 військової частини НОМЕР_1 в

АДРЕСА_2 , обов`язки військової служби у період часу з 14 вересня 2025 року до 08 січня 2026 року не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов`язків у зазначений період часу не вживав, а займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407,

ч. 1 ст. 309 КК України, визнав повністю та беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, зокрема надав показання про те, що він у квітня 2024 року був мобілізований та проходив військову службу в складі військової частини НОМЕР_1 , зокрема охороняв важливий об`єкт в

м. Обухові в Київській області. Після того, які дізнався про рішення командування направити його в зону гарячих бойових дій, 21 листопада

2024 року самовільно залишив місце несення служби в м. Обухові Київської області, оскільки не був згоден з таким рішенням командування і хвилювався за своє життя, та поїхав додому в м. Чернігів, де і знаходився. Під час перебування вдома, спілкувався в компанії осіб, які вживають психотропні речовини, тому вирішив і сам спробувати. Замовляв психотропну речовину PVP через мобільний застосунок «Телеграм» та забирав приховані «закладки». У вересні 2024 року він у лісовому масиві Ялівщина по просп. Левка Лук`яненка в м. Чернігові забрав закладку з PVP, після чого його зупинили працівники поліції, які вилучили психотропну речовину та доставили його до Військової служби правопорядку. 14 вересня 2025 року, коли військові його привезли до бабусі, щоб взяти речі, він скориставшись тим, що останні пішли до магазину, знову самовільно залишив місце несення служби, оскільки думав, що його знову будуть посилати на передову, а 08 січня 2026 року його затримали працівники поліції. Зазначив, що психотропні речовини він більше не вживає.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 вказав, що щиро розкаюється у вчиненому і просить його суворо не карати, має намір піти служити до Збройних Сил України, коли знайде підходящу для того військову частину.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють обставини кримінального провадження і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності позиції останнього, за згодою всіх учасників процесу, суд провів судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням процесуальних документів щодо руху кримінального провадження, доказів на підтвердження процесуальних витрат і речових доказів, а також матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження інших доказів у кримінальному провадженні. Судом роз`яснено учасникам судового провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому розгляд кримінального провадження проводився щодо обвинуваченого ОСОБА_4 в межах пред`явленого йому обвинувачення. За встановлених обставинах, оцінюючи зібрані докази, суд вважає повністю доведеною винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Таким чином, умисні дії ОСОБА_4 , які виразились у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, суд кваліфікує за

ч. 5 ст. 407 КК України.

Умисні дії ОСОБА_4 , які виразились у незаконному придбанні та зберіганні психотропних речовин без мети збуту, суд кваліфікує за

ч. 1 ст. 309 КК України.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Європейський Суд з прав людини також неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином

(ч. 5 ст. 407 КК України) та кримінальним проступком (ч. 1 ст. 309 КК України), конкретні обставини їх вчинення, дані про особу

ОСОБА_4 , який раніше не судимий, притягувався до адміністративної відповідальності, є військовослужбовцем, проживає однією сім`єю без кладення шлюбу з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем несення служби характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного призначення покарання, тому суду необхідно всебічно досліджувати матеріали провадження щодо наявності таких обставин і у вироку наводити мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття.

Так, щире каяття засвідчує критичну оцінку винним вчиненого ним злочину, співчуття до потерпілих, прагнення зменшити негативні наслідки його протиправної поведінки. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

У судовому засіданні ОСОБА_4 повністю визнав свою провину і розкаявся і вчиненому, надавши критичну оцінку своїм вчинкам. Повідомив суду про те, що має намір служити в Збройних Сила України, коли знайде відповідну військову частину.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

За таких обставин, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахувавши ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують покарання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вбачає підстави для призначення покарання в межах санкцій ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 309 КК України, зокрема, за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Остаточне покарання ОСОБА_4 суд вважає слід визначити на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Зарахування строку попереднього ув`язнення обвинуваченому

ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили слід вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без зміни.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65-67, 70, 72, 309, 407 КК України, статтями 2, 94, 100, 302, 368-371, 373-374, 376, 381-382, 392-395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання:

-за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;

-за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без зміни.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк покарання ОСОБА_4 зарахувати попереднє ув`язнення з моменту фактичного затримання 08 січня 2026 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судової експертизи матеріалів, речовин і виробів (висновок експерта від 07 жовтня 2025 року № СЕ-19/125-25/12901-НЗПРАП) в сумі 2 674 гривні 20 копійок

Речові докази у кримінальному провадженні:

-скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 січня 2026 року;

-мобільний телефон марки «Xiaomi Redme 10» IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , з сім-картою мобільного оператора з номером НОМЕР_4 , банківську карту «ПриватБанк» № НОМЕР_5 повернути ОСОБА_4 за належністю;

-один зіп-пакет з кристалоподібною речовиною, яка містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, пристрій для паління з нашаруваннями речовини, сім саморобних пристроїв для паління з нашаруваннями речовини, чотири ковпаки для паління з нашаруванням речовини знищити.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд міста Чернігова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1