Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №357/14304/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/14304/25

Провадження № 2/357/1962/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

16 березня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді – Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання – Бондар Ж.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ проти України,

В С Т А Н О В И В :

01.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, що зареєстрований судом 08.09.2025, мотивуючи тим, що наприкінці лютого – на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України. Починаючи з лютого 2014 року засоби масової інформації щоденно повідомляють про загибель і поранення людей, зниклих безвісті, обстріли і вибухи, руйнування будівель і об`єктів інфраструктури, а також про захоплення і катування заручників на окупованій частині території України. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05:30 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Станом на сьогодні, починаючи з 24.02.2022 після вторгнення РФ на територію України і оголошення Державою Україною військового стану, вночі вона не спить, постійні повітряні тривоги та сирени призвели до того, що вона постійно перебуває в емоційному напруженні та стресі, від сирен здригається та має ховатися в укритті, що призвело до накопичення психологічного негативу, який прискорив процеси старіння та погіршило стан здоров`я, а дивлячись на ракетні обстріли, руйнування будинків, смерті людей призводить до шоку та стресу. В ході російсько – української війни окупація Київської області продовжувалася з 24.02.2024 по 02.04.2024, за час якої збройні сили РФ захватили значну частину регіону, включаючи ключові транспортні направлення, які вели на північно – східний напрямок України. На початок березня 2024 року агресор міг підійти до окраїн Києва. Однак, на початок квітня 2024 ЗСУ змогли дати належний опір російській армії і вони були змушені відступити. Разом з тим, до даного дня надалі армія РФ продовжує обстрілювати Київську область та місто, по декілька разів на добу лунає повітряна тривога, яка іноді триває по 12 і більше годин. Зазначені обставини викликають у неї, як громадянки України, значні душевні страждання. Після початку збройної агресії РФ проти України вона постійно перебуває у пригніченому стані, у неї знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на її стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. Таким чином, наявний факт порушення основоположних прав людини в Україні, через що їй завданий душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну та руйнування і пошкодження майна, завдана відповідачем моральна шкода повинна становити 200000,00 грн, що є справедливою компенсацією за рахунок держави – агресора РФ, відповідає середньому розміру відшкодування моральної шкоди, який застосовується Європейським судом з прав людини у разі порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому просила стягнути з держави РФ на її користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

09.09.2025, згідно із ч. 8 ст. 187 ЦПК України, судом отримано відповідь на запит щодо зареєстрованого місця проживання позивачки.

12.09.2025 постановлено ухвалу, про залишення позову без руху та встановлення строку для усунення недоліків позовної заяви.

19.09.2025 позивачка подала до суду позовну заяву на виконання ухвали суду від 12.09.2025.

23.09.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.10.2025 – 11:30.

29.10.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 20.11.2025-15:00, згідно п.1, п.3 ч. 3 ст. 198 ЦПК України, та продовження підготовчого провадження, згідно ч.3 ст. 189 ЦПК України.

20.11.2025 судом постановлено ухвалу, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 18.12.2025- 09:00.

18.12.2025 справу було знято з розгляду, а судове засідання перенесено на 09.02.2026 – 09:00, у зв`язку із перебування головуючого судді у справі у відпустці.

09.02.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 26.02.2026 – 15:00, згідно із ч.2, ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

26.02.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи, згідно ч. 4 ст. 223, ст.280-281 ЦПК України.

26.02.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та згідно ч. 3 ст. 124, ч.1 ст. 224, ч.6 ст. 259 ЦПК України, відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 09.03.2026 – 16:00.

09.03.2026 справу було знято з розгляду, а судове засідання перенесено на 16.03.2026-16:00, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді у справі.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позов підтримує у повному обсязі.

Відповідач представника у судове засідання не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений шляхом розміщення оголошення на офіційному веб - сайті судової влади України.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободичи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянкою України, уродженкою міста Біла Церква Київської області, з 28 грудня 2001 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією паспорта Серії НОМЕР_2 від 02.12.2009 та відповіддю є Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 09.09.2025 за № 1753021.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто, вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває досі.

Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування (ч.3 ст. 82 ЦПК України) є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивачки до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 04 лютого 2026 року у справі № 572/4899/24 (№ 61-16314св25).

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч.2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч.3 ст. 23 ЦК України).

Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, у яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1, ч.2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Аналогічні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21, від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23.

Водночас при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії РФ проти України, слід враховувати те, що:

- дійсно внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець у ст. 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);

- розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;

- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22, від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23, від 04 листопада 2025 року у справі № 362/7854/24.

Позивачка в обґрунтування позову зазначила, що починаючи з 24.02.2022 вона не спить вночі, постійні повітряні тривоги та сирени призвели до того, що вона постійно перебуває в емоційному напруженні та стресі, від сирен здригається та має ховатися в укритті, що призвело до накопичення психологічного негативу, який прискорив процеси старіння та погіршив стан здоров`я, а дивлячись на ракетні обстріли, руйнування будинків, смерті людей призводить до шоку та стресу. В ході російсько – української війни окупація Київської області продовжувалася з 24.02.2024 по 02.04.2024, за час якої збройні сили РФ захватили значну частину регіону, включаючи ключові транспортні направлення, які вели на північно – східний напрямок України. На початок березня 2024 року агресор міг підійти до окраїн Києва. До даного часу надалі армія РФ продовжує обстрілювати Київську область та місто, по декілька разів на добу лунає повітряна тривога, яка іноді триває по 12 і більше годин. Зазначені обставини викликають у неї, як громадянки України, значні душевні страждання. Після початку збройної агресії РФ проти України вона постійно перебуває у пригніченому стані, у неї знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на її стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків.

Так, значна частина Київської області була тимчасово окупована російськими військами з 24 лютого по ІНФОРМАЦІЯ_2 під час повномасштабного вторгнення, окупація охопила північні та західні райони (Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Іванків), проте, місто Біла Церква Київської області окуповане не було, активні бойові дії на території Білоцерківської територіальної громади не велися та позивачкою не надано доказів пошкодження її майна внаслідок обстрілів чи залишення нею місця постійного проживання через бойові дії.

Також, окрім копії паспорту, позивачкою до суду не надано належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності дали змогу суду встановити вказані нею обставин, зокрема, прискорення процесів старіння та погіршення стану здоров`я, зниження життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття, що негативно позначилося на її стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків.

У даному випадку, при вирішенні спірних правовідносин слід ґрунтуватися не виключно на загальновідомих фактах збройної агресії Російської Федерації, а необхідно викладати обставини та обґрунтовувати вимоги, наводити докази та доводити причинно-наслідковий зв`язок між діями особи, яка завдає шкоду, саме щодо особи, яка безпосередньо зазнала шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди не може бути й отримана позивакою інформація про зумовлені збройною агресією обставини, наслідки, шкоду для третіх осіб, а матеріально-правовою підставою має бути певна дія (бездіяльність), яка спричинила страждання саме їй.

Виключно позивачці потрібно доводити, зокрема вказані нею обставини, які підтверджують індивідуалізацію моральних страждань, тобто те, що вона особисто їх зазнала та пережила наведені обставини.

Факт збройної агресії Російської Федерації та спричинені нею негативні події є загальновідомими, разом з тим є очевидним, що не кожна особа зазнала усіх наслідків, на які посилається позивачка, і не кожна особа була учасником таких відповідних подій. Тому позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди мають бути доведені конкретно щодо особи, адже така шкода є особистісною та пов`язана з психологічним станом та життєвими обставинами особи, чиї права порушено.

Суд погоджується із доводами позивачки про те, що порушивши її основоположні права і свободи, РФ завдала їй моральні страждання та душевний біль, вказані дії РФ не дають їй можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії РФ проти України.

Під час вирішенні спору судом враховується: право позивачки на спокійне життя та свободу пересування порушено, триваючий характер дій держави-агресора, характер вимушених змін у житті позивачки, глибині душевних страждань, зокрема, впливу збройної агресії РФ проти України на нормальні життєві зв`язки позивачки, необхідність застосування додаткових зусиль для організації нею свого життя з метою забезпечення її безпеки.

Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постановах від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23), від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23 (провадження № 61-8568св24).

Суд не приймає до уваги посилання позивачки у позовній заяві на практику Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, зокрема, щодо справи № 357/11477/24, адже, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

Також, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21 Верховний Суд зауважив, що з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків у кожній конкретній справі.

У даному випадку, при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди завданій позивачці внаслідок військової агресії РФ проти України судом враховується правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 686/16081/23 від 12 лютого 2025 року, оскільки фактичні обставини і подані докази у даній справі та у справі № 686/16081/23 є релевантними.

Таким чином, врахувавши вищезазначене, суд дійшов висновку, що у даному випадку достатньою сатисфакцією для позивачки є стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка при подачі позову сплатила судовий збір у розмірі 2000,00 грн, тому з відповідача на її користь стягуються судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 500,00 грн.

Керуючись ст. 3, 129 Конституції України, ст. 11, 15, 16, 23, 1167 ЦК України, ст. 4, 10, 12, 13, 76 – 81, 141, 223, 258, 259, 264 – 265, 268, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії РФ проти України, у розмірі 50000,00 грн та судові витрати у справі у розмірі 500,00 грн, всього 50500, 00 грн (п`ятдесят тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивачка – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Російська Федерація, юридична адреса Посольства: Повітрофлотський проспект, будинок 27, місто Київ, 03049.

Рішення складено 16.03.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко