Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №381/7442/25 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/533/26

381/7442/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куценко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Заступника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про конфіскацію земельної ділянки,

установив:

У грудні 2025 року Заступник Фастівської окружної прокуратури Київської області подав до суду цей позов в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що Фастівська окружна прокуратура під час виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявила факт порушень інтересів держави щодо незаконного перебування у приватній власності громадянки російської федерації земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Прокуратура встановила, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.08.2017 у справі № 381/2591/17 набула право власності на частину земельної ділянки із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» із кадастровим номером 3224985101:01:001:0195 площею 0,4373 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до зазначеного рішення суду, ОСОБА_1 успадкувала частину спірної земельної ділянки після смерті своєї матері ОСОБА_3 .

Право власності на зазначену частину земельної ділянки зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 з 20.07.2021.

Позивач зазначає, що він виявив порушення ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України, у зв`язку із перебуванням частини земельної ділянки у приватній власності ОСОБА_1 як громадянки іноземної держави.

Згідно з даними Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, інформація щодо громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня, отже вона не є громадянкою України.

Також, відповідно до інформації Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 не зверталася до відділів Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з питань оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно з обліками управління з питань громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, інформація щодо фактів звернення ОСОБА_1 з питань набуття/прийняття до громадянства відсутня.

За обліками відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ОСОБА_1 не значиться.

Позивач зазначає, шо наведені обставини свідчать про те, громадянка російської федерації ОСОБА_1 , набувши у 2021 році частину земельної ділянки у власність у порядку спадкування, не виконала вимоги закону щодо її відчуження упродовж одного року, що є підставою для припинення права власності на вказану частину земельної ділянки шляхом конфіскації за рішенням суду.

Оскільки Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, яке у спірних правовідносинах уповноважене здійснювати представництво інтересів держави, не має фінансової можливості для сплати судового збору для звернення до суду з цим позовом, тому з метою захисту порушених прав та інтересів держави звернення до суду із цим позовом та представництво здійснене органом прокуратури.

Вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області від 28 січня 2026 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи на 25.02.2026.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до правил ст. 178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву.

Фастівський міськрайонний суд Київської області від 25 лютого 2026 року залучив до участі у цій справі як співвідповідача ОСОБА_2 . Розгляд справи відклав на 16.03.2026.

Представник позивача - прокурор Свердюк К.В. у судовому засіданні підтримала вимоги позову та просила їх задовольнити з підстав, що у ньому зазначені. Додатково пояснила, що прокуратурі стали відомі відомості щодо перебування частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власності громадянки російської федерації. Отримані під час перевірки цих обставин докази підтверджують цю інформацію, а також те, що право власності відповідачки зареєстроване у 2021 році та наразі чинне. З посиланням на приписи чинного законодавства України представник прокуратури зазначила, що перебування частини земельної ділянки у власності відповідачки суперечить приписам Конституції України та Земельного кодексу України. Оскільки відповідачка не відчужила земельну ділянку протягом встановленого законодавством річного строку, вважає наявними підстави для конфікації цієї земельної ділянки на підставі рішення суду.

Додатково з посиланням на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначила про наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, оскільки через відсутність фінансування на сплату судового збору за звернення до суду цей орган не має змоги захистити інтереси та порушені права держави.

Представник Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи не подавав. Подав до суду відзив на позовну заяву, у якому виклав обставини неможливості самостійного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, підтримав позов та просив його задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилась, про місце, день та час розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заяву про відкладення розгляду справи не подавала. Водночас надіслана судом на адресу відповідача кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подала, причини неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавала.

Відповідач ОСОБА_2 судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Водночас надіслана судом на адресу відповідача кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав, причини неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавав.

Також суд здійснив виклик відповідачів через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно з п. 2 ч. 7, п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається належно повідомленим про розгляд справи судом.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, у постановах від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п`ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.

Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, з`ясувавши обставини, які мають значення для вирішення справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги заяви, перевіривши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини суд встановив таке.

Відповідно до рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2017 року у справі № 381/2591/17, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності по 1/2 частині за кожним на: житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарськи будівель і споруд, кадастровий номер 3224985101:01:001:0194 та земельну ділянку площею 0,4373 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 3224985101:01:001:0195, розташовані у АДРЕСА_1 , як спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16-17).

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №426352859 від 12.05.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 3224985101:01:001:0195 площею 0,4373 га на праві власності належить ОСОБА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , країна громадянства російська федерація, розмір частки: , вид спільної власності: спільна часткова. Дата державної реєстрації 20.07.2021 (а.с. 14-15)

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 402394731 від 05.11.2024, на земельну ділянку з кадастровим номером 3224985101:01:001:0195 накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження, користування вказаним майном, у тому числі але не виключно щодо зміни конфігурації або їх цілісності, знищення насаджень, проведення будь-яких будівельних, земельних реконструкцій, шляхових та інших робіт (а.с. 35-36).

Відповідно до відповіді Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 8010.6.2-30510/80.2-24 від 12.07.2024, відсутні відомості щодо документування паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон чи посвідки на постійне або тимчасове проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обліками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області (а.с.21-22).

Відповідно до відповіді Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 8010.5.2-20616/80.3-25 від 02.05.2025, не значиться інформація щодо звернення ОСОБА_1 з питань оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а також посвідки на постійне проживання. Також відсутня інформація щодо фактів звернення з питань набуття/прийняття до громадянства ОСОБА_1 (а.с.34).

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним Кодексом України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ЗК України та ч. 1 ст. 130 цього Кодексу, набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.

Згідно зі ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 80 ЗК України, суб`єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи.

Згідно з ч. 3 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до статті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

Примусове припинення прав на земельну ділянку, відповідно до пункту «в» ч. 1 ст. 143 ЗК України, здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Згідно із ч. 4 ст. 145 Земельного Кодексу України, конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Відповідно до ст. 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно із п. «д», «е» ч. 1 ст.140 ЗК України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду: не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 ст. 41 Конституції України, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першої статті 348 ЦК України, якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного сфер державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна, його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.

Правовідносини, що склались між сторонами цієї справи, полягають у тому, що відповідачка є іноземною громадянкою, набула у власність у порядку спадкування частину спірної земельної ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».

За твердженням позивача, відповідачка не відчужила цю земельну ділянку у визначений чинним законодавством України строк і перебування земельної ділянки у власності іноземного громадянина суперечить Конституції України та земельному законодавству України, у зв`язку із чим порушені права та інтереси держави.

Позов ґрунтується на вимозі позивача про конфіскацію у відповідачки земельної ділянки, яка на законних підставах не може перебувати у її власності.

Цей позов поданий прокуратурою у порядку ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в інтересах держави та від імені органу, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Наявність підстав для представництва належно обґрунтована прокурором з наданням суду достатніх доказів існування визначених Законом підстав для цього.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

Отже, відповідачі мали процесуальну можливість, але не скористалися своїм правом подання до суду відзиву на позов, не заперечили і не спростували вимоги та доводи позивача.

Водночас позивач подав до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 є іноземною громадянкою.

На підставі рішення суду у порядку спадкування за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнане право власності на частину земельної ділянки за кожним з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».

Речове право власності відповідачки ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 20.07.2021.

Наразі земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 .

З огляду на вказане суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (до прикладу, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовані три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суб`єктами права приватної власності на землю, відповідно до ст. 80 ЗК України, є громадяни та юридичні особи.

Отже, землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати фізичним особам, які є громадянами України.

Земельного кодекс України містить заборону щодо перебування у власності іноземців земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 81 та інших норм ЗК України, суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки у разі прийняття спадщини.

Отже, прийняття земельної ділянки у спадщину може бути законною підставою отримання її у власність іноземним громадянином.

Водночас, статтею 145 цього Кодексу встановлено імперативну вимогу припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності, та регламентовано, що право власності іноземного громадянина на земельну ділянку протягом року повинно бути припинене шляхом її відчуження.

Якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду (ч. 2 ст. 145 ЗК України).

Примусове припинення прав на земельну ділянку, відповідно до пункту «в» ч. 1 ст. 143 ЗК України, здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Конфіскація як одна з підстав припинення права власності також передбачена пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України .

Аналіз вказаних норм права у їх системному взаємозв`язку дає підстави для висновку про те, що у разі якщо власник земельної ділянки, який відповідно до закону зобов`язаний відчужити її протягом певного строку, не виконав такий обов`язок, то орган, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, звертається до суду з позовом про конфіскацію вказаної земельної ділянки.

За наслідками розгляду такого позову суд ухвалює рішення про конфіскацію земельної ділянки або відмови у її конфіскації.

Рішення суду про конфіскацію земельної ділянки в подальшому є підставою для продажу даної земельної ділянки на земельних торгах.

Аналогічний висновок щодо застосування статті 145 ЗК України міститься у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 683/22/23, від 12 березня 2025 року у справі № 568/823/23, від 07 травня 2025 року у справі № 686/196/23

У справі, що розглядається, суд встановив, що ОСОБА_4 є іноземцем - громадянином російської федерації.

У порядку спадкування ОСОБА_1 набула право власності на частину земельної ділянки, щодо якої чинне законодавство України містить заборону перебування її у власності іноземного громадянина та щодо якої у ОСОБА_1 наявний імперативно визначений законодавством обов`язок її відчуження протягом року.

Речове право власності відповідачки на вказану земельну ділянку зареєстроване з 20.07.2021, станом на день розгляду справи судом земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 .

Отже, земельна ділянка перебуває у власності іноземного громадянина більше року.

Суд висновує, що ОСОБА_1 порушила вимоги частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України, оскільки не відчужила вказану земельну ділянку протягом року.

З огляду на зміст права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач до суду, та характеру його порушення, належним способом захисту у цих спірних правовідносинах є пред`явлення позову про конфіскацію земельної ділянки.

Суд вважає таке втручання є правомірним, оскільки відповідач мала достатньо часу для самостійного відчуження земельної ділянки на користь громадянина України і саме бездіяльність відповідача, яка повинна була знати Закон, призвела до конфіскації, успадкованої нею земельної ділянки.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку у добровільному порядку.

Такі докази відповідачі не надали до суду.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для конфіскації вказаної земельної ділянки за рішенням суду (ч. 2 ст. 145 ЗК України).

Суд вважає таке втручання у право відповідача законним, оскільки воно ґрунтується на приписах чинного законодавства, які є чіткими, зрозумілими та послідовними.

Це втручання держави у право власності відповідача є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, який превалює над приватними інтересами відповідача.

Також суд визнає таке втручання пропорційним, оскільки такому втручанню у право власності у законодавстві кореспондує обов`язок держави щодо продажу конфіскованої земельної ділянки та передання її колишньому власникові суми виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Отже, це втручання здійснюється з дотриманням справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.

Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги, а на відповідача - обов`язок їх спростування у разі незгоди з ними.

Докази, що спростовують позовні вимоги суду не надані.

Отже, суд вважає, що права позивача порушені та підлягають захисту судом.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про те, що вимоги позову є обґрунтованими, а тому наявні підстави для його задоволення повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн (100% задоволених вимог).

Керуючись ст. 259, 263- 265 ЦПК України, суд

вирішив:

Задовольнити повністю позов.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області частину земельної ділянки, що належить на праві власності громадянці російської федерації ОСОБА_1 , із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», із кадастровим номером 3224985102:01:001:0195, площею 0,4373 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Фастівська окружна прокуратура, ЄДРПОУ 02909996, адреса місцезнаходження: Київська область, Фастівський район, м. Фастів, вул. Тимофія Рудяка, 3.

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ЄДРПОУ - 39817550, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - невідомо, остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 16.03.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК