Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №712/9763/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/424/26; 22-ц/821/425/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/9763/25 Категорія: 305010000 Пономар В.О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2025 року та на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, обгрунтовуючи його тим, що він є співвласником 6/25 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Інші частини будинку належать відповідачу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . У зазначеному житловому будинку 17.03.2025 сталася пожежа, щодо якої головним інспектором ВЗНС ЧРУ ГУ ДСНС України у Черкаській області складено акт про пожежу. З вказаного акту та висновку ДВЛ АРЗ СП ГУ ДСНС України у Черкаській області убачається, що пожежа виникла у горищному приміщенні частини будинку відповідача у результаті необережного поводження з вогнем, зокрема під час куріння. Сторонніх осіб на прибудинковій території не зафіксовано. В середині приміщення перебували ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які після виявлення пожежі покинули житловий будинок.

Позивач вказав, що, внаслідок пожежі, пошкоджено належну йому частину будинку та розташоване в ній майно. Відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження, вартість ремонтно-відновлювальних робіт у 6/25 частинах житлового будинку, пошкоджених пожежею, становить 231 799,00 грн. Зі зверненнями щодо події пожежі позивач звертався до органів Національної поліції, однак за результатами перевірки ознак кримінального правопорушення не встановлено.

Відповідач, як власниця частини будинку, зобов`язана забезпечувати у ньому належний стан пожежної безпеки, не допускати необережного поводження з вогнем та дотримуватися вимог Кодексу цивільного захисту України, Цивільного кодексу України та правил пожежної безпеки. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо забезпечення пожежної безпеки та необережне поводження з вогнем перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням пожежі і заподіянням йому матеріальної шкоди.

Крім того, позивач вважає, що внаслідок знищення та пошкодження його майна він зазнав значних душевних страждань, змушений був переживати за подальше відновлення житла, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача на його користь 231 799,00 грн. матеріальної шкоди, 50 000,00 грн. моральної шкоди, а також понесені судові витрати.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки в розмірі 231 799 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2 006,40 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2025 року доповнено рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.11.2025 у справі № 712/9763/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу та проведення експертного будівельно-технічного дослідження в розмірі 24 920 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено як факт заподіяння шкоди його майну внаслідок пожежі 17.03.2025, так і розмір реальних збитків у сумі 231 799,00 грн., визначений висновком експертного будівельно-технічного дослідження. Заперечення відповідача щодо розміру шкоди ґрунтуються на припущеннях та не спростовують наведеного розрахунку.

В частині моральної шкоди судом взято до уваги, що пошкодження частини будинку позивача об`єктивно здатні спричинити істотні негативні емоційні переживання, відчуття тривоги та дискомфорту. Разом із тим суд врахував, що в результаті пожежі було пошкоджено частину будинку, а не знищено житло повністю. Позивач не надав доказів наявності у нього тяжких психічних розладів чи тривалого розладу здоров`я, безпосередньо пов`язаних з даною подією та інших негативних наслідків.

Суд вважав справедливим, розумним і таким, що відповідає дійсному характеру та глибині моральних страждань позивача, визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн. Саме така сума, на переконання суду, у достатній мірі відображає негативні немайнові наслідки, завдані позивачу, і водночас не призводить до його безпідставного збагачення.

При ухваленні додаткового рішення суду у частині витрат на правничу допомогу судом першої інстанції враховано заперечення представника відповідача, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, значення спору для позивачки та розміру задоволених позовних вимог, а при стягненні витрат на проведення будівельно-технічного дослідження судом враховано пропорційність задоволених позовних вимог.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2025 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Як на підставу апеляційного оскарження заявник посилається на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердженні її вини у виникненні пожежі у будинку, тому вона не має нести відповідальність за завдану шкоду.

Вказує, що заявлений розмір матеріальної шкоди є невірним, оскільки будинок та ремонт у ньому не були новими, а експертний розрахунок проведено, виходячи з вартості нових будівельних матеріалів, у зв`язку з чим визначена сума є завищеною та не відповідає реальному розміру збитків.

Також заперечує проти стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не надав жодних доказів душевних страждань чи погіршення психоемоційного стану (зокрема висновків психолога чи інших спеціалістів).

Вказує, що у справі не було проведено комплексного електротехнічного та пожежно-технічного дослідження для встановлення обставин пожежі. Крім того, не було проведено і експертизу для визначення розміру збитку.

Також відповідач заперечує проти стягнення з неї витрат на проведення експертизи та не погоджується із стягнутим розміром витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Лісовенко Д.І. вказує, що у даній категорії справ, обов`язком позивача є доведення наявності шкоди та її розміру. З огляду на це, позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності, який на його замовлення виготовив висновок експертного будівельно-технічного дослідження, та визначив вартість (збитків) будівельно-відновлювальних робіт, пов`язаних з усуненням наслідків пожежі в його частині будинку.

У даній справі, протиправна поведінка відповідача, що є складовою деліктного правопорушення, полягає у бездіяльності, що виразилась у недотриманні нею правил пожежної безпеки - необережного поводження з вогнем, що призвело до виникнення аварійного режиму і пожежі, яка перекинулась на частину житлового будинку позивача і завдала йому майнової та моральної шкоди (збитків). Відтак, між протиправною поведінкою відповідача і завданою шкодою наявний причинний зв`язок.

Відповідач у свою чергу, не подала жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що пожежа сталася не з її вини або внаслідок обставин, які не залежали від її поведінки. Відповідно, презумпція її вини у завдані шкоди не спростована.

Крім того, суд першої інстанції вірно виснував, що пошкодження частини будинку позивача через неправомірні рішення, дії чи бездіяльність відповідача, об`єктивно здатні спричинити йому істотні негативні емоційні переживання, відчуття тривоги та дискомфорту.

Щодо судових витрат на проведення експертного дослідження, то відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 133 ЦПК України до судових витрат пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати пов`язані з проведенням експертизи.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржувані рішення суду відповідають зазначеним вимогам закону.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_2 є співвласником 6/25 частини житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Інші частини цього будинку належать відповідачці ОСОБА_1 та співвласниці ОСОБА_3 , що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями правовстановлюючих документів, витягами з реєстрів речових прав та листуванням між співвласниками.

З відомостей із реєстру прав власності на нерухоме майно убачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 39/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

У денний час доби 17.03.2025 у частині вказаного житлового будинку сталася пожежа. Згідно з актом про пожежу, складеним головним інспектором ВЗНС Черкаського районного управління ГУ ДСНС України в Черкаській області, та висновком про причини виникнення пожежі № 10 від 20.03.2025, осередок пожежі знаходився в горищному приміщенні частини будинку, яка належить ОСОБА_1 , а причиною її виникнення визначено необережне поводження з вогнем. Зі змісту зазначеного висновку та пояснень, наданих ОСОБА_1 працівникам ДСНС, убачається, що її син ОСОБА_4 допускав куріння у житловому будинку, зокрема в приміщеннях, прилеглих до горища. Після виникнення пожежі ОСОБА_4 був госпіталізований до Смілянського психоневрологічного інтернату, при цьому під час його транспортування до медичного закладу в кареті швидкої допомоги у нього були виявлені сірники. Унаслідок пожежі було пошкоджено частини будинку, що належать як позивачу, так і іншим співвласникам.

Із листа Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області від 30.06.2025 убачається, що повідомлення про пожежу 17.03.2025 зареєстроване в журналі єдиного обліку за № 20717 за попередньою кваліфікацією «пожежа». За результатами перевірки заступником начальника - начальником слідчого відділу Черкаського РУП ГУНП встановлено відсутність достатніх даних про наявність у діянні будь-якої особи складу кримінального правопорушення та підстав для внесення відомостей до ЄРДР. Прийнято рішення про подальший розгляд звернення в порядку КУпАП та Закону України «Про звернення громадян». При цьому в листі підтверджено, що, згідно з актом про пожежу та висновком про причини її виникнення, пожежа сталася внаслідок необережного поводження з вогнем.

На замовлення позивача Бюро судових експертиз ТОВ «Контакт-сервіс» провело експертне будівельно-технічне дослідження щодо визначення вартості ремонтно-відновлювальних робіт у частині житлового будинку, що належить ОСОБА_2 , пошкодженій у результаті пожежі 17.03.2025. У висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 14.05.2025 № 23/25/буд визначено, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт у 6/25 частинах житлового будинку АДРЕСА_2 , пошкоджених унаслідок зазначеної пожежі, становить 231 799,00 грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У частинах четвертій та п`ятій статті 319 ЦК України зазначено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 322 ЦК України).

Нормами статей 151, 156, 177 Житлового кодексу України визначено, що громадяни (власники, наймачі, члени їх сімей) зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.

У статті 2 Кодексу цивільного захисту України визначено низку термінів.

Пожежа - неконтрольований процес горіння, внаслідок якого знищується або пошкоджується майно, природні ресурси, а також виникають небезпечні чинники, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, тварин, негативно впливають на навколишнє природне середовище.

Пожежна безпека - стан захищеності життя та здоров`я людини, майна, навколишнього природного середовища від пожеж, що характеризується досягненням прийнятного рівня ризику виникнення пожежі.

Відповідно до частини шостої статті 55 Кодексу цивільного захисту України обов`язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників квартир, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

У пункті 3.7.2 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України питань житлово-комунального господарства України від 17 травня 2005 року № 76, забезпечення пожежної безпеки в жилих будинках покладається на власників цих будинків або на уповноважені ними органи, а в жилих приміщеннях (квартирах) також і на їх власників, наймачів (орендарів). Взаємні зобов`язання власника будинку, власника, наймача (орендаря) жилого приміщення щодо забезпечення пожежної безпеки повинні визначатися договором. Забезпечення пожежної безпеки в інших окремо розташованих на прибудинковій території спорудах і гаражах покладається на їх власників.

Згідно з частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, на підставі якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria», № 68490/01, § 62).

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 925/1478/16, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Подібний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14, від 03 квітня 2024 року у справі № 372/3527/18, від 29 січня 2025 року у справі № 639/2659/22.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що позивач довів наявність шкоди і причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною йому шкодою та безпосередньо пожежею, осередок якої виник у житловому приміщенні відповідача, за пожежну безпеку якого вона відповідає як власник, внаслідок необережного поводження з вогнем.

Заперечуючи проти позову та вказуючи на те, що причина пожежі не встановлена та відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та наслідками у вигляді пожежі, ОСОБА_1 не надала до суду жодних доказів на підтвердження таких обставин. Її доводи побудовані виключно на припущеннях, чим заборонено обґрунтовувати рішення суду (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Крім того, вказуючи про те, що у справі не проведено комплексного електротехнічного та пожежно-технічного дослідження за фактом виникнення пожежі, відповідач клопотань про її проведення у суді першої та апеляційної інстанцій не заявляла, хоча саме на неї покладено обов`язок спростування вини.

Також, дійшовши правильного висновку про те, що через пожежу ОСОБА_2 поніс матеріальну шкоду завдану внаслідок пошкодження майна, на його відновлення потрібні як певні зусилля, так і час, що спричиняє додаткові незручності та створює дискомфорт у його житті, відповідач не вчиняла дій щодо відшкодування спричиненої шкоди та не сприяла зменшенню негативних наслідків пожежі, тобто позивач отримав душевні страждання, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов й у частині стягнення із відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Щодо доводів у частині відсутності висновку психолога, як доказу завданої моральної шкоди, то колегія суддів враховує наступне.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).

Висновок психолога не є визначальним доказом при обґрунтуванні наявності заподіяної моральної шкоди, а може лише бути одним із доказів, якому судом надається відповідна правова оцінка. Відсутність такого висновку не свідчить про неможливість суду на підставі інших доказів у справі визначити обґрунтованість вимог щодо її завдання.

З урахуванням встановлених обставин справи та розподілу тягаря доказування підстав стверджувати, що відповідач довела відсутність протиправності та вини у заподіянні моральної шкоди, немає.

При цьому розмір моральної шкоди, який був задоволений судом першої інстанції, відповідає характеру та обсягу страждань, якого зазнав позивач, характеру немайнових втрат, а також засадам розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що акт про пожежу та висновок про причини виникнення пожежі №10 не підтверджують наявність вини відповідача у завданні матеріальної шкоди, оскільки містять лише інформацію щодо факту пожежі, а також щодо ймовірної причини її виникнення без з`ясування точної причини, не заслуговують на увагу. Клопотань про проведення пожежно-технічної та судової будівельно-технічної експертиз від ОСОБА_1 не надходило.

За таких обставин, відповідач не надала належних доказів, які б спростовували вимоги позивача і надані ним докази про те, що пошкодження майна сталося внаслідок необережного поводження з вогнем.

Цим самим спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів, а суд не встановив, якими неправомірними діями та з якої вини відповідач завдала позивачу шкоди.

Щодо розміру матеріальної шкоди, то колегія суддів враховує, що на їх підтвердження позивачем надано Висновок №23/25/буд. експертного будівельно-технічного дослідження від 14.05.2025 року, в якому визначено, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт становить 231 799,00 грн.

Доказів на спростування вказаної суми відповідачем також не надано.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).

Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо суд під час ухвалення основного судового рішення не визначив способу його виконання або не вирішив питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин третьої та восьмої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16 (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, § 268).

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. […] У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачам понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що цей позов задоволено частково, а сторона позивача надала належні докази (договір-доручення про надання правничої допомоги від 20.05.2025, відповідно до п. 4.2 якого гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою; додаткову угоду до зазначеного договору, якою конкретизовано розмір гонорару адвоката та порядок його сплати за представництво у цій справі в сумі 42 000,00 грн.; акт від 25.11.2025 приймання передачі наданої правової допомоги) на підтвердження понесених витрат. Разом із тим, взявши до уваги обсяг виконаної адвокатом роботи, значення спору для позивача та розмір задоволених позовних вимог, суд першої інстанції правильно виснував, що позивач має право на компенсацію вказаних витрат у розмірі 10 000,00 грн.

Крім того, судом були враховані заперечення сторони відповідача, які полягали в тому, що адвокат Лісовенко Д.І. здійснював представництво позивача в іншій цивільній справі, пов`язаній із тим самим фактом пожежі, у зв`язку з чим частина підготовлених процесуальних документів могла бути використана з урахуванням вже наявної правової позиції та доказової бази.

Таким чином, судом першої інстанції визначено розмір відшкодування витрат на правничу допомогу з урахуванням принципів розумності, справедливості, співмірності та пропорційності.

Щодо витрат понесених позивачем на проведення будівельно-технічного дослідження

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Частиною 6 ст. 139 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно із частинами першою, п`ятою - сьомою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, на яку вірно послався суд першої інстанції.

На підтвердження понесення позивачем судових витрат пов`язаних із залученням експерта, позивачем надано висновок № 23/25/буд. експертного будівельно-технічного дослідження від 14.05.2025, рахунки ТОВ «Контакт-Сервіс» від 03.06.2025 за проведення експертизи на суму 15 000,00 грн. та 3 000,00 грн., платіжні інструкції від 03.06.2025 та 04.06.2025.

Отже, судом першої інстанції правомірно відшкодовано стороні понесені нею витрати на оплату експертизи у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи. колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надана вірна оцінка правовідносинам, що є предметом позову, а тому підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду - залишенню без змін.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2026 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору у розмірі 3776,66 грн. до ухвалення апеляційним судом рішення суду. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, тому вказаний розмір судового збору має бути стягнутий з неї на користь держави.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2025 року та на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3776,66 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року.

Судді: